Перше Правило Чарівника
Шрифт:
Раптом одна з гілок сосни заворушилася, як жива. Речел здивувалася. Але тут вона побачила чиюсь велику руку, а потім — клинок довгого меча. Вона завмерла на місці.
Незнайомець просунув голову всередину.
— Що таке? — Він посміхнувся.
Речел почула, як хтось схлипнув, і зрозуміла, що це вона сама. Потім поряд з головою чоловіка з'явилася жіноча голова. Жінка стала попереду. Речел притиснула Сару до грудей.
— Прибери меч, — сердито сказала жінка, — ти зовсім налякав дитину.
Речел притиснула до себе ляльку. Їй
— Я не зроблю тобі нічого поганого, — заговорила жінка. — Голос її був приємним, але принцеса Віолетта іноді обіцяла те ж саме перед тим, як вдарити. Жінка торкнулася руки Речел. Та скрикнула і відскочила.
— Будь ласка, — заплакала дівчинка, — не треба палити мою Сару.
— Хто це, Сара? — Запитав чоловік.
Жінка зробила знак, щоб він мовчав. Речел все дивилася на її довге волосся.
— Я не буду палити Сару, — вимовила незнайомка своїм приємним голосом. Але Речел знала: коли жінки з довгим волоссям кажуть приємним голосом, вони можуть брехати. Хоча голос цієї жінки, схоже, був дійсно хорошим.
— Будь ласка, — жалібно попросила Речел, — не треба нас чіпати.
— Нас? — Жінка озирнулась, потім глянула на Сару. — А, так це Сара? — Речел кивнула, ще міцніше вчепившись в ляльку. Вона знала: якщо не відповісти на питання довговолосої жінки, тебе можуть боляче вдарити. — Яка гарненька лялька, — посміхнулася жінка.
Краще б вона не посміхалася. Якщо довговолосі жінки посміхаються, це не до добра.
Тут до Речел звернувся чоловік:
— Мене звати Річард. А тебе?
У нього були добрі очі.
— Речел.
— Гарне ім'я. Але, скажу тобі, Речел, я ще не бачив волосся, потворнішого, ніж у тебе.
— Річард! — Заметушилася незнайомка. — Як ти можеш говорити таке?
— Але це правда. Хто тебе так обкраяв? Якась стара відьма?
Речел захихотіла.
— Річард! — Знову скрикнула жінка. — Ти злякаєш її.
— Ну нічого, Речел. У мене є з собою маленькі ножиці, і я дуже добре вмію стригти. Хочеш, я пострижу тебе? Я принаймні зроблю це рівненько. Бо в такому вигляді ти можеш налякати навіть дракона.
Речел знову захихотіла.
— Так, будь ласка. Я хочу, щоб у мене було рівне волосся.
— Ну так сідай до мене на коліна, і ми його будемо рівняти.
Речел встала і підійшла, намагаючись триматися подалі від жінки, наскільки це можна було всередині сосни. Річард посадив її на коліна.
— Ану подивимось, що у тебе тут.
Речел все дивилася на жінку, чекаючи удару. Він простежив за її поглядом і вказав на жінку ножицями.
— Це Келен. Я спершу сам її злякався. Вона страшенно страшна, правда?
— Річард! Хто навчив тебе так розмовляти з дітьми?
— Навчився в декого на кордоні, — посміхнувся він.
Речел засміялася від його слів.
— Я не думаю, що вона страшна. Вона — найкрасивіша жінка з усіх, кого я бачила. — Речел, правда, так думала, але довге волосся незнайомки все ще сильно лякало її.
— Спасибі, Речел, ти теж гарна. А ти голодна?
Речел боялася говорити важливим дамам і панам, що вона голодна. Принцеса Віолетта твердила, що цього робити не можна, і карала її, як в той раз, коли Речел відповіла комусь, що вона голодна. Речел подивилася на Річарда. Той посміхнувся. Все ж дівчинка побоялася сказати Келен, що голодна.
Келен погладила її по руці.
— Звичайно, ти голодна. Ми наловили риби, і якщо ти дозволиш готувати на твоєму багатті, ми з тобою поділимося. Що скажеш? — Вона посміхнулася приємною усмішкою. Речел знову глянула на Річарда. Той підморгнув і зітхнув.
— Боюся, ми зловили більше риби, ніж в зможемо з'їсти. Якщо ти нам не допоможеш, доведеться її викинути.
— А, ну тоді добре. Щоб вам її не викидати… я допоможу її доїсти.
Келен зняла мішок.
— А де твої батьки?
Речел сказала правду, бо не знала, що ще відповісти:
— Померли.
Річард перестав орудувати ножицями і подивився на дівчинку. Лице Келен зробилося сумним, але Речел не знала, вірити цьому чи ні. Келен взяла її за руку.
— Пробач, Речел.
Речел не дуже засмутилася. Вона вже не пам'ятала батьків, пам'ятала тільки будинок, де жила з іншими дітьми. Річард продовжував займатися її головою, а Келен дістала сковорідку і стала смажити рибу. І правда, риби було багато. Келен додала спецій, зовсім як у кухаря — Речел траплялося це бачити. Від запаху їжі у дівчинки забурчало в животі. Зстрижене волосся падало з її голови. Вона посміхнулася, подумавши про те, як би сказилася принцеса, якщо б побачила, що волосся Речел пострижене рівно. Річард відрізав локон, перев'язав стеблинкою трави і вручив дівчинці.
— Можеш зберегти його. Коли тобі сподобається який-небудь хлопчик, ти йому це подаруєш, а він буде носити твій локон в кишеньці біля серця, на пам'ять про тебе.
Речел засміялася.
— Ти найсмішніший з усіх, кого я знаю. Ти важливий пан?
— На жаль, Речел, я всього лише лісовий провідник. — Обличчя його стало трохи сумним. Речел була рада, що він не з найважливіших. Тим часом він дістав з мішка маленьке дзеркальце і протягнув їй. — Глянь і скажи, як тобі сподобалося.
Речел взяла дзеркальце, намагаючись розгледіти себе при світлі багаття. Це було саме маленьке дзеркальце, яке вона бачила, і їй важко було це зробити. Але коли дівчинка побачила себе, вона здивувалася, і очі її наповнилися сльозами.