Перше Правило Чарівника
Шрифт:
— О, спасибі велике, Річард. Ніколи в житті у мене не було такої гарної зачіски. — Речел обняла його за шию. Він обійняв її у відповідь, і це було так само добре, як колись її обіймав Джіллер. Велика, тепла рука гладила її по спині. Мить, поки це тривало, здалася їй довгою, дуже довгою, і їй хотілося, щоб вона ніколи не закінчувалося. Але вона закінчилося.
Келен похитала головою.
— Річард Сайфер, ти — виняткова особистість, — шепнула вона. Келен насадила для Речел на палицю великий шматок риби і сказала, щоб та як слід подула, а то можна
— Ще? — Запитала Келен. Речел кивнула. Келен витягла з-за пояса ніж. — Може, поріжемо твій хліб і з'їмо його з рибою? — Вона потягнулася до буханки. Але Речел різко відсмикнула руку з хлібом. Притиснувши буханець до грудей, вона відсунулася подалі від Келен.
— Ні!
Річард перестав їсти. Келен насупилася. Речел стиснула в кишені вогневу паличку.
— Речел, в чому справа? — Запитала Келен.
Джіллер говорив, щоб вона нікому не довіряла. Треба пам'ятати про це.
— Він для моєї бабусі. — Речел відчула, як по щоці покотилася сльоза.
— Ну гаразд, — сказав Річард, — раз для бабусі, не будемо його чіпати, правда, Келен?
— Звичайно! Вибач, Речел. Ми не знали. Звичайно, не чіпатимемо.
Речел вийняла руку з кишені і кивнула. Говорити заважала грудка в горлі.
— Речел, — запитав Річард, — а де живе твоя бабуся?
Речел застигла на місці. Ніякої бабусі у неї не було. Вона намагалася пригадати назви міст, які чула від радників королеви, і сказала перше, що спало на думку:
— В Хорнерз-Мілл.
Вона тут же зрозуміла, що зробила помилку. Річард і Келен злякано подивилися один на одного. Речел не розуміла, що відбувається.
— Речел, — сказав Річард, — ми обіцяємо не чіпати твій хліб.
— Іди, з'їси ще риби, — продовжила Келен. — Ти можеш покласти свій хліб, ми не візьмемо його.
Речел не ворухнулася. Їй хотілося поскоріше втекти, але вона знала, що дорослі бігають швидше і неодмінно схоплять її. Треба зробити так, як велів Джіллер: сховатися зі скринькою до зими, щоб людям не відрубували голів.
Річард взяв Сару, посадив її до себе на коліна, і зробив вигляд, ніби пригощає рибою.
— Сара зараз поїсть рибки. Якщо хочеш, йди сюди і з'їсиш з нами. Давай?
Речел подивилася на їхні обличчя, намагаючись зрозуміти, чи правду вони кажуть. Жінки з довгим волоссям часто брешуть. Але не схоже було, щоб брехав Річард. Речел підбігла до нього. Він посадив дівчинку до себе на коліна, а Сару — На коліна до неї, і вони взялися за рибу. Речел не дивилася на Келен. Вона боялася зробити щось не те, за що її вдарять. А ще Речел не хотіла, щоб її зігнали з колін Річарда. Тут було тепло й безпечно.
— Речел, — звернувся до неї Річард, — на жаль, ми не можемо відпустити тебе в Хорнерз-Мілл. Там зараз небезпечно.
— Ну добре, я піду кудись ще.
— Боюся, Речел, зараз скрізь небезпечно, — промовила Келен. — Ми візьмемо тебе з собою в безпечне місце.
— Куди?
Келен посміхнулася.
— Ми йдемо в Тамаранг, до королеви. — Речел перестала жувати і завмерла. — А тебе візьмемо з собою. Я впевнена, королева зможе подбати про тебе, якщо я її попрошу.
— Келен, — прошепотів Річард, — ти впевнена? А як же чарівник?
Келен кивнула і тихо відповіла:
— Спочатку ми відвідаємо королеву, а потім я розберуся з Джіллером.
Речел змусила себе проковтнути шматок, щоб перевести подих. Вона була права: жінкам з довгими волоссям довіряти не можна! А вона мало не полюбила Келен. Дівчинка готова була заплакати. Річард такий славний. Але чому він так добре ставиться до Келен, такої бридкої, що вона готова розібратися з Джіллером? Напевно, Річард її боїться, як вона боялася принцесу Віолетту. Дівчинці стало шкода Річарда. Може, розповісти йому про шкатулку і разом втекти від цієї Келен?
Але Джіллер говорив, що нікому не можна довіряти. Може, Річард занадто боїться Келен, і все розповість їй. Ні, треба бути сміливою, заради Джіллера, заради всіх цих нещасних людей. Треба втекти одній.
— Цим можна зайнятися вранці, — сказала Келен, — а зараз краще поспати, щоб вийти зі світанком.
Річард кивнув, обіймаючи дівчинку.
— Ти поспи, а я повартую першим.
Він взяв Речел на руки і віддав Келен. Речел прикусила язик, щоб не закричати. Келен міцно притиснула її до себе. А Речел дивилася на її ніж. Навіть у принцеси не було ножа. Вона жалібно подивилася на Річарда і простягнула до нього руки. Той посміхнувся і вручив їй Сару. Вона чекала від нього зовсім іншого. Речел притиснула до себе ляльку, намагаючись не заплакати.
Річард погладив її по волоссю.
— До ранку, Речел.
Він виліз із сосни, і Речел залишилася з Келен. Дівчинка міцно завмерла. Треба бути хороброю, не можна плакати. Але все ж вона заплакала.
Келен міцно обняла її і стала гладити по голові. Поки Келен заспокоювала Речел, та дивилася на чорний отвір між гілками з іншого боку сосни. Вона зауважила, що Келен якось дивно здригається, і з подивом зрозуміла, що та теж плаче. Речел вже було відчула довіру до неї… Але тут вона згадала, як принцеса Віолетта говорила, що карати болючіше, ніж терпіти покарання. Вона з жахом подумала, що ж повинна замишляти Келен, якщо це викликає у неї сльози? Навіть принцеса ніколи не плакала, коли когось карала. Речел заплакала ще гірше.
Келен відпустила її, щоб витерти сльози, але ноги у Речел були немов ватні, бігти вона не могла.
— Замерзла? — Прошепотіла Келен, і по голосу її відчувалося, що вона сама ще не заспокоїлася.
Речел боялася, що, як би вона не відповіла, її поб'ють. Вона просто кивнула і стала чекати, що буде далі. Але Келен дістала з мішка ковдру і закутала себе і Речел. Дівчинка подумала, що це для того, щоб їй важче було втекти.
— Лягай поруч, а я розповім тобі казку. Ми будемо зігрівати одна одну. Добре?