Перше Правило Чарівника
Шрифт:
Вона повернулась до Чейза.
Чейз кивнув.
— Він говорить тобі правду, дитинко. І ти скажи йому правду.
— Речел, це Джіллер дав тобі буханку хліба? — Запитав Річард.
Речел кивнула.
— Ми йшли до Джіллера, — продовжував він, — щоб отримати скриньку, яка повинна нам допомогти зробити так, щоб Даркен Рал ніколи більше не зміг завдавати людям зла. Ти дасиш її нам? Ти хочеш допомогти зупинити Рала?
Речел подивилася на нього, і сльози були у неї на очах. Потім, набравшись хоробрості і посміхнувшись, вона вручила буханець Річарду.
— Вона тут, у хлібі. Джіллер сховав її туди за допомогою
Річард обняв дівчинку так міцно, що вона ледь не задихнулася. Він притиснув її до себе і став кружляти разом з нею, а вона сміялася.
— Речел, ти сама хоробра, сама славна дівчинка на світі!
Коли Річард поставив її на ноги, вона підбігла до Чейза, і він посадив її на коліна і став гладити по голові, а вона посміхалася і обіймала його.
Річард обережно, обома руками, взяв буханець і простягнув його Келен, та посміхнулася й похитала головою. Тоді він простягнув його Зедду.
— Шукач Істини знайшов, — посміхнувся Зедд, — Шукач повинен і показати її.
Річард розламав буханець, і на світ з'явилася прикрашена дорогоцінним камінням шкатулка Одена. Він витягнув скриньку і підніс ближче до вогню. З Книги Зниклих Тіней Річард знав, що ця красива шкатулка — лише оболонка для справжньої, прихованої всередині. Він навіть знав з Книги, як зняти покров.
Річард поклав скриньку на коліна Келен. Та взяла її в руки і посміхнулася йому найщасливішою посмішкою, яку він бачив у житті. Перш ніж Річард збагнув, що робить, віннахилився до Келен і швидко поцілував її. Вона здивовано подивилася на нього, але не відповіла на поцілунок. А він, відчувши губами її губи, сам був вражений тим, що зробив.
— Ах, прости, — вимовив він.
Келен засміялася.
— Прощаю.
Річард обійняв Зедда, і обидва розсміялися. Чейз теж сміявся, дивлячись на них. Річард ледь міг повірити, що зовсім недавно був у відчаї, не знав, що робити, куди йти, як перешкодити Ралу. І ось тепер шкатулка у них!
Він поставив шкатулку Одена на камінь, де вона була видна всім при світлі багаття, і вони приступили до найкращої вечері, яка тільки бувала в житті Шукача. Річард і Келен повідали Чейзу про свої пригоди. До радості Річарда, Чейз розхвилювався, дізнавшись, що зобов'язаний життям Біллу з Південного Пристанища. Чейз розповідав, як їх військо з тисячі чоловік йшло по Ранг-Шада. Він із задоволенням живописав тупість чиновників їх відомства.
Речел їла, сидячи на руках у Чейза. Річарду здавалося цікавим, що вона, вибравши самого грізного чоловіка, відчувала себе затишно. Коли Чейз завершив нарешті свою розповідь, вона запитала:
— Чейз, де б мені знайти місце, щоб сховатися до зими?
Страж кордону суворо подивився, на неї.
— Звичайно, ти дуже потворна, щоб дозволити тобі тинятися де не попадя. Гар, звичайно, цього разу з'їсть тебе. — Вона розсміялася. — А у мене є й інші діти. Вони теж досить непривабливі. Так що там ти будеш на місці. Може бути, я візьму тебе в свій будинок.
— Правда, Чейз? — Запитав Річард.
— Я не раз повертався додому, і моя дружина дарувала мені нову дитину. Тепер, здається, моя черга. — Чейз подивився на Речел, яка вчепилася до нього, наче він міг полетіти.
— Але у мене, знаєш, є свої правила, і тобі доведеться виконувати їх.
