Полонені Барсової ущелини
Шрифт:
Розгрібаючи сніг, хлопці піднялися до Зміїної печери. Вона могла бути непоганим житлом: високі склепіння, гладенькі стіни й долівка, вузький вхід. У глибині печери виднівся якийсь прохід, куди зразу ж метнувся Асо. Незабаром звідти долинув його голос:
— Хлопці, воду знайшов!
Але шум води долинав звідкись здалеку, і Асо навпомацки в темряві ніяк не міг туди добратися. Він ткнув своєю палицею вперед, але даремно — кінець її залишався сухим.
Юні мандрівники сіли під стінами печери і деякий час мовчали. Вони відчували, що треба обговорити
— Давайте приготуємо на ніч постелі, щоб не застудитися. Це перше, що ми повинні зробити, — сказав Ашот. — Вставайте, відпочили, й годі.
Ніхто не спитав, з чого ж можна зробити постелі. Кожен догадався, що вчорашній вітер зірвав з дерев листя, і його треба було тепер назбирати.
Але Ашот зупинився біля низенької ялинки з коротким і тонким стовбуром. Від самого коріння і до верхівки дерево було вкрите зеленою ніжною хвоєю. Здалеку воно нагадувало невелику купу зеленої трави.
Ашот струсив з гілок сніг і почав їх обламувати.
— Це будуть наші пружинні матраци, — сказав він. — Зрозуміли? Ну, ламайте!
Хлопці взялися до роботи і, наламавши хто скільки зміг, принесли гілки в печеру.
Раптом Шушик радісно закричала:
— Асо, йди сюди! Поглянь, скільки я тут листя знайшла!
Під кам’яним карнизом скелі листя лишилося таким сухим, що вислизало з рук Шушик, коли дівчина набирала його в оберемок.
— Почекай, хушке Шушик, так нічого не вийде, — лагідно сказав їй Асо. — Набери в мій піджак, а я зніму сорочку і зроблю мішок.
— Друзі нанесли в печеру стільки листя, сухої трави й різного хмизу, що Гагік, умостившись на свій матрац, потонув у ньому, як у м’якій перині.
— От здорово! — вигукнув він. — Якби ти, Ашот, дав нам ще вогонь, воду і хліб, я ніколи не пішов би звідси. Я й так уже думав, як би втекти від математики…
Вогонь, вода, хліб! Цими трьома словами Гагік точно висловив потребу всіх товаришів, власне, мінімальну потребу всіх людей. «А що коли допомога з села надійде не скоро? А може, для розчищення шляху треба буде багато днів. Як вони проживуть тут без вогню, води і хліба?» тривожно подумав кожен з мандрівників.
Сьогодні вони трохи підкріпилися. Можна терпіти. А як перенести холод і спрагу?
Ашот поліз в глиб печери, звідки ледве чутно долинало дзюрчання води, але зараз же повернувся.
— Ні, вода дуже далеко від нас, — тихо сказав він.
— А якщо ми прориємо, розширимо прохід? — спитала Шушик, яка найбільше страждала від спраги.
— Всюди каміння, як ти тут прориєш?.. Ні, треба придумати щось інше. Добудемо вогонь, буде й вода. Поки ще не стемніло, треба якнайшвидше зібрати паливо. Ну, чого носи повісили? Мерщій!
Але підганяти хлопців не було потреби. Вони й самі добре розуміли, що їх життя залежить тепер від вогню.
Розділ
Про те, як хлопцям хотілося мати могутні руки первісної людини
Чи то Саркіс стомився, чи його охопив розпач, але з місця він не рушив.
— Навіщо йти кудись збирати паливо, — заперечив він, — коли в нас немає сірників?
— Такий порядок. Спочатку ярмо купують, а потім биків, — сказав Гагік, підморгнувши Шушик, і слідом за Ашотом вийшов з печери.
Видершись на дубок, Ашот почав обламувати сухі гілки. Сніг посипався на Саркіса, який все-таки вийшов з печери і тепер мовчки стояв під деревом.
— Піди краще обламай гілки з тої низенької ялинки, — крикнув з дерева Ашот. — Чого ти стовбичиш, наче шампур [7] проковтнув?
Але не встиг Саркіс і поворухнутись, як Асо вже був коло ялинки, з коренем вирвав її і потягнув у печеру.
7
Шампур — рожен, на якому готують шашлик.
Шушик воювала з кущем терну, але як не старалась, їй не вдалося відламати й гілочки. Холодний сніг боляче обпікав худі, тоненькі пальці.
— Міцний кущ, хушке Шушик, облиш, поколе пальці, — лагідно сказав дівчині Асо. — Іди сюди. Візьми оцю гілку і оцю, тягни їх до печери.
Пастух Асо все своє недовге життя провів на лоні природи і тепер відчував себе в своїй стихії. Він вилазив на покриті снігом виступи скель, ламав у розколинах кучеряві карликові ялинки і, кидаючи вниз, кричав:
— Хушке Шушик, кидаю!..
Гагік вступив у боротьбу з старим пнем і, весь мокрий від поту, бурмотів:
— Ну, я ж тобі скручу в’язи…
Пеньок так і не піддався Гагіку, і хлопець, правда, не дуже сумуючи, кинувся збирати сухе листя й хмиз у розколинах та щілинах скель.
— Ну, чого ви позалазили в ці дірки? — розмовляв з галуззям Гагік. — Ходімо зі мною, зігрієте царя природи — людину…
Наскладавши під стіною печери величезну купу хмизу, хлопці й Шушик посідали кружка і почали радитись, як роздобути вогонь.
— Ні в кого з вас часом не завалялися сірники? — спитав Ашот.
Усі мовчки обшукали кишені. Нема жодного!..
— Ех, батьку мій!.. Якось я спробував курити, а він гарненько мене відлупцював… — поскаржився Гагік. — А дозволив би, то ми не страждали б сьогодні від холоду… Ашот, клянусь, нікому не скажу, якщо тій куриш. Виймай сірники!.. — раптом звернувся він до товариша.
Той знітився і почервонів:
— Перестань дурниці базікати…
Але Гагік невгавав:
— Якщо ти не куриш, то чого спочатку зібрав паливо, а тоді почав думати про вогонь?.. А може, спробуємо добути вогонь так, як це робили первісні люди?.. Як у підручнику написано…