Перше Правило Чарівника
Шрифт:
Розвівши багаття, вони підкидали дрова до тих пір, поки полум'я не розгорілося досить сильно. Зі словами: «Якщо ти впевнений у собі — кинь її у вогонь», — батько вручив Книгу синові. Річард дбайливо взяв Книгу Зниклих Тіней, провів пальцями по шкіряній палітурці. Батько повністю довіряв йому, і на хлопчика давив тягар відповідальності. Річард прийняв рішення і кинув Книгу в полум'я вогнища. Лише пізніше він усвідомив, що в ту мить став дорослим.
Вогненні язики зметнулися і охопили Книгу. Вони горнулися до неї, пестили, пожираючи ласу здобич. В повітрі снопами іскор закружляли кольорові фігурки; пролунав протяжний стогін. Над вогнищем спалахнув стовп дивного сяйва. Вогонь розгорявся все сильніше і сильніше, обпалюючи листя і гілки дерев. Жар від полум'я, яке розбушувалося, відігнав Річарда з батьком від багаття. У вогні,
Батько і син озирнулися навколо. Багаття погасло, і лише бліді цівки диму вилися від обвуглених дров. Книги не було, вона зникла. Тепер Річард знав, чому він в той день став свідком — він бачив магію.
Річард відчув легкий дотик і розплющив очі. Через дверний проріз в кімнату проникало світло від вогнища. Келен сиділа в кріслі в узголів'ї ліжка, на колінах у неї, згорнувшись калачиком, спала стара хитра кішка Зедда.
— А де Зедд?
— Пішов за корінцями, — спокійно, підбадьорливим голосом відповіла Келен. — Вже кілька годин, як стемніло, але він сказав, що не варто турбуватися, якщо його довго не буде. Зедд пояснив мені, що до його повернення ти будеш у безпеці. Та бура рідина, яку він дав тобі випити, повинна підтримати тебе, поки він не знайде корінь.
Річард глянув на Келен і раптом усвідомив, що перед ним — сама прекрасна дівчина, яку він бачив. Її волосся безладно розсипалися по плечах, і хотілося, простягнувши руку, торкнутися їх — просто злегка торкнутися, але він не наважився. Досить знати, що Келен тут, поруч, і він уже не самотній.
— Як ти себе почуваєш?
Її голос звучав ласкаво і ніжно. Річард ніяк не міг зрозуміти, чому Зедд тоді так її злякався.
— Я б вважав за краще ще раз зустрітися з Кводом, ніж напоротися на цю зміїну лозу.
Дівчина згідно і почасти таємниче посміхнулася. Посмішка означала, що вона все пам'ятає і розділяє його почуття. Вона витерла йому чоло рушником. Річард підняв руку і перехопив її зап'ясті. Келен завмерла, запитливо піднявши очі.
— Знаєш, Келен, я дружу з Зеддом багато років. Він мені як батько. Прошу тебе, дай мені слово не завдавати йому шкоди. Я не винесу, якщо з ним небудь трапиться.
— Ти даремно хвилюєшся. Він мені дуже сподобався, правда. Він добрий, та я і не бажала йому зла. Я тільки хотіла попросити його допомоги в пошуках Чарівника.
Річард стиснув її руку сильніше.
— Обіцяй не робити нічого, що може нашкодити йому. Ти повинна пообіцяти! — Він згадав її пальці у себе на горлі, лють, коли їй здалося, що її хочуть отруїти яблуками. — Обіцяй!
— Але я вже обіцяла. Я обіцяла іншим людям, багато з яких пожертвували життям. І я відповідаю за життя багатьох інших.
— Обіцяй!
— Прости мене, Річард. Більше я нічого не можу обіцяти. Не маю права.
Він відпустив її руку, мовчки відвернувся до стіни і заплющив очі. Річард згадав про Книгу і про те, що в ній говорилося. Коли він все усвідомив, прийшло розуміння того, що відбувається. Він висуває дуже егоїстичні вимоги. Він хоче врятувати Зедда. Припустимо, йому вдасться витягнути у Келен обіцянку. А що потім? Потім вони загинуть, і Зедд загине разом з ними. І багато, багато інших будуть приречені на смерть або рабство. І все це тільки заради того, щоб на кілька місяців продовжити одне життя? А чи може Річард допустити, щоб Келен теж загинула? Його охопило почуття сорому за власну дурість. Він не мав права вимагати обіцянки, яку Келен не в силах виконати. Добре ще, що вона не стала брехати. Але ситуація продовжувала залишатися вкрай складною, адже він чудово розумів, що Зедд навряд чи захоче вплутуватися в їхні справи. Та й навряд чи його участь дуже допоможе їм впоратися з цією закордонною напастю. Але спробувати варто.
