Пешки в чужой игре. Тайная история украинского национализма

Бердник Мирослава

Англичане, в отличие от американцев, к бандеровскому крылу националистов проявили достаточное уважение. «Відношення англійців до нашої справи, зокрема з військового погляду, дуже важне через те, що там є найповажніший кадр наших військових людей, ціла б. дивізії, з армії Андерса (куди попали з СССР) й інші. В рямцях неофіційного, практичного, політичного ставлення є прихильне й коректне відношення до нашого руху. Англійці респектують той стан, що наші впливи мають подавляючу перевагу серед українців у В. Британії і що ціле тамошнє життя є під нашою кермою. Нема з їх боку жодних спроб мішатися, форсувати своїх ставленників і т. п.».

Бандера убеждает Кука, что ЗП УГВР не сможет без ЗЧ ОУН вести самостоятельную украинскую политику, потому что «воно фактично стало цілком залежне

від американців (полная зависимость ЗЧ ОУН от англичан и от западногерманской разведки, руководимой бывшим гитлеровцем Рейнхардом Геленом, Бандеру, как видим, не смущала — М. Б.). Бо віддавна наставилось односторонньо на зв’язки з американськими чинниками, зв’язки однобокого характеру. (Між іншим, це була з одних властивих причин конфлікту таких осіб, як Кримський, Ярополк, Врецьона. Я не хотів погодитись на те, що два перші, виступаючи як високі політичні репрезентанти УГВР, особисто одержували зв’язки розв. характеру на підрядному щаблі, бо це компрометує нас всіх і заминає дорогу до дійсних політичних зв’язків. Врецьона увійшов зараз на початку у «взаємини» з америк. розв. В такому самому характері, як колись з німцями, сидів тихо, аж коли після Конф. ЗЧ ціла опозиція згодилась поєднатись, він нагло приїхав з Шв. (Швейцарии — М. Б.) і, покликаючись на… американців, перешкодив тому… Таке опозиційне ЗП стало цілком залежне від американців матеріально й політично… Ціла діяльність ЗП практично-матеріяльно залежна від амер. дотацій, отже ам. мають змогу кожночасно її перервати, або примусити йти на їхні вимоги… Не може ЗП УГВР бути обмежене до роботи тільки на одному амер. відтинку… Нема такої ситуації, щоб ми могли ставити визвольну політику на американську карту, коли амер. політика нашу справу під політичним поглядом ігнорує».

В письме Куку-«Лемишу», датированном апрелем 1952 года, Бандера возвращается к больной для него теме — расколу между ЗП УГВР И ЗЧ ОУН. И снова он в этом расколе обвинил «втручання чужих, американських чинників», поскольку «американці уважають мене і членів Проводу ЗЧ за антидемократів і надто безкомпромісових у політиці, натомість «опозицію», її членів уважають за демократів і політично гнучких. Отже — якщо хочемо мати з американцями добрі взаємини, то треба ставити на провідні пости відповідних, приємливих їм людей».

Бандера возмущен тем, что, обвиняя его самого и его окружение в антидемократизме и фашизме, с другими эмигрантскими группировками янки сотрудничали на самой широкой основе: «Американські чинники подібні зв’язки мають ще й з іншими, цілком неповажними українськими гуртками (пр. з Бульбою), як рівно ж дають деяку поміч у ставленні ніби науково-інформативної діяльності якраз такому середовищу, яке займає не дуже певні позиції під національно-політичним оглядом».

Ну, а оппоненты Бандеры из ЗП УГВР, которым Кук дал право официально представлять «воюющую Украину» (ЗУЗ) перед западными хозяевами, вообще «пішли на агентурне відношення, запродались американцям, погнались тільки за власними амбіціями, без серіозних патріотичних цілей і мотивів».

В письме «Лемишу»-Куку за сентябрь 1952 года Степан Бандера жалуется, что «опозиція» з ЗП УГВР залізли по вуха в американську кишеню… і нема мови про їх усамостійнення». Видимо, черпать из английской и геленовской «кишень» Бандера считал более моральным и «самостийным»…

По мнению Бандеры, «опозиція» творить не тільки організаційно розстроюючий процес в закордонній часті визвольно-революційного фронту, але стала інструментом для стертя ідейно-програмового обличчя і змісту визвольного руху, прищеплення йому соціялістичних чи націонал-комуністичних концепцій, а в політичній площині ЗП УГВР, замість бути твердинею безкомпромісово-самостійницької, незалежної політики, стало залежним від чужої, неприхильної до українського визвольного руху сили. Тяжко провести різницю між залежністю і службою агентурного характеру. Під тим оглядом «опозиція» стоїть в тій самій ролі, як мельниківці напередодні німецько-большевицької війни. Вони тоді теж поставили усе на карту будучого воєнного противника СССР, вбачали в Німеччині союзника, бо «інакше не могло б бути», сподівались від Гітлера самостійності… (О

том, что бандеровцы с гитлеровскими оккупантами сотрудничали гораздо плотнее, Бандера скромно умолчал — М. Б.). Хоч Америка напевно не має власних ворожих плянів супроти України так, як Гітлєр, але не має й прихильних до справи самостійності».