— Я готова зробити все, що ти скажеш, Чейз.
— Так ось тобі перше правило в моєму домі: я нікому зі своїх дітей не дозволяю називати мене Чейзом. Якщо хочеш увійти в мою сім'ю, ти повинна називати мене татом. Тепер про твоє волосся. Воно занадто коротке. У моїх дітей волосся довге, і мені це подобається. Доведеться тобі відростити його подовше. Ще в тебе буде мама, і ти повинна будеш ставитися до неї з повагою. Ще тобі доведеться гратися зі своїми новими братиками і сестричками. Чи готова ти виконувати все це?
Речел мовчки кивнула, обіймаючи його, і сльози виступили у неї на очах.
Їжа здалася їм особливо смачною. Навіть Зедд оголосив, що наївся. Річард відчував себе стомленим, і в той же час повним сил. Адже шкатулка нарешті була у них в руках. Найважче вони вже зробили: дістали шкатулку раніше Рала. Тепер залишалося тільки вкрити її до зими так, щоб Рал не знайшов її.
— Уже пройшло багато часу, — сказала Келен. — До початку зими залишився місяць. Ще сьогодні вранці здавалося, що цього ледве вистачить, щоб знайти шкатулку. Тепер, коли вона у нас, це здається вічністю. Що нам робити до кінця терміну?
Слово взяв Чейз:
— Наша мета — зберегти шкатулку. У нас є тисяча чоловік, щоб захистити її. Якщо ми повернемося через кордон, то буде у багато разів більше.
Келен глянула на Зедда.
— Як, по-твоєму, чи мудро це? Адже якщо нас буде тисяча чоловік, нас легше знайти. Чи не краще нам самим десь сховатися до зими?
Зедд відкинувся назад, погладжуючи набитий живіт.
— Звичайно, нам самим сховатися легше, але ми опинимося і більш вразливими, якщо нас виявлять. Може, Чейз і правий. Така сила краще захистить нас з нашою ношею, а якщо буде потрібно, ми можемо від них відійти в якесь таємне місце.
— Чим швидше почнемо, тим краще, — підвів підсумок Річард.
Вони вирушили в дорогу на світанку. Шестеро людей сіли на коней, Брофі слідував за ними як тінь, іноді забігаючи вперед, ніби на розвідку. Чейз скакав першим, разом з Речел. За ним — Келен вже у дорожньому вбранні разом з Сіддіном, потім Зедд. За наполяганням Річарда, шкатулку віз Зедд. Вона була загорнута про ту ж ганчірку, в якій раніше був хліб, і прив'язана до його сідла. Річард їхав позаду, уважно оглядаючи околиці. Зараз, коли вони знайшли скриньку, він раптом відчув себе дуже незатишно, ніби всі навколо, подивившись на них, могли дізнатися про їхню таємницю.
Ще до повороту до мосту Річард почув, як шумить вода Каллісідріна. Перед мостом Чейз пустив коня галопом, і іншим довелося пришпорити коней, щоб не відстати. Річард розумів друга. Страж кордону не раз казав, що мости небезпечні, там слід бути особливо пильним. Річард озирнувся, решта навскач понеслися вперед. Він не помітив нічого підозрілого.
Але рівно на середині мосту, на всьому скаку, він раптом вдарився об якусь невидиму перешкоду.
Перш ніж вражений Річард встиг зрозуміти, що сталося, він виявився на землі, а його великий чорний кінь поскакав вперед разом з іншими. Потім, коли його супутники натягнули поводи і обернулися, зупинився і кінь Річарда. Друзі в замішанні дивилися на нього. Розгублений і пригнічений, Річард насилу встав на ноги, обтрусився і, накульгуючи, попрямував до коня. Але як тільки він дійшов до середини мосту, як знову вдарився об щось щільне, немов кам'яна стіна. Але Річард нічого не бачив перед собою. Він знову впав. Поки він піднімався, підійшли його товариші.