Побачити Алькор
Шрифт:
— Це не проблема, — Пітер потягнувся до телефону. — Це ми зараз виправимо…
За годину він сидів і тупо дивився на малюнок Руни. Він відразу упізнав Дрона, тут жриця не збрехала.
«Це ж треба! І хто б міг подумати…» — Пітер витер пухнастим рушником спітніле обличчя, прислухався, як миється у ванній кімнаті дівчина. Потім набрав номер Командора:
— У мене інформація надзвичайної ваги. Ні, не телефоном. Приїжджайте туди, де ми з вами зустрілись уперше… За дві години… Так.
У цій частині ресторану денне світло падало зі
— Дякую, брате, — сказав він.
— За що? — Костиганов теж пригубив вино. Терпкий смак лягав на його настрій легко і безконфліктно.
— За довіру. Ти міг би припустити, що я теж беру участь у його комбінації.
— Чесно кажучи, я подумав про це і вирішив, що така розкладка неможлива.
— Чому?
— Ви б, Суверене, ніколи не погодились на роль шістки. А трон у Лицарській залі ковену лише один. Принаймні той трон, котрий призначено для чоловічої дупи.
— Ага, — Командор похитав головою, немов погоджуючись із логікою Костиганова. — Ну Тіма, ну й сволота.
— Він уже не Тіма, він старший жрець Дрон.
— Напевне, це в нього родинне, — припустив Командор. — Його дід за Сталіна працював під Вишинським, батько був заступником генерального прокурора. Той ще був служитель закону. Леонтій Закусило. Чув про такого?
— Ні, не чув. А чого ж тоді Тимофій Леонтійович зрадив династійну традицію і подався до адвокатури?
— Часи змінились. Тепер адвокати бувають крутішими за прокурорів. Та й прокурорського куражу в ньому немає. Я б йому поставив такий діагноз: вроджений дефіцит суворості плюс патологічна схильність до дрібних інтриганських композицій. Ти ж, брате, його бачив.
— Бачив… Ім'я Дрон йому якраз підходить. Цікаво, це Ерікан його так охрестив?
— Хитрий був чаклун. Але наш Тіма його перехитрив.
— Навіть якась там захисна печатка не допомогла, — погодився Пітер. — Але я думаю, що вбивав не він. Вбивала Карна. Дрон комбінатор, але для вбивці у нього кишка затонка.
— До речі, про Карну. Ми про цю даму вже дещо дізналися, — повідомив Командор. — Вона — може, ти й помітив — зацікавила мене після отих «мирних перемовин» у лісі. Коваленко Олеся Антонівна, вісімдесятого року народження, має дві закінчені вищі освіти — психологічну і юридичну. Працює в юридичному управлінні компанії Агамова, спеціалізується на експертизі контрактів. А далі, дорогий брате, вже цікавіше. Матінка Олесі Антонівни — відома, розрекламована в газетах сільська знахарка. Її «брендове ім'я» — Баба Коваленчиха. До неї за консультацією, за корекцією карми та за іншими окультними справами їздять солідні люди. У нас є списочок клієнтів. Два нардепи, лідер парламентської партії, два ректори університетів і тому подібне. Непоганий рівень, правда? Живе Коваленчиха у Вінницькій області. Заможна жіночка. Купила доньці будинок під Києвом. Сама знахарка також має капітальну хату і декілька земельних ділянок за місцем проживання. Судячи з усього, всі ці маєтності придбані на прибутки
— Значить, Карна також спадкова жриця, — Костиганов згорнув малюнок і поклав до кишені. — Я не здивований, Суверене-Зовсім не здивований. Уся верхівка «Ока Півночі» — спадкові. Доньки чаклунок і ворожбиток. Золоті дітки української відьмократії. Матуся Руни також займається так званою «народною медициною». Нашіптує над хворими органами, знімає з них прокляття і пристріти.
— Ти з нею знайомий?
— Ні, — похитав головою Пітер. — Не мав такого задоволення.
— Руна легко пішла на контакт?
— Відносно легко. Вона ще дуже молода і дуже перелякана. Боїться, аж труситься.
— Карни?
— Ні, Суверене, вона боїться не Карни. Вона нас боїться.
— ?..
— Їй сказали, що жерців їхнього ковену повбивали масони.
— Ну, ми завжди у всьому винні, — посміхнувся Командор. — Але, попри всі її фобії, Руна може стати нам у пригоді.
— Я теж такої думки.
Подальшій розмові про Руну завадив офіціант. Він приніс ескалопи й овочеву закуску. Віддавши належне ніжному м'ясу, броколі й авокадо, Командор провадив далі:
— Ти це, брате, вірно підмітив про відьмократію. За нашими даними, в Україні почався активний процес відродження чаклунських ковенів. Подейкують, що десь на Тибеті вже висвятили Верховну жрицю для ковенів України. Уявляєш? Ще кілька років, і вони почнуть ставити під контроль наших політиків першої лінії.
— Гадаю, вже почали.
— І нам, дорогий брате, не варто ігнорувати ці тенденції.
— Що ви маєте на увазі, Суверене?
— Для початку нам треба мати своїх людей у жрецькому середовищі.
— «Кротів»?
— Так.
— На мене не розраховуйте.
— Ми ще про це поговоримо, брате. — Командор підніс келих, немов хотів проголосити тост, але випив вино мовчки.
— Що робитимемо з Дроном? — спитав Костиганов після довгої паузи.
— Віддамо йому Машину Проклять.
— Це буде розумним кроком?
— Гадаю, що так. Нехай пограється з вищими силами, — недобре вищирився Командор.
— А як ми потім повернемо Машину?
— Це вже мої проблеми.
— Вам видніше, Суверене, — погодився Пітер, перед тим ретельно розжувавши шматок ескалопа. — А м'ясо вони все ж таки трішечки пересмажили.
Розділ 50
Велика Асамблея Іоаннітських лож почалась рівно опівдні в день літнього сонцестояння. Великий Майстер провів церемонію, в котрій взяли участь більше тридцяти делегацій з усіх країн світу. Поки брати в Залі Асамблей тесали символічний камінь, їхні жінки та подруги готували святкову агапу для кількох сотень гостей Храму. Кулінарні аромати у приміщеннях Храму героїчно змагались із запахами індійських благовоній і, зрештою, перемогли. Запах насиченого прянощами смаженого м'яса дістався навіть обсерваторії.