По живу і мертву воду
Шрифт:
— Це вам не Розенберг… — не без зловтіхи додав Герц.
Оберштурмбаннфюрер зморщив носа, неначе від смороду.
— Я вважаю, що будь-які порівняння недоречні, а це тим більше. Ми говоримо про Коха. Навряд чи слід з-за якихось чотирьох-п’ятьох бандерівців доводити справу до конфлікту з рейхсміністром. Треба підкоритися.
— В такому випадку, пане оберштурмбаннфюрер, — рішуче заявив Хауссер, — моя скромна діяльність втрачає сенс, і я прошу замінити мене кимось іншим. А втім, навіть не треба заміни, пан штурмбаннфюрер. легко упорається сам.
— Але, пане раднику… — розчаровано й докірливо промовив Грефрат. — Навіщо ви так? Повторюю, я дотримуюсь вашої думки, я на вашому боці й готовий у кожному випадку вас підтримати. Але цей випадок особливий. І, зрештою, чи варто з-за такої дрібниці?
— Ні, це не дрібниця, — сказав Хауссер. — І взагалі, коли свідомо вставляють палиці в колеса…
Стиснувши губи, Грефрат сердито глянув на свого друга, але нічого не сказав йому, а знову звернувся до радника:
— Все передбачити неможливо, завжди трапляються ускладнення. Погодьтеся, пане Хауссер, адже історія з ешелоном, вона теж не з приємних. Одначе погодилися з вами й не зчиняли галасу з цього приводу.
Тут, на подив Хауссера, начальник гестапо висловив цілком розумне міркування:
— Я вважаю, що наша акція проти бандерівців до деякої міри буде їм на користь. Радянські партизани таврують їх як зрадників, звинувачують у співробітництві з нами й переманюють до себе людей. Після акції у бандерівців буде непоганий козир проти більшовицької пропаганди — бачите, німці карають наших…
— Пане штурмбаннфюрер, я вважаю, що ви більше дбаєте про те, як вигородити себе в цій історії, а не про успіхи пропаганди оунівців, — сказав радник.
Грефрат кисло всміхнувся, але, глянувши на зніяковілого Герца, не витримав і розреготався.
— Ну, ось ми й домовились, — сказав він весело. — Я вам гарантую, пане раднику, що у вас більше не виникне будь-яких неприємностей, непорозумінь з штурмбаннфюрером. А зараз я хотів би, щоб ви познайомились зі списком тих, кого наш шановний штурмбаннфюрер поспішив заарештувати. Можливо, серед них є хто-небудь такий, що має для вас особливе значення.
Виявилось, що заарештовано шість чоловік. Прізвища й клички двох ні про що Хауссеру не говорили. Залишилися Карабаш, Тимощук, Климович, Шурубай… Цих Хауссер знав добре. Учитель Шурубай був дрібним пішаком в оунівців. Залишаються троє.
Жертвувати Тимощуком Хауссер не хотів. Климович дружив з багатьма відомими оунівцями й теж був потрібного людиною. Правда, якщо звільнити Тимощука й Климовича, то вони змушені будуть перейти на нелегальне становище, й зустрічі з ними будуть нелегкою справою. Проте йшлося не тільки про їх цінність. Усі, хто мав зв’язок з Хауссером, повинні були бути впевненими, що вони мають надійного захисника. За Карабаша оунівці зчинять галас. Ну що ж, дурість штурмбаннфюрера зробила свою справу.
— Оці два, — Хауссер поставив помітки проти прізвищ Тимощука й Климовича.
— Добре, я їх випущу, — погодився Герц.
— Просто випустити не можна, — сказав Хауссер. — У такому випадку вони викличуть до себе підозру, що зрадили своїх товаришів.
— Так, пан радник має рацію, — підтримав Хауссера оберштурмбаннфюрер. — Очевидно, доведеться організувати втечу.
— Втеча повинна бути справжньою.
— Що ви маєте на увазі?
— Щоб не могло виникнути думки, ніби втечу було організовано.
— Пане Хауссер, — поблажливо вигукнув Герц, — все буде зроблено як слід. Конвоїр стрілятиме.
— І не влучить на відстані трьох метрів? — глузливо запитав Хауссер. — Ніхто не повірить. Всі здогадаються, що втеча була підстроєна.
— Що ж ви пропонуєте? — з відтінком нетерпіння її роздратованості запитав Грефрат. — Ми можемо застосувати будь-який спосіб.
— Треба дати їм зброю.
— Як? Тим, хто буде тікати? — здивувався Герц.
— Це єдиний варіант, який можна прийняти.
Начальник гестапо зрозумів, чого вимагає Пуголовок, і обурився до того, що забув про субординацію.
— Ганс, ти чуєш? Він хоче, щоб вони вбили конвоїра! Це… це вже занадто.
Грефрат не відповів, сидів, кусаючи губи.
— Я відмовляюсь розуміти, що діється! — драматично замахав руками Герц. — Дозволити негідникам убити німця?.. На чиїй совісті це буде?
— Раджу подумати… — уїдливо сказав Хауссер. — Не я ж винен, що ви не порадились зі мною раніше, ніж починати арешти. Нехай кожен відповідає за свою дурість.
— Ганс, я не можу вчинити такої підлості.
— Та-ак! — промовив оберштурмбаннфюрер, підводячись. — Поспішні, необдумані рішення рідко виявляються кращими з усіх можливих… І ось наслідок. — Він пройшовся по кабінету, глянув на Хауссера. — Пане раднику, я вважаю, що у вас сьогодні теж був важкий день, адже ви особисто знали покійного?
— Нас зв’язували стосунки, які можна назвати приятельськими.
— Жахлива смерть! — Грефрат похитав головою. — На мене теж тяжко вплинула ця звістка. Але що вдієш. Дякую, пане раднику. Ми ще зустрінемось з вами, обговоримо деякі питання. Я маю намір пробути тут два-три дні.
Він подав Хауссеру руку.
— Мені здається, ми не про все домовились, — сказав радник. — Я люблю ясність.
— Ви маєте на увазі втечу? — неуважно запитав Грефрат. — Не турбуйтеся, штурмбаннфюрер зробить усе точно так, як ви запропонували. Їм дадуть пістолет, проінструктують. — І додав з посмішкою — Ну, а якщо конвоїр не буде вбитий, а, припустімо, тільки поранений, то ви, сподіваюсь, не будете в претензії до штурмбанфюрера?