— Келен, якщо можеш, прости мене. Хвороба притупила мої розумові здібності. Повинен сказати, що я ніколи не зустрічав такої відважної людини, як ти. Адже ти намагаєшся врятувати всіх. Зедд погодиться допомогти нам, ось побачиш! Тільки почекай трохи, поки я не встану на ноги. Дозволь мені самому спробувати його переконати.
Келен підбадьорливо поплескав його по плечу.
— Що ж, це я можу пообіцяти. Він — твій друг, так що твоя тривога цілком виправдана. Іншого я й не чекала і не бачу в цьому нічого поганого. Але ми занадто розхвилювалися, тепер постарайся відпочити.
Юнак чесно спробував заснути, але варто було йому закрити очі, як голова знову закрутилася. Він пручався, боровся, але розмова відняла занадто багато сил, і мла огортала свідомість. Часом вона частково поверталося, і тоді Річард блукав у тривожній напівдрімоті, то спливаючи на поверхню, то знову провалюючись в порожнечу без снів і видінь.
Кішка здригнулася і нагострила вуха: її чуйний сон порушили ледве чутні шерехи, недоступні людському слуху. Вона вигнула спинку, зіскочила з насидженого місця і, підбігши до дверей, застигла в очікуванні. Келен запитально глянула на тварину і зрозуміла, що турбуватися нема про що: раз шерсть на загривку у кішки не встала дибки, значить, все в порядку. З двору донісся надтріснутий старечий голос:
— Кицю, кицюля, йди сюди! Куди ж ти поділася? Ну дивись, не хочеш — як хочеш, залишишся на вулиці.
Двері зі скрипом відчинилися.
— А, ось ти де!
Кішка прошмигнула повз господаря і пішла у темряву.
— Ну й добре, роби як знаєш! — Напутив її Зедд.
Розібравшись з кішкою, старий нарешті удостоїв уваги Келен.
— Як Річард? — Запитав він.
Дівчина не поспішала з відповіддю. Мовчки сидячи в кріслі у головах хворого, вона терпляче чекала, поки старий зайде в кімнату.
— Він пару разів приходив до тями. Зараз знову заснув. А що у вас? Вдалося відшукати корінь?
— Зрозуміло, вдалося. Інакше мене б тут не було. Він щось говорив?
— Майже нічого. Тільки те, що дуже за вас турбується.
Келен підняла очі і обдарувала старого привітною усмішкою. Зедд відвернувся від гості і прочовгав до вітальні.
— Не без підстави, — буркнув він на ходу.
Старий підсів до столу і приступив до виготовлення ліків: він ретельно промив знайдені коріння, очистив їх від шкірки, нарізав на скибочки, опустив у горщик і залив чистою джерельною водою. Потім приладнав горщик над вогнищем, підкинув у вогонь пару сухих полін, згріб зі столу лушпиння і кинув туди ж. Потім Зедд попрямував до буфету. Він зняв з полиці кілька горщиків з ліками, рішуче відсипав з кожного в чорну кам'яну чашку по жменьці різнобарвної пудри, дістав білу ступку і став старанно перетирати суміш, яка красувалася всіма кольорами веселки. В результаті його старань пудра в чашці отрималаала невизначений бурий відтінок. Зедд послюнявив кістлявий палець, опустив його в порошок, облизав і взявся задумливо причмокувати губами. Судячи з усього, старий залишився задоволений плодами своєї праці: його зморшкувате обличчя розпливлося в задоволеній посмішці. Зедд висипав вміст чашкики в висячий над вогнем горщик і став повільно помішувати булькаюче вариво довгою дерев'яною ложкою. Так пройшло близько двох годин. Весь цей час Зедд мовчки стояв біля вогнища, не відводячи напруженого погляду від процесу готування зілля. Нарешті він визначив, що справу зроблено, акуратно зняв горщик з вогню і поставив його на стіл трохи остигнути. Потім вибрав відповідну чашу, дістав шматок сірого полотна і покликав Келен. Зедд велів дівчині натягнути полотно над поверхнею чаші і тримати так до тих пір, поки він не закінчить проціджувати приготовлену мікстуру.
— А тепер гарненько відіжми тканину і кинь її у вогонь.
Келен спантеличено подивилася на старого. Зедд здивовано підняв брову і здивовано подивився на Келен, демонструючи усім своїм виглядом, що не розуміє, як можна не знати настільки очевидних істин.
— Та частина, що залишилася на тканині, отруйна, — пояснив він. — Річард може прокинутися в будь-який момент, і тоді ми відразу повинні дати йому випити зілля. Поки ти віджиматимеш полотно, я піду гляну, як він.
Зедд пройшов у спальню, схилився над юнаком і переконався, що той все ще без свідомості. Старий обернувся: Келен стояла до нього спиною і старанно викручувала тканину. Тоді він нахилився і доторкнувся середнім пальцем до запаленого чола хворого. В ту ж мить Річард відкрив очі.