Перше Правило Чарівника
Шрифт:
— А що ти мав на увазі, кажучи про кордони?
— Часи змінюються, Річард. Мені доводиться передбачати події. — Усмішка зійшла з його обличчя. — От і все. Межі не вічні. Не думаю, щоб їх створили назавжди. Ми повинні бути готові до зникнення кордонів.
Річард змінив тему.
— Тобі вдалося що-небудь з'ясувати щодо батька? Як твої слідчі, що вони розкопали?
— Коли ти нарешті станеш дорослим, Річард? — Майкл зняв руку з плеча брата. — Джордж не порозумнішав навіть на старості років. Так і залишився
— Неправда! Ти сам знаєш, що це неправда! — В цю секунду Річард ненавидів брата. Інтонація, з якою той вимовив ім'я батька, різала слух. Брудні натяки ранили душу. — За все своє життя він жодного разу не дозволив собі взяти те, що йому не належало. Батько не був злодієм!
— Якщо ти забрав щось, що залишилося після смерті іншої людини, це ще не робить тебе законним власником. Могли знайтися люди, які захотіли отримати річ назад.
— Звідки ти щось знаєш? — Накинувся на нього Річард. — Що ти з'ясував?
— Нічого. Я виходжу із загальних міркувань. Будинок був перевернутий вверх дном, там явно щось шукали. Знайти не змогли, а Джордж відмовився відповісти, де він це ховає. Його вбили. От і все. Слідчі не виявили жодних слідів. Швидше за все, ми ніколи не дізнаємося ім'я вбивці. — Майкл роздратовано подивився на брата. — Буде краще, якщо ти змиришся з цим фактом.
Річард зітхнув. Слова Майкла не були позбавлені сенсу. Хтось щось шукав. Не слід злитися на брата, якщо той не зміг знайти вбивцю. Він намагався. Цікаво, як лиходії примудрилися не залишити слідів?
— Пробач, Майкл. Можливо, ти правий. — Раптом його осяяло. — Послухай, це ніяк не пов'язано зі змовою? Що, якщо ці люди підбираються до тебе?
— Ні, ні, ні, — відмахнувся Майкл. — Ніякого зв'язку. Ми з'ясували. Про мене не турбуйся, я в безпеці.
Річард мовчки кивнув.
— Послухай, братику, як ти міг з'явитися сюди в такому вигляді? — З досадою запитав Майкл. — Невже важко було привести себе в порядок? Я запросив тебе заздалегідь.
Не встиг він відповісти, як в розмову вступила Келен. Річард зовсім забув, що вона все ще стоїть поруч.
— Пробачте, будь ласка, вашого брата. Не його вина, що він не встиг переодягнутися. Він повинен був провести мене в Хартленд, а я запізнилася. Не позбавляйте його через мене вашої прихильності.
Майкл повільно окинув її поглядом.
— А ви хто?
Вона гордо випросталася.
— Я Келен Амнелл.
Майкл злегка нахилив голову і ледь помітно посміхнувся.
— Отже, я помилився, вирішивши, що ви добра знайома брата? Здалеку прийшли?
— З одного невеликого селища. Воно розташоване далеко від Хартленда. Впевнена, що назва вам нічого не скаже.
Майкл не став наполягати на відповіді. Він повернувся до брата.
— Залишишся ночувати?
— Ні. Я повинен побачити Зедда. Він шукав мене.
Майкл нахмурився.
— Тобі варто було б пошукати друзів пристойніше, ніж цей селюк. Спілкування з Зеддом нічим хорошим для тебе не скінчиться.
Він повернувся до Келен:
— Ви, моя дорога, будете сьогодні вночі моєю гостею.
— У мене інші плани, — ухильно відповіла дівчина.
Майкл розчепірив руки і грубо притягнув її до себе.
— Змініть їх. — Його усмішка зустріла льодовий холод.
— Приберіть руки, — жорстко сказала Келен. В її голосі таїлася загроза. Вона спокійно дивилася Майклу прямо в очі.
Річард заціпенів. Він не розумів, що коїться.
— Майкл! Припини!
Вони мовчки дивилися один на одного в упор, не звертаючи на Річарда ніякої уваги. Напруга зростала. Річард відчув повну безпорадність. Він розумів, що ні брат, ні Келен не бажають його втручання, але не бачив можливості далі грати роль стороннього спостерігача.
— Ви така чуттєва, — прошепотів Майкл. — Мабуть, я міг би в вас закохатися.
— Ви не уявляєте, чим ризикуєте, — холодно відповіла вона. — Зараз же приберіть руки.
Майкл не підкорився, і тоді дівчина неспішно натиснула гострим нігтем йому на груди. Продовжуючи дивитися Майклу прямо в очі, вона повільно, занадто повільно, з силою провела нігтем вниз, роздираючи йому шкіру. На грудях Першого Радника виступила кров. Секунду він стояв нерухомо, але, не в змозі більше терпіти біль, різко розтиснув обійми і відсахнувся.
Келен, не обертаючись, відійшла геть.
Річард кинувся їй навздогін, на прощання обдарувавши брата лютим поглядом.
4
Він побіг слідом за Келен. Вона стрімко йшла по алеї, освітлена червоними призахідним променями. Білосніжна сукня хиталася в такт швидким крокам, довге волосся хвилями котилися по спині. Келен підійшла до дерева і зупинилася, чекаючи його. Вже другий раз за сьогоднішній день вона стала причиною кровопролиття.
Річард торкнув її за плече, і вона обернулася, спокійна і безпристрасна.
— Прости мене, Келен…
Вона перервала його.
— Ти не повинен просити у мене пробачення. Майкл хотів принизити не мене. Він хотів принизити тебе.
— Мене? Що ти хочеш цим сказати?
— Він заздрить тобі. — Голос її пом'якшав. — Річард, твій брат — людина недурна. Він прекрасно знав, що я прийшла разом з тобою, от і позаздрив.
Річард взяв її за руку, і вони мовчки побрели по дорозі геть від розкішного білого особняка. В душі Річарда наростав гнів, але він засоромився цього почуття: йому здавалося, що, сердячись на брата, він зраджує батька.