Перше Правило Чарівника
Шрифт:
Келен пильно подивилася йому в очі.
— Спасибі тобі, Зеддікус Зул Зорандер.
Несподівано вираз обличчя Зедда змінився. Зараз в його очах була загроза більш люта, ніж у Келен при першій зустрічі. Вона стояла в заціпенінні, боячись поворухнутися.
— Але знай, Мати-сповідниця! — Його голос знизився до свистячого шепоту і таїв смертельну загрозу. — Цей хлопчик був моїм другом багато років, і якщо ти торкнешся його своєю владою, ти відповіси мені за це. І тут тобі не поздоровиться. Ти все зрозуміла?
Вона насилу сковтнула і слабо кивнула.
— Так.
— Добре.
Вираз загрози зійшов з лиця Зедда і змінився звичайним спокоєм.
Келен дозволила собі перевести подих, схопила Зедда за руку і розвернула до себе. Вона не хотіла залишати ніякої недомовленості.
— Зедд, я не зроблю цього не через твої погрози, а тому, що Річард дуже мені дорогий. Я хочу, щоб ти зрозумів це.
Вони стояли обличчям до обличчя і довго, вивчаюче дивилися один одному в очі. Потім напруга зникла, і на обличчі Зедда з'явилася лукава посмішка.
— Якби мені запропонували вибір, я волів би цю причину, мила.
Келен розслабилася, задоволена тим, що все нарешті сказано. Потім вона підійшла до Зедда і обняла його. Старий з жаром взяв її в обійми.
— Але дещо все-таки залишилося недомовленим. Ти так і не попросила мене про допомогу в пошуках Чарівника…
— Так, не попрошу і тепер. Річард боїться того, що я зроблю, якщо ти відповісиш «ні». Я пообіцяла Річарду, що дам йому можливість поговорити з тобою про це першим.
— Так, дуже цікаво! — Зедд змовницьки підморгнув їй і поклав руку на плече.
— Знаєш, мила, з тебе вийшов би хороший Шукач.
— Хіба жінка може стати Шукачем?
Зедд здивовано підняв брови і потиснув плечима.
— Звичайно. Деякі з кращих Шукачів носили плаття.
— У мене вже є одна непосильна ноша. Дві — це занадто, навіть для мене.
Зедд посміхнувся, очі його заблищали.
— Можливо, ти й права. А зараз вже дуже пізно, мила. Відправляйся в сусідню кімнату, розташовуйся на моєму ліжку і постарайся хоч трохи поспати. Я сам посиджу з Річардом.
— Ні! Я не можу залишити його тепер. — Вона негативно замотала головою й рішуче сіла в крісло.
Зедд знизав плечима, але сперечатися не став.
— Як хочеш.
Він зайшов за спинку крісла і заспокійливо поплескав Келен по плечу. Потім м'яко приклав пальці до її скронь і став робити кругові рухи. Дівчина тихенько застогнала, очі її закрилися.
— Спи, мила, — прошепотів він.
Келен поклала руки на бортик ліжка і опустила голову на руки. Секунду опісля вона вже спала міцним сном. Зедд вкрив сповідницю ковдрою, вийшов у вітальню, відчинив двері і виглянув у нічну темряву.
— Кішка! Іди швидше сюди, ти мені потрібна.
Кішка вбігла до кімнати і потерлася об ноги старого. Він нахилився і ласкаво почухав її за вушком.
— Піди до гості, скрутись клубочком у неї на колінах і спи, оберігаючи тепло.
Кішка безшумно пішла в спальню. Зедд подивився їй услід і вийшов з дому в холодну ніч.
Зедд брів по вузькій стежці, і холодний вітер розвівав складки його широкого балахона. Примарне місячне світло пробивалося крізь хмари, розганяючи морок. На стежці було ясно, хоча Зедд освітлення і не потребував. Він ходив цією дорогою вже тисячі разів.
— Ніщо ніколи не дається легко, — бурмотів він на ходу.
Дійшовши до дерев, він зупинився і прислухався. Старий озирнувся по сторонах, ретельно вивчаючи обстановку. Він вдивлявся в чорні тіні, які відкидали дерева, спостерігаючи, як гнуться і розгойдуються гілки від поривів вітру. Зедд втягнув носом повітря і продовжував відшукувати ознаки небезпеки. Муха боляче вп'ялася йому в шию. Старий роздратовано пристукнув її і вилаявся.
