Перше Правило Чарівника
Шрифт:
Річард кивнув. Вона глянула на вовка.
— Брофі повинні були стратити за вбивство хлопчика…
— Я не вбиваю дітей, — пробурчав вовк, піднявши голову.
— Ти хочеш сам розповісти свою історію? — Запитала вона.
Вовк знову ліг.
— Ні, пані.
— Так от, Брофі швидше готовий був допустити, щоб до нього доторкнулась сповідниця, ніж щоб його вважали дітовбивцею. Він зажадав сповіді. Таке робиться рідко, більшість засуджених на це не йдуть, але для нього було дуже важливо зняти підозри і зберегти честь. Я вже розповідала тобі, що, коли ми сповідуємо, нас супроводжує чарівник. Не тільки щоб захищати нас, а й з іншої причини У випадках,
Річард не вірив своїм вухам.
— Так ти був невинний? І тепер ти залишишся в такому вигляді на все життя?
— Цілком невинним, — підтвердив Брофі.
— Брофі! — Келен назвала його по імені, підвищивши голос. Річарду були знайомі ці інтонації.
Вовк знову ліг.
— Невинний у вбивстві хлопчика, — відповів він, віддано дивлячись на Келен. — Тільки це я й хотів сказати.
Річард нахмурився.
— Як це розуміти?
Келен повернулася до нього.
— Коли він сповідався, він розповів про інші вчинки, в яких його не звинувачували. Бачиш, Брофі був замішаний у досить сумнівних справах. — Вона подивилася на вовка. — Він не дуже-то ладив з законом.
— Я був просто чесним ділком, — заперечив вовк.
Келен глянула на Брофі, потім на Річарда.
— Брофі був торговцем.
— Мій батько теж був торговцем, — відповів Річард зло.
— Не знаю, як в Вестланді, але в Серединних Землях торговці іноді мають справу з магічними предметами. І не тільки предметами.
Річард згадав про Книгу Зниклих Тіней.
— І що ж?
— Серед них іноді зустрічається живий товар.
Брофі підвівся на передніх лапах.
— Та цього ніколи відразу не знаєш! Думаєш, це звичайна річ, наприклад, книга, а колекціонер тобі добре заплатить. Або там статуя яка, або просто камінь, чи… Ну звідки мені було знати, що вони живі?
Келен все дивилася на вовка.
— Ти торгував і іншими магічними товарами, а не тільки книгами або статуями. — Вона спохмурніла. — І в цьому своєму невинному ділі він не раз сварився з людьми, через право власності, наприклад. Коли Брофі був людиною, він був таким же здоровенним, як зараз, коли він вовк. І бувало, користувався своєю силою, щоб «умовити» людей зробити так, як він хоче. Хіба це не так, Брофі?
— Так, пані, — сумно відповів вовк. — Я був нестриманим. Мій гнів був таким же сильним, як і моє тіло. Але це траплялося дуже рідко, тільки коли зі мною вчиняли не по справедливості. Багато хто не зважають на торговців. Вони думають, що ми — ті ж злодії, і нас можна ображати. Тому мені інколи доводилося їх заставляти змінити свою думку.
Келен трохи посміхнулася.
— Репутація Брофі була не зовсім незаслуженою, але трохи перебільшеною. Він займався дуже небезпечними, а тому й дуже вигідними угодами. І заробляв достатньо грошей для свого хоббі. Майже ніхто про це не знав, поки я не торкнулася його і поки він не сповідався.
Вовк поклав лапи на голову.
— Пані, будь ласка… може, краще не треба?
Річард нахмурився.
— Що за захоплення?
Посмішка Келен стала ширше.
— У Брофі була слабкість: діти. Бувало, в своїх подорожах за товаром, він зупинявся в дитячих притулках і перевіряв, чи є там все необхідне. Все своє золото він віддавав в ці притулки, щоб діти були нагодовані й доглянуті. І викручував руки начальникам цих притулків, змушуючи їх мовчати. Звичайно, йому не доводилося довго старатися.
