Полонені Білої пустелі
Шрифт:
Авасін помовчав якусь мить, а тоді промовив:
— А що, як ми зробимо дах не одно-, а двосхилим — гостроверхим? Тоді дим піднімався б попід гребенем до вершини, а там ми залишили б отвір.
Ця пропозиція справила належне враження на Джеймі; Авасін повів далі.
— І ще одне. Нам треба залишити отвори під стінами для допуску свіжого повітря. Коли я був малий, то прожив одну зиму з батьками в наметі, і мати, пригадую, весь час тримала один край намету піднятим, щоб протяг видував дим.
— Уявляю собі, який то був холодний протяг! — відказав Джеймі. — А чому б нам не прорити зназовні тунель, підвівши його до самого
За обідом хлопці обговорювали цю справу в деталях. І нарешті Авасінів досвід і винахідливість Джеймі привели їх до начебто успішного її розв'язання.
По обіді вони відв'язали крокви і перебудували дах, зробивши його гостроверхим.
Наступного ранку Джеймі й Авасін назбирали кілька оберемків верболозу і, рівномірно розподіливши по всьому даху, поприв'язували його поперек кроков. Потім додали шар торфового моху. А вже зверху напнули шкури карібу — так, щоб вони заходили одна на другу, мов куски гонти. Щоб шкури трималися на місці, вони поклали на них зверху ще кілька колод і придавили важкими каменюками. В передній частині даху вони залишили великий круглий отвір, що мав правити за димохід.
Тепер хатина була вже майже готова, і хлопці занесли до неї всі свої речі. Але їм ще залишалося зашпарувати мохом численні щілини в стінках, зробити двері й спорудити вогнище. Поки Авасін займався іншими справами, Джеймі взявся за вогнище. Спочатку він виклав посеред підлоги кам'яне коло діаметром зо три фути й заввишки один фут. Заповнивши його до краю піском, він зверху збудував півколо з поставлених на ребро пласких каменів. Попоходивши схилами полонини, він знайшов два тонких каменя по два фути завдовжки й шість дюймів завширшки. Їх він поклав плиском на півколо, щоб правили за підставку сковороди й чайника.
Після цього Джеймі топірцем прокопав у долівці, канавку, вивів її під стінкою надвір і там продовжив ще на кілька футів. Потім він прикрив канавку кам'яним «дахом», який зверху присипав піском; вийшов тунель з двома відкритими кінцями.
Коли все було готово, Джеймі заніс до хатини оберемок хмизу й гукнув до Авасіна:
— Починаю випробовувати!
Авасін зайшов теж, і вдвох вони втупилися очима в устромлену в хмиз розжарену головешку, яку взяли з багаття, що горіло надворі. Хмиз поволі зайнявся, заклубочився дим… Але замість здійматися вгору й зникати в отворі димоходу, він розпливався по хатині, огортаючи хлопців. Вони почали кашляти, з очей їм заструменіли сльози. Минула хвилина, друга… Хлопці терпіли, скільки могли, та нарешті відчули, що задихаються, і поточуючись вибігли на свіже повітря.
Все ще кашляючи, Авасін сказав:
— Не журися, Джеймі, може, воно горітиме краще, коли в хаті потеплішає.
Джеймі був страшенно розчарований. Він глянув на дах, туди, де з отвору здіймалася тонесенька струминка диму, одвернувся й пішов геть.
Його зупинив Авасінів вигук:
— Джеймі! Дивись!
Джеймі повільно повернув голову, а відтак різко обернувся назад і витріщив очі. Дим вихоплювався з димоходу густою клубчастою хмарою, що підносилася над деревами й розповзалася над полониною.
Авасін відкинув оленячу шкуру, що тимчасово правила їм за двері.
— Заходь! — гукнув він.
Джеймі вбіг до хатини. Чаду в ній як не було. Натомість у вогнищі весело палахкотів вогонь, і в кімнаті вже відчувалося приємне тепло. Дим над вогнищем піднімався
— Я таки даремно гарячкував, — сказав Джеймі, присідаючи навпочіпки коло вогню. — Ця штука горить краще за будь-яку похідну пічку.
— Що ж, давай відзначимо цю подію міцним чаєм, — усміхнувся Авасін.
Його попередній здогад був цілком правильний: дим заповнив кімнату через те, що тепле повітря піднімається вгору, а холодне, як правило, — опускається вниз. Коли вони розпалили вогнище в перший раз, знялося багато диму, але тепла було ще не досить для того, щоб виник струм розігрітого повітря, який піднімав би дим угору й виносив його крізь димохід. Та як тільки приміщення почало нагріватися, усталився протяг, і весь чад з хатини видуло.
Ту ніч хлопці вперше провели в своєму новому житлі, зручно вмостившись на м'яких мохових постелях. Засинаючи, обидва в душі раділи так, наче своїми руками звели розкішний палац.
Вони мали всі підстави на те, щоб пишатися собою. Здоровий глузд і наполеглива праця допомогли їм подолати останню з найбільших їхніх трудностей. Тепер вони були повні, що зможуть перезимувати в страшному Барренленді — коли, звичайно, не станеться якогось непередбаченого лиха.
Протягом наступного тижня хлопці теслярували. Попід північною стіною вони збили тобі з тонких деревин тапчани, накривши їх матрацами з торфового моху й оленячих шкур. Заразом вони зробили собі й спальні мішки із шкур, зшитих хутром усередину.
Джеймі збудував стіл — поклав на кам'яні підпорки пласку брилу. Стіл здіймався над чолівкою всього лиш на два фути, та за браком стільців цього було цілком досить. Обідали хлопці, статечно сидячи на двох невеличких валунах, які накривали подушками із шкури карібу.
За полиці їм правили стовбури трьох молодих смерек, прив'язані шворками до. стінок. Линва теж знайшла застосування; вона висіла навхрест під стелею, а на ній сушилися промоклі мокасини й одяг.
Розпорядок денний у хлопців був простий. Тиждень куховарив один, тиждень — другий. Куховар — перша зміна випала Авасінові — вранці вставав перший, розпалював вогонь і готував сніданок. Складався він звичайно з лабрадорського чаю, смаженої форелі (розмороженої напередодні ввечері), а часом і решток вчорашньої вечері. Джеймі тим часом ходив до озерця по воду. Прорубавши молодий льодок, він занурював шкіряний мішок в ополонку й тримав його там кілька хвилин — доки жили, якими мішок був зшитий, не розбухали, роблячи шви водонепроникними. Наповнений мішок води не пропускав, та коли його спорожняли й він висихав, уздовж його швів утворювалися широкі щілини.
Після сніданку треба було заготовляти дрова. Хлопці враховували можливість того, що взимку полонину замете глибоким снігом і стинати дерева, а тим більше переносити їх до хатини, буде важко. Тим-то вони весь час вишукували сухі смереки, зрубували їх і перетягували до свого житла. Хоч справжні морози ще не почалися, їм уже й зараз потрібно було багато дров на опалення хатини — особливо вночі, коли вогонь підтримувався за допомогою оцупків зеленої смереки, що горіли, повільно.
Два рази того першого тижня хлопці навідувалися до Табору Кам'яного Іглу по харчі, і під час обох вилазок страшенно мерзли. Вони збагнули, що обходитись далі без теплого одягу не зможуть.