— Так, кривава муха! Прокляття! Так я і думав.
В кущах почувся шум, і щось величезне з жахливою швидкістю полетіло на Зедда. Той не рухався з місця і спокійно чекав. За мить до останнього кидка хижака Зедд витягнув вперед руку і короткохвостий гар зупинився, немов наткнувшись з розбігу на невидиму перешкоду. Звір був значно вищим Зедда і вдвічі лютіше довгохвостого гара. Чудовисько гарчало і біснувалася, напружуючи м'язи в марних спробах подолати перешкоду, яка несподівано виникла в метрі від здобичі. Гар трясся від люті і повного безсилля протягнути лапу і прикінчити жертву.
Зедд поманив звірюку скрюченими пальцем і змусив нагнутися ближче. Гар, пихкаючи і задихаючись від безсилої люті, нахилився. Зедд вхопив його чіпкими пальцями за ніс.
— Твоє ім'я? — Зловісно прошипів він.
Звір двічі хрокнув і видав глибокий горловий звук. Зедд кивнув.
— Я запам'ятаю його. Скажи мені, ти хочеш жити чи померти?
Гар спробував смикнути назад, але в нього нічого не вийшло.
— Добре. Ти повинен зробити все так, як я скажу. Десь між Д'харою і цим місцем ти знайдеш Квод, що прямує сюди. Убий їх. Коли покінчиш з Кводом, повертайся в Д'хару, звідки прийшов. Якщо ти виконаєш це, я дозволю тобі жити. Але знай, я запам'ятав твоє ім'я. У тому випадку, якщо ти не вб'єш Квод, або коли-небудь повернешся сюди, — я вб'ю тебе і згодую твоїм мухам. Ти зрозумів мене?
Гар хрокнув, підтверджуючи, що все зрозумів.
— Добре. Тоді забирайся.
Звір заквапився і гарячково заплескав крилами, пригинаючи траву. Нарешті йому вдалося відірватися від землі. Зедд спостерігав, як гар кружляє в повітрі, виглядаючи Квод. Кола, які він виписував у повітрі, ставали все менше і менше. Звір полетів на схід. Нарешті старий зовсім втратив його з виду. Тільки переконавшись, що гар полетів, він продовжив шлях на вершину пагорба.
Зедд став поряд зі своїм хмарним Каменем, опустив вниз вказівний палець і став здійснювати ним кругові рухи, немов помішуючи тушковане м'ясо. Масивний камінь заскреготав і зсунувся з місця, ніби намагаючись повернутися слідом за рухом пальця. Потім камінь здригнувся і розколовся, тонкі тріщини покрили всю його поверхню. Вся понівечена громада каменю ніби боролася з невідомою силою, структура каменю зм'якшувалася, плавилася і нарешті стала досить рідкою, щоб обертатися, повторюючи рух пальця. Швидкість обертання наростала. З рідкої маси, що оберталася, вирвався стовп світла. Зедд обертав рукою все швидше і швидше, і світло ставало все яскравіше і яскравіше. В добіла розпеченому, що кружляючому, немов смерч, потоці з'являлися і зникали дивні тіні й фігури. Яскравість світла продовжувала наростати. Здавалося, ще секунда — і морозне повітря осінньої ночі спалахне палючим полум'ям. Пролунав оглушливий свист вітру, осінні запахи змінилися зимовою морозною прозорістю, потім повіяло диханням весни, ріллі, долинув аромат літніх квітів, і знову повернувся запах прілого осіннього листя.
Камінь раптово затвердів і Зедд встав на нього, ступивши в стовп світла. Яскраве сяйво померкло і перетворилося на слабке світіння. Перед старим виникли дві примарні фігури. Їх риси здавалися невизначеними, як в спогадах, але все ж впізнаваними. У Зедда часто забилося серце.
Він почув голос матері, глухий і далекий.
— Що турбує тебе, сину? Навіщо ти викликав нас після стількох років? — Тінь простягнула до нього примарні руки. Зедд потягнувся назустріч, але не зміг торкнутися її.