Перше Правило Чарівника
Шрифт:
Річард пильно подивився на старійшин. Савідлін посміхнувся. П'ятеро інших явно не збиралися сперечатися з Річардом. Вони повернулись до Птахолова, немов просячи ради. Той сидів нерухомо. Крапля поту скотилася по його зморшкуватій шиї. Погляд Річарда на мить упав на сиве волосся старого. На губах Птахолова з'явилася слабка посмішка, яка тут ж відбилася і в його очах, і він ледь помітно кивнув.
— Річард-з-характером, — голос його звучав рівно і чітко, він говорив не тільки для старших, а й для натовпу, який встиг зібратися перед помостом, — раз ти родом з інших земель, і твоє насіння може виявитися
Річард серйозно кивнув.
— Так. Мріяв. Але мені залишається тільки змиритися з цим і спробувати якось інакше довести, що Плем'я Тіни, мій народ, може пишатися мною. — Останнє слово залишилося за ним: тепер вони не зможуть піти на поступки. Він остаточно став людиною племені Тіни.
У старійшин вирвалося зітхання полегшення. Вони дружно закивали, задоволені тим, що все вирішилося на загальне задоволення. Молода племінниця радісно посміхнулася своєму дядечкові і пішла. Річард повернувся до Келен. На обличчі його не відбилося жодних почуттів.
— Є ще якісь умови, про які я не знаю?
— Ні. — Келен розгубилася. Вона не розуміла, що відбувається, радіючи тому, що Річард позбавлений необхідності вибрати дружину, і одночасно відчувала біль від того, що відчувала себе зрадницею.
Він повернувся до старійшин.
— В моїй присутності більше немає необхідності?
Всі п'ятеро з радістю вітали його бажання піти. Савідлін здавався злегка розчарованим. Птахолов сказав, що Шукач став великим спасителем свого народу, з честю виконав свій обов'язок, і якщо він втомився від сьогоднішньої битви, це цілком простимо.
Річард повільно піднявся. Його черевики зупинилися прямо перед нею. Келен знала, що він дивиться на неї, але не підняла очей.
— Маленька порада, — сказав він, і його м'які інтонації здивували Келен, — Оскільки в тебе ніколи не було друга. Друзі не торгують правами один одного. Або серцями.
Вона не могла змусити себе підняти очі. Він кинув недогризок яблука їй на коліна і пішов, загубившись у натовпі.
Келен сиділа на помості старійшин в тумані самотності і дивилася на свої тремтячі пальці. Старійшини дивилися на танцюючих. Немислимим зусиллям волі вона змусила себе відчувати удари барабанів, намагаючись справитися з диханням і утриматися від ридань. Підійшов Птахолов і сів поруч з нею. Келен виявила, що його присутність підтримує її.
Птахолов подивився на Келен.
— Хотів би я зустрітися з Чарівником, який його назвав. Хотів б я знати, де він знаходить таких Шукачів.
Келен сама здивувалася, що ще зберегла здатність сміятися.
— Колись, — відповіла вона, посміхаючись старому, — якщо буду жива, якщо ми переможемо, я приведу його сюди, щоб познайомити з тобою. Він такий же хитрий, як і Річард.
Птахолов підняв брову.
— Доведеться мені повправлятися в дотепності, щоб гідно зустріти його.
Келен схилила голову йому на плече і розреготалася. Сміх перейшов в ридання. Птахолов дбайливо обійняв її за плечі.
— Чому я не послухалася тебе? — Схлипувала вона. — Я повинна була запитати, чи згоден він. Я не мала права вести себе так.
— Ти прагнеш зупинити Даркена Рала, і це змушує тебе робити те, що тобі здається необхідним. Іноді краще зробити невірний вибір, ніж взагалі відмовитися від вибору. У тебе вистачає сміливості йти вперед — це рідкість. Той, хто зупиняється на роздоріжжі, не в змозі вирішити, куди йти, ніколи нічого не досягне.
— Але його образа так ранить мене! — Вигукнула Келен.
— Відкрию тобі секрет, який ти, може, дізнаєшся, тільки коли станеш занадто стара, щоб одержати з нього користь. — Вона підняла на нього мокрі очі. — Його образа ранить його точно так само, як і тебе.
— Правда?
Птахолов беззвучно розсміявся і кивнув.
— Вже повір мені, дитя.
— Я не мала права. Мені слід було раніше зрозуміти це. Я так шкодую про свій вчинок.
— Не говори мені. Скажи йому.
Вона випросталась і подивилася в його обвітрене обличчя.
— Мабуть, скажу. Спасибі тобі, поважний старійшина.
— І коли будеш вибачатися, передай і мої вибачення.
— За що? — Насупилася Келен.
Він зітхнув.
— Те, що ти старий, що ти вождь, не позбавляє тебе від нерозумних рішень. Ось і сьогодні я зробив помилку і щодо Річарда і щодо моєї племінниці. У мене теж не було права. Подякуй йому від мене за те, що він утримав мене від ганебного вчинку. Я повинен був би засумніватися, але не засумнівався. — Він зняв з шиї свисток. — Передай йому цей подарунок і подякуй за те, що він відкрив мені очі. Нехай цей свисток послужить йому добром. Я потім покажу йому, як ним користуватися.
— Але він потрібен тобі, щоб скликати птахів.
— У мене є інші. — Птахолов посміхнувся. — Тепер іди.
Келен взяла свисток і міцно стиснула його в руці. Вона стерла сльози з лиця.
— Все своє життя я навряд чи коли плакала, а з тих пір, як впав кордон з Д'харом, я, здається, тільки цим і займаюся.
— Всі ми плачемо іноді, дитя. Іди.
Вона швидко поцілувала його в щоку й пішла. Оглянувши майданчик, вона не помітила Річарда. Вона всіх питала, де він, але ніхто не бачив його. Келен обійшла всіх кругом. Де він? Діти спробували втягнути її в свій хоровод, дорослі пропонували їй частування. Інші хотіли поговорити з нею. Келен ввічливо відхиляла всі пропозиції.
Нарешті вона попрямувала до будинку Савідліна, вирішивши, що вже там-то точно знайде Річарда. Але будинок був порожній. Вона опустилася на підлогу. Невже він пішов без неї? В душу закрався сумнів. Вона обвела поглядом кімнату. Ні. Його мішок все ще валявся там, де вона залишила його, коли приходила за яблуком. І потім, Річард не пішов би до танцюючих.
І тут її осяяло. Вона знає, де Річард. Келен посміхнулася власним думкам, дістала з мішка яблуко і попрямувала до будинку духів.
Раптово темряву розірвав яскравий спалах. Келен не відразу усвідомила, що це, але подивившись в просвіт між хатинами, побачила блискавку. Блискавку на горизонті, що розгалузилася в усіх напрямках, оточила все, розірвала небо хижими кігтями, прокола темні хмари, пофарбувавши їх зсередини переливами світла. Грому не було. І раптом все зникло, повернулася темрява.