Перше Правило Чарівника
Шрифт:
— Залишилося ще дещо, — продовжував Птахолов. — Ці люди не народилися людьми Племені Тіни. Келен народилася сповідницею за законом крові, а не за власним вибором. Річард-з-характером народився в Вестланді, по той бік кордону, і звичаї його країни — загадка для нас. Вони погодилися стати людьми Племені Тіни, поважати наші закони і звичаї, але ми повинні пам'ятати, що наші звичаї можуть бути невідомими для них. Ми повинні набратися терпіння і зрозуміти, що вони в перший раз намагаються бути людьми Племені Тіни. Ми прожили так все життя,
Натовп загув, люди закивали, погоджуючись з мудрістю Птахолова. Келен зітхнула з полегшенням. Птахолов забезпечив собі, та й їм теж, деяку свободу дій, якщо не все піде так, як задумано. Він дійсно розумний. Птахолов ще раз обійняв її за плечі, і у відповідь вона вдячно стиснула йому руку.
Річард не втрачав ні секунди. Він повернувся до старійшин.
— Я щасливий стати одним з людей Племені Тіни. Де б я не був, я буду берегти честь нашого народу, ви зможете мною пишатися. Але тепер наш народ в небезпеці. І щоб захистити його, мені потрібна допомога. Я прошу ради провидців. Я прошу сходу.
Келен перевела, і всі старші по черзі кивнули.
— Прийнято, — сказав Пташиний Людина. — Нам потрібно три дні, щоб підготуватися до зборів.
— Поважний старійшина, — заперечив Річард, взявши себе в руки, — небезпека велика. Я поважаю ваші звичаї, але чи не можна зробити це швидше?
Птахолов глибоко зітхнув, його срібне волосся тьмяно блищало.
— Це нелегко. Ми зробимо все, що в наших силах, щоб тобі допомогти. Сьогодні влаштуємо бенкет, а завтра зберемо раду. Раніше не можна. Старійшини повинні підготуватися, щоб переступити прірву, що відокремлює нас від духів.
Річард теж глибоко зітхнув.
— Отже, завтра ввечері.
Пташиний Людина дмухнув у свисток, і голуби злетіли в повітря. Келен відчула, що всі її надії, як б нездійсненні вони не були, теж знаходять крила.
Всі зайнялися приготуваннями. Савідлін повів Річарда до себе, вмитися і залікувати рани. Птахолов разом з Келен пішли до цілительки. Кров просочила всю пов'язку. Рука боліла шалено. Старший вів Келен між хатинами, підтримуючи її за плечі. Вона була вдячна Птахолову за те, що той не говорить про майбутній бенкет.
Він залишив Келен під опікою Ніссель, древньої старої, якій наказав подбати про сповідницю, як про рідну дочку. Ніссель рідко посміхалася, а якщо і посміхалася, то в самий невідповідний момент. Говорила вона мало, в основному даючи вказівки:
— Встань тут. Підніми руку. Опусти. Дихай. Не дихай. Випий це. Ляж. Читай Кандри.
Келен не знала, що таке Кандри. Ніссель знизала плечима і поклала їй на живіт два плоских камені, один на інший, звелівши зосередитися на тому, щоб утримувати всю споруду в рівновазі. Стара почала оглядати рану. Коли біль ставав зовсім нестерпним і верхній камінь починав зісковзувати, Ніссель покрикувала на Келен, щоб та стежила за камінням. Стара дала пожувати їй якісь гіркі листя, а потім розділа її і викупала.
Вода освіжила Келен. Вона вже встигла забути, яке задоволення може доставити обмивання. Келен сподівалася, що важкі думки підуть разом з брудом. Дуже сподівалася. Тим часом Ніссель випрала речі Келен і повісила їх сушитися біля вогнища. На вогні висів казанок з дивною сумішшю, що віддавала запахом смоли. Ніссель витерла Келен, загорнула в теплі шкури і посадила на лавку біля вогнища. Листя вже не здавалися Келен такими гіркими, але зате тепер у неї запаморочилася голова.
— Ніссель, а для чого потрібно листя?
Стара перестала розглядати сорочку Келен, яку знаходила дуже дивною.
— Це заспокоїть тебе, і ти навіть не відчуєш, що я роблю. Продовжуй жувати. Не бійся, дитино. Ти не відчуєш болю.
Келен виплюнула листя. Стара подивилася на підлогу і підняла брову.
— Ніссель, я сповідниця. Якщо я втрачу над собою контроль, то втрачу владу над моєю силою. І коли ти до мене доторкнешся, я можу звільнити її, сама того не бажаючи.
Ніссель заклопотано насупилася.
— Але, дитя, ти ж спиш, і тоді ти теж втрачаєш контроль.
— Це зовсім інше. Я спала з самого народження. До того, як у мені піднялася ця сила. А якщо я забуду або відволікуся якось по-новому, як, наприклад, з твоїм листям, я можу мимоволі торкнутися тебе.
Ніссель кивнула. Піднявши брови, вона нахилилася ближче.
— Тоді як же ти…
Келен безпристрасно подивилася на стару. Вона не сказала нічого, але висловила все. В очах Ніссель промайнуло розуміння. Цілителька випросталась.
— О, тепер мені все ясно.
Вона співчутливо погладила Келен, пройшла в дальній кут хатини і принесла шматок шкіри.
— Затисни це зубами, — сказала вона і поплескала Келен по плечу. — Якщо тебе ще колись ранять, подбай, щоб тебе привели до старої Ніссель. Я запам'ятаю, як, треба обходитися з сповідницею. Часом для Цілителя важливіше знати, чого робити не слід. Може, для сповідниці теж, а? — Келен посміхнулася і кивнула. — А тепер, дитя, затисни зубами цей шматок. Та міцніше.
Закінчивши, Ніссель витерла обличчя Келен мокрою ганчіркою. Келен була настільки змучена, що навіть не змогла сісти. Ніссель звеліла їй полежати, змастила рану коричневим бальзамом і наклала пов'язку.
— Поспи небагато, перед бенкетом я тебе розбуджу.
Келен накрила зморшкувату руку долонею і змусила себе посміхнутися.
— Спасибі, Ніссель.
Вона прокинулася, відчувши, як хтось розчісує їй волосся. Ніссель посміхнулася.
— Поки рука не заживе, тобі буде важко розчісувати ці чудові кучері. Небагато є гідних того, щоб відростити таке довге волосся. Я подумала, тобі буде приємно, якщо я причешу тебе перед святкуванням. Скоро почнеться бенкет. Тебе вже чекає гарний молодий чоловік.