Перше Правило Чарівника

Гудкайнд Террі

— Добре, — сказала королева. — Він… нагорі.

— Почекайте тут, поки я не зустрінуся з ним.

Королева опустила очі.

— Звичайно, Мати-сповідниця. — Вона повернулася до одного з придворних в смугастих панталонах. — Проведіть її.

Придворний провів їх по парадних сходах на верхній поверх, потім провів по довгих коридорах, потім — по гвинтових сходах у верхню кімнату у вежі. Нарешті він зупинився в розгубленості біля важких дерев'яних дверей. Тут Келен відпустила його. Він вклонився, задоволений, що може

піти. Річард відчинив двері, вони ввійшли в кімнату, і він закрив двері за ними.

Келен ахнула і уткнулась лицем в плече Річарда. Зедд притиснув до себе Сіддіна, щоб він не дивився.

Кімната була абсолютно зруйнована. Даху не було, наче його зірвав ураган. Залишилося тільки декілька балок. На одній з них висіла мотузка.

Голе тіло Джіллера було підвішено за ногу на гаку вниз головою. Якщо б сюди не надходило вільно свіже повітря, сморід був би просто нестерпний.

Зедд передав Сіддіна Келен і, не звертаючи уваги на мерця, обійшов круглу кімнату, зосереджено насупившись. Зупиняючись, він торкався рукою уламків меблів, які вкарбувалися в стіни, ніби стіни були з масла, а не з каменю.

Річард не зводив очей з тіла Джіллера.

— Річард, підійди-но сюди, — покликав його Зедд.

Чарівник показав Річарду на одну з великих чорних плям на стіні. Їх було дві, і вони знаходилися поруч. Обидва нагадували чорні силуети людей, які стояли в стройовій позиції, немов люди зникли, залишивши замість себе тіні. Трохи вище ліктя виднілися золотисті металеві смужки, вплавлені в стіну.

Зедд сказав, звертаючись до Річарда:

— Чарівний вогонь!

Річард був вражений.

— Ти хочеш сказати, що тут стояли живі люди?

Зедд кивнув.

— Їх відкинуло до стіни, і вони згоріли. — Зедд спробував на смак чорну кіптяву і посміхнувся. — Але це був не просто звичайний чарівний вогонь. — Річард нахмурився. Зедд показав йому на темну пляму.

— Спробуй-но сам.

— Навіщо?

Зедд злегка постукав кісточками пальців по лобі Річарда.

— Щоб дечому навчитися.

Скривившись, Річард зішкріб зі стіни чорну кіптяву і лизнув її.

— Солодка!

Зедд задоволено посміхнувся.

— Так, це не простий чарівний вогонь. Джіллер вклав в нього свою життєву силу. Це — Вогонь Життя чарівника.

— Він помер, створивши цей вогонь?

— Так. І смак солодкий. Це означає, що він віддав життя, щоб когось врятувати. Якби він зробив це тільки заради себе, наприклад — щоб уникнути тортур, — смак був би гірким. Джіллер пожертвував собою заради когось іншого.

Зедд підійшов до тіла Джіллера, відігнав мух і нахилився, щоб розглянути обличчя. Потім він випростався.

— Він залишив знак.

— Який знак? — Запитала Келен.

— На обличчі в момент смерті застигла посмішка, а це означає для тих, хто може зрозуміти, що він не видав те, чого від нього вимагали.

Річард підійшов ближче, коли Зедд показав на отвір в животі мерця.

— Подивися-но, — сказав Чарівник, — на цей розріз. Він виконаний тим, хто займається антропомантією — читанням по нутрощах живих людей. Даркен Рал робить все, як його батько.

Річард згадав свого батька, з яким Рал створив те ж саме.

— Ти впевнений, що це Даркен Рал? — Запитала Келен.

Зедд знизав плечима.

— А хто ж іще? Даркен Рал — єдиний, кому не страшний Вогонь Життя чарівника. Крім того, це видно і по розрізу. Бачите, ось тут він почав загинатися.

Келен відвернулася.

— І що з того?

— Це гачок, тобто повинен був бути гачок. Вимовляються заклинання, і вирізається такий гачок, який пов'язує допитуваного з дізнавачем. І тоді ті, кого допитують, волею-неволею відповідають на питання. Але подивіться: гачок залишився незакінченим. — Зедд сумно посміхнувся. — У цей момент Джіллер перетворив своє життя в вогонь. Він дочекався, поки Рал майже вже закінчив свою справу, і в останню мить позбавив його можливості отримати бажане. Можливо, Рал хотів дізнатися ім'я людини, у якої зараз шкатулка. А по нутрощах мерця Рал не зміг дізнатися нічого.

— Я й не думала, — прошепотіла Келен, — що Джіллер здатний на такий самовідданий вчинок.

— Зедд, — несміливо запитав Річард, — як Джіллер міг терпіти такий дикий біль — і зберегти усмішку?

Зедд глянув на Річарда так, що в нього мурашки побігли по шкірі.

— Чарівники повинні добре знати, що таке біль. Вони дуже добре знають це. Заради того, щоб позбавити тебе від подібного уроку, я навіть готовий з радістю прийняти твій вибір — відмову від магії. Через це випробування можуть пройти лише деякі з учнів.

Річард відчув гіркоту, побачивши застиглий погляд Зедда, який згадав про щось тяжке.

Зедд ласкаво погладив щоку Джіллера.

— Ти був молодцем, учень. Гідний кінець.

— Уявляю собі лють Даркена Рала, — сказав Річард. — Зедд, чи не краще нам звідси піти? Аж надто це схоже на наживку на гачку.

Зедд кивнув.

— Де б не була скринька, ясно, що вона не тут. Давай хлопчика, Келен. Нам слід піти звідси так само, як і прийшли. Вони не повинні здогадатися, навіщо ми приходили насправді.

Зедд прошепотів щось на вухо Сіддіну, і хлопчик засміявся, обійнявши його за шию.

Королева Мілена була все так же бліда і смикала край мантії, коли перед нею з'явилася Келен, рішуча, але холоднокровна.

— Дякую за гостинність, — сказала вона королеві. — Ми вас покидаємо.

Королева вклонилася.

— Завжди рада вас бачити, Мати-сповідниця. — Цікавість пересилила страх. — А як… з Джіллером?

Келен холодно заспокоїла:

— Я шкодую, що ви не так мене зрозуміли. Я хотіла б тільки виконати це сама чи хоча б бути при цьому присутньою. Але важливий результат. Це за непокору?