Перше Правило Чарівника

Гудкайнд Террі

Келен втішала себе тим, що, по крайній мірі, Річард не збирається протестувати. Він переводив погляд з однієї дівчини на іншу.

— Одну… Це непросто. Скільки в мене часу, щоб вирішити?

Келен подивилася на вогонь, на мить прикрила очі і повернулась до Птахолова.

— Шукач бажає знати, коли він повинен вирішити, яку жінку вибрати.

Здавалося, Птахолов була злегка здивований цим питанням.

— До того, як він віддалиться до себе. Він повинен вибрати одну і подарувати нашому народу дитину.

Тоді його зв'яжуть з нами кровні узи.

Келен перевела слова Птахолова. Річард ретельно обдумав почуте.

— Дуже мудро! — Він подивився на Птахолова, посміхнувся і кивнув. — Птахолов дуже мудрий.

— Шукач каже, що ти дуже мудрий, — перевела Келен, намагаючись тримати під контролем свій голос.

Птахолов і інші старійшини здавалися задоволеними.

— Ну що ж, це буде важкий вибір. Доведеться подумати про це. Я не хочу поспішати.

Келен відкинула волосся і повернулася до дівчат.

— Шукачеві не так просто прийняти рішення.

Він широко посміхнувся усім чотирьом і радо підкликав їх до себе. Дві посідали по одну сторону від нього, ще дві втиснулися між ним і Келен, змусивши сповідницю потіснитися. Вони так і горнулися до Ричарда, клали руки йому на плечі, мацали його м'язи і хихикали. Вони говорили Келен про те, який він великий і які великі діти можуть від нього народитися. Їх цікавило, чи вважає він їх гарненькими. Келен відповіла, що не знає. Дівчата взялися просити її запитати про це Річарда.

Вона ще раз глибоко зітхнула.

— Вони хочуть знати, чи вважаєш ти їх гарненькими.

— Звичайно! Вони прекрасні! Кожна по-своєму. Ось чому я не можу вибрати. А тобі не здається, що вони прекрасні?

Келен не відповіла йому. Вона запевнила всіх чотирьох, що Шукач знаходить їх привабливими. Ті відповіли звичайними соромливими смішками. Птахолов і старійшини задоволено посміхалися. Всі посміхалися. Все йшло, як вони і задумали. Келен в заціпенінні дивилася на свято. Очі її стежили за танцюристами, але Келен не бачила їх.

Дівчата годували Річарда з рук і хихикали. Він сказав Келен, що це найкращий бенкет з тих, на яких йому доводилось бувати, і запитав, чи згодна вона з ним. Келен проковтнула грудку в горлі і, безпристрасно дивлячись на танцюючі язики полум'я, відповіла, що згодна.

Здавалося, пройшли години, перш ніж до них наблизилася жінка похилого віку, на голові у якої погойдувався плетений піднос, де були акуратно розкладені шматочки в'яленого м'яса.

Келен прокинулася.

Жінка, схиливши голову, шанобливо наблизилася до старійшин, пропонуючи кожному частування. Птахолов взяв перший шматок і вп'явся в нього зубами. Слідом за ним і інші старійшини взяли по шматку. Дружини старійшин послідували їх прикладу. Везелен, що сиділа поруч з чоловіком, відмовилася.

Жінка зупинилася перед Келен, та ввічливо відмовилася. Жінка простягла піднос Річарду. Той взяв скибочку. Всі чотири дівчини похитали головами і подивилися на Річарда. Келен дочекалася, поки він відкусив шматок, на мить зустрілася очима з Птахоловом і знову втупилася у вогонь.

— Знаєш, мені зовсім непросто вирішити, яку вибрати. Вони всі такі красиві, — сказав Річард, проковтнувши перший шматок. — Тобі не здається, що ти могла б мені допомогти? Яку взяти? Як ти думаєш?

Намагаючись стримати зачастілий подих, вона подивилася на усміхненого Річарда.

— Ти маєш рацію. Вибір нелегкий. Думаю, мені краще надати його тобі.

Річард відкусив ще м'яса. Келен зціпила зуби і насилу сковтнула.

— Дивне м'ясо. Ніколи такого не їв. — Річард почекав. Його голос змінився. — Що це? — Його інтонація злякала Келен, вона мало не схопилася з місця. Річард подивився їй прямо в очі. Келен не хотіла йому говорити, але цей погляд змусив її забути про своє рішення.

Келен запитала Птахолова і повернулась до Річарда.

— Він каже, це той, хто боровся з вогнем.

— Той, хто боровся з вогнем?.. — Нахилився вперед Річард. — А що це за звір?

Келен дивилася в його пронизливі очі. Рівним голосом вона відповіла:

— Один з людей Даркена Рала.

— Я розумію, — Річард відкинувся.

Він знав. Келен зрозуміла, що він знав це ще до того, як поставив запитання. Йому хотілося знати, чи скаже вона правду.

— А що це за люди? Ті, хто боряться з вогнем?

Келен запитала старійшин, що вони знають про цих людей. Виявилося, тільки Савідлін згоден говорити на цю тему.

Коли він закінчив, Келен повернулась до Річарда.

— Ті, хто бореться з вогнем, бродять по країні і змушують всіх виконувати укази Даркена Рала, що забороняють розводити вогонь. Вони бувають дуже жорстокі. Савідлін каже, що кілька тижнів тому двоє прийшли в село, заявили, що вогонь — поза законом, і почали погрожувати, що коли Плем'я Тіни відмовиться підкоритися, то вони приведуть з собою інших. І тоді мисливці вбили їх. Плем'я Тіни вірить, що, якщо з'їсти ворога, можна знайти його мудрість. Так ти пізнаєш ворогів. Це головна мета подібних бенкетів. Це ще і зустріч з духами предків.

— Я з'їв достатньо, щоб задовольнити старійшин?

Келен здригнулася від виразу, що з'явився у нього на обличчі. Їй захотілося втекти геть.

— Так.

Річард підкреслено акуратно відклав убік м'ясо. На обличчі у нього знову заграла усмішка. Звертаючись до Келен, він подивився на оточуючих його дівчат і обійняв за плечі двох, що сиділи ближче до нього.

— Келен, зроби ласку. Принеси з мого мішка яблуко. Мені потрібно позбутися цього смаку в роті.

— У тебе що, ноги не ходять? — Огризнулася Келен.