Полонені Білої пустелі
Шрифт:
Джеймі заступив куховарити першого листопада, якщо вірити карбам на свинцевій штабці. На той час, коли Авасін виповз із свого спального мішка, полум'я вже бурхало у вогнищі, але в хатині ще було надто холодно.
Авасін весь аж трусився, вдягаючись. Коли він вийшов по воду, Джеймі почув, як риплять на снігу його мокасини, й зрозумів, що надворі страшна холодюка. За півгодини Авасін повернувся синій, промерзлий до кісток.
— Ну, вважай, що зима настала! — сказав він, цокочучи зубами. — Треба щось придумати із зимовим одягом, бо інакше ми скоро взагалі
Після сніданку вони взялися до роботи. В хатині у них було складено кілька гарних шкур. Авасін уже частково вичинив їх: начисто обскріб виворіт і прокоптив.
Джеймі запропонував використати замість викройки свої старі подерті штани. Він зняв їх і розпоров по швах. Потім поклав протерті клапті тканини на оленячу шкуру і кишеньковим ножем вирізав заготовки такої самої форми.
Штани вийшли непогані, але з куртками справа була важча.
— Може, зробимо собі парки, як в ескімосів, — щоб надягалися через голову? — запропонував Джеймі.
— Кращого нам не придумати, — відповів Авасін. — Але нам треба буде зробити їх з каптурами. Шкода, що в нас немає вовчого хутра на облямівку.
— А чого саме вовчого? Що в ньому особливого? — поцікавився Джеймі.
— Особливе те, що тільки на вовчому та росомашачому хутрі від твого дихання не утворюються бурульки, — пояснив Авасін. — А всяке інше хутро береться крижинками, може прилипнути до твого обличчя й обморозити його.
— Гаразд, обіцяю пристрелити першого-ліпшого вовка, який навернеться мені на очі, — сказав Джеймі й знову схилився над викройкою парки.
Вони поділили обов'язки: Джеймі розмічав і кроїв, а Авасін шив. Вони працювали цілий день не складаючи рук, і надвечір у них готова була пара штанів, а на додачу велика купа обрізків і зіпсованих шматків шкури.
Штани вони зшили хутром усередину — щоб воно торкалося тіла. Їх можна було заправити в мокасини, які зав'язувалися на кісточках, щоб холод не проходив у холоші. Хоча штани вийшли бахматі й неоковирні, в них було зручно й тепло. Але їх треба було оберігати від води, бо, намокнувши, вони робилися тверді, мов листове залізо.
Наступного дня Джеймі вперто працював над викройкою парки. Разів п'ять чи шість він вирізав хутряні заготовки, що мали, як йому здавалося, саме потрібну форму, та коли він зшивав їх «на живу нитку», то щоразу переконувався, що одежину скроєно безнадійно погано.
Мороз того дня ще більше посилився, і Джеймі знав, що відступати не має права. Отож він різав, зшивав, розривав по швах і починав усе знову. Вже сутеніло, коли він скроїв нарешті одежину, що начебто відповідала всім вимогам.
Він відклав її до ранку. В Авасіна тим часом справи посувалися краще: під стелею висіли на линві три пари хутряних штанів. Робота в нього, однак, теж була нелегка. Шиття костяною голкою — це нескінченні години повільної праці. І шви, і сухожильні нитки треба весь час змочувати, а кожну дірочку для голки доводиться проколювати рибальським гачком…
Ще через два дні парки були готові. Вони звисали до колін і нагадували завеликих
— Ет, нумо вже не звертати уваги на вигляд, — сказав Авасін. — Головне, що в них, по-моєму, нам буде тепло. От підемо до Табору Кам'яного Іглу — і на ділі перевіримо, чого вони варті.
Сталося, одначе, так, що їм довелося вирушити в похід до старого табору раніше, ніж гадав Авасін. Бо тієї ночі до них завітав вельми небажаний відвідувач.
18. Про росомах і санки
Наступного ранку, незабаром по тому, як розвидніло, Авасін вийшов по воду, та через кілька хвилин повернувся без неї. Хлопець побачив коло хатини сліди росомахи і, простеживши їх, виявив, що хижак знищив двадцять фунтів оленини, які вони тримали на даху своєї хати.
Хлопці знали, що, один раз нанюхавши м'ясо, росомаха вже на цілу зиму зостанеться їхнім хоч і непроханим, але постійним гостем. Тим-то вони присвятили той день спорудженню схованки над землею, де, як вони гадали, їхні харчі будуть у безпеці.
Для цього вони обрали чотири невисоких дерева, що росли тісною групкою, і на висоті десяти футів з'єднали їх поперечками. На цих поперечках вони спорудили поміст, досить міцний для того, щоб витримати вагу харчів, які на ньому зберігатимуться. Наостанку, хлопці обдерли знизу кору, а на висоті шістьох футів припасували до кожного стовбура «комірці» із загострених кілків, спрямованих вістрям додолу. Авасін завершив справу, змайструвавши переносну драбинку.
Вночі Джеймі розбудили якісь підозрілі звуки, що долинали знадвору. Він гукнув до Авасіна, швиденько вдягнувся й схопив рушницю. Авасін став коло відчинених дверей, тримаючи в руці вихоплену з вогнища палаючу гілку, а Джеймі кинувся до схованки. В слабкому миготливому світлі Джеймі побачив велику тінь, що прожогом майнула в кущі, і, не цілячись, вистрелив їй услід, але, очевидно, не влучив.
Росомаха сплюндрувала схованку. Клунки з мороженою рибою та м'ясом були розкидані в снігу попід деревами, і деякі з них хижак розпотрошив.
Лише вранці хлопці виявили, як підступна росомаха спромоглась добутися до харчів. На жодне з чотирьох дерев, що підпирали поміст, хижак вилізти не міг, а тому видряпався на тонку модрину, котра росла за десяток футів од схованки. Сліди пазурів на корі модрини свідчили про те, що росомаха лізла так, аби вагою своєю схилити тендітне деревце до помосту, — і кінець кінцем воно вигнулося дугою. Коли верховіття модрини опинилося над схованкою, звірові зосталося тільки розчепити пазури й упасти вниз.