Надо сказать, Степан Бандера совершенно напрасно сетовал, что «американські чинники» не берут его и его организацию на довольствие. Ведь, как мы уже говорили, помимо сотрудничества с «прихильними та коректними» англичанами, бандеровская ЗЧ ОУН плотно работала с организацией бывшего нацистского генерала Гелена, придатком американских спецслужб в Европе. Видимо, загребущему лидеру ОУН просто хотелось присвоить все американские деньги…

Мирон Матвиейко, начальник СБ Бандеры, говорил тогда: «Уже давно не было тайной, что главной причиной несогласий, которые привели к расколу националистического лагеря, были не какие-то там идейно-программные или политические разногласия. Камнем раздора была борьба за право стать первым и единственным представителем интересов Украины, в том числе и в отношении к американской разведке». Короче говоря, за право на американские деньги…

Украинские националисты в оперативных играх спецслужб

Вернемся к ЗП УГВР. Специально для связи с американской разведкой эта организация послала в Париж своего представителя Мирослава Прокопа, который встречался там с сенатором США Вандербильдом. А в 1947–1948 годах член ЗП УГВР Зенон Пеленский вел во Франкфурте-на-Майне неофициальные «переговоры» с американской оккупационной военной администрацией. «Угэвээровцы» уверяли американцев, что оказывают влияние на «вооруженное националистическое подполье», от которого получают «достоверную информацию» — в отличие от 3Ч ОУН, которые-де не пользуются доверием подполья.

Однако в 1950 году американцы затребовали от руководства ЗП УГВР более конкретной работы. И вот, «оппозиционеры» разработали план — как укрепить свои позиции и перед американскими спонсорами, и в среде оуновцев за рубежом. Они были намерены изобразить наличие на Украине «массового движения сопротивления», себя — во главе оного, и таким образом отстранить «от вымени» таких конкурентов, как Бандера, Стецько, Ленкавский…

Но не дремали и конкуренты. Мирон Матвиейко получил от Бандеры почти идентичное задание. «Бандера і Стецько, — писав впоследствии Матвиейко, — добре знаючи, що ніякого підпілля на Україні немає, вирішили послати мене на Україну, щоб передати в 3Ч ОУН відомості про нібито діюче підпілля і нібито існуючий провід ОУН на західноукраїнських землях. Це, на думку Бандери і Стецька, дало б їм можливість гендлювати цими «інформаціями» перед чужоземними розвідками й отримувати за них гроші».

После консультаций с американской разведкой «угэвэровцы» стали готовить шпионскую группу. Первым в неё включили Василия Охримовича, проводника Тернопольского областного и краевого провода ОУН «Галичина». Он уже имел соответствующую выучку и даже был преподавателем на немецких шпионских курсах в Кракове (1940 г.) и Львове (1942 г.)…

И вот, в начале июня 1950 года, в американской шпионской школе, разместившейся в районе Кауфбойрена (ФРГ), появився новый курсант под псевдонимом «Грузин». Это был Охримович. Он дал письменное обязательство сотрудничать с американской разведкой и выполнять шпионские задания на территории Украины.

По окончании курса шпионских «наук» под руководством офицеров американской разведки Охримович с документами на имя Гарольда Эвальда поселился на конспиративной квартире в селе Обербойрен вместе со своими коллегами «Маком», «Рубаном» и «Осипом». Вот как рассказывал сам Охримович об одном из разговоров между ним и американским разведчиком Блэком: «Блек тоном господаря запропонував мені зайнятись збиранням відомостей, які цікавлять американську розвідку, і спробувати передавати їх за кордон… Найбільше його цікавили відомості про кордони України, навіть подробиці, як зовні виглядає кордон, як організована охорона кордону тощо. Потрібні були відомості про важливі укріплення, аеродроми, військові бази… Паспорти, військові квитки та інші радянські документи бажано при першій можливості переправляти за кордон, вони мають велику цінність для американської розвідки».