Брофі зажмурився.
— Прошу тебе, пані! У мене ж була цілком заслужена репутація. — Він відкрив очі і підвівся на передніх лапах. — На моєму рахунку чимало зламаних рук і носів. Я зробив багато неподобств!
Келен підняла брови.
— Так, це правда. Того, що ти накоїв, було цілком достатньо, щоб посадити тебе до в'язниці. Але не для того, щоб тебе стратити. — Вона подивилася на Річарда. — Так ось, через цю погану славу Брофі, а також тому, що його не раз бачили близько сирітських притулків, ніхто не здивувався, коли його звинуватили у вбивстві хлопчика.
— Мене звинуватив Демміні Насс, — пробурчав Брофі. Він вишкірився, показавши ікла.
— Чому ж ті, хто працював в притулках, не стали на твій захист?
— Цей Демміні Насс перерізав би їм горлянки, — відповів Брофі зі злісним бурчанням.
— А хто він такий?
Келен і вовк подивилися один на одного.
— Пам'ятаєш, як Даркен Рал з'явився в Племені Тіни? — Запитала ока. — Він забрав Сіддіна, як він сказав, в подарунок другу. Цей друг — Демміні Насс. — Вона значно подивилася на Річарда. — У Демміні Насса дуже сексуальний інтерес до маленьких хлопчиків.
Річард раптом відчув біль і страх. Йому згадалися Сіддін, Савідлін, Везелен. Згадав він і свою обіцянку розшукати хлопчика. Ніколи ще він не відчував себе таким безсилим, як зараз.
— Якщо я тільки коли-небудь зустріну його, — прогарчав Брофі, — я з ним розрахуюся. Він не помре, поки за все не заплатить.
— Краще тримайся від нього подалі, — попередила Келен. — Він дуже небезпечний. І я не хочу, щоб тобі стало гірше, ніж зараз.
В жовтих очах на мить спалахнув вогник гніву, але тут же погас.
— Так, пані. — Він знову ліг. — Я пішов би на страту з високо піднятою головою, і — духи свідки! — Можливо, я заслуговував її, але тільки не за таке. Не можна, щоб мене убили, вважаючи, ніби я можу чинити так з дітьми. Тому я зажадав зустрічі зі сповідницею.
— А я не хотіла приймати його сповідь, — сказала Келен. — Я розуміла, що він не наполягав би на сповіді, будь він справді винен. Я сказала це судді, але він відповів, що зважаючи на тяжкість злочину він не може змінити вирок. Доводилося вибирати: сповідь або страта. Брофі наполягав на сповіді. — Річард зауважив при світлі багаття, що її зелені очі зволожилися. — Коли все закінчилося, я запитала, в кого б він віддав перевагу перетворитися. Він вибрав вовка. Чому саме вовка, я не знаю. — Вона трохи посміхнулася. — Може, це найближче його натурі.
— Вовки — гідні звірі, — посміхнувся Річард. — Ти жила серед людей і не жила в лісі. Вовки дорожать кровними та іншими узами, серед них сильна взаємодопомога. І вони дуже прив'язані до свого молодняка. Вся зграя буде битися, щоб захистити чиїхось вовченят. І дбають про вовченят теж всією зграєю.
— Ти це розумієш, — прошепотів Брофі.
— Це правда, Брофі? — Запитала Келен.
— Так, пані. У мене тепер хороше життя. — Він завиляв хвостом. — У мене є подруга, славна вовчиця! У неї незрівнянний запах, я весь здригаюся від її укусів, і в неї така славна… ну, не варто про це. — Він підняв очі на Келен. — Вона — головна в зграї. Разом зі мною, звичайно. І їй добре зі мною. Вона каже, що я найсильніший вовк з усіх, кого вона знала. А цієї весни вона принесла шістьох вовченят. Гарні цуценята народилися у нас, тепер вони вже майже дорослі. У нас важке життя, але це справжнє життя. Спасибі тобі, пані, що відпустила мене на волю.