Полум'я в лабораторії №1
Шрифт:
Бергер пильно вдивлявся у великий екран, що містився у верхній частині апарата і світився зараз блідорожевим світлом. На ньому можна було розрізнити невиразні, розпливчасті обриси стовбурів великих дерев Вальнер навів різкість. Екран посвітлішав, і на ньому з’явилися чіткі зображення дерев і кущів. За допомогою цього апарата можна було спостерігати ліс в глибину краще, ніж неозброєним оком у ясний день. Невидиме інфрачервоне проміння проникало крізь будь-які перепони, туман теж не перешкоджав йому. На кузові машини поволі оберталися приймально-передавальні
— Це він, — вихопилось у Бергера. — Це він там біжить, — і комісар постукав пальцями по склу екрана, наче хотів схопити Гансена рукою.
Вальнер глянув на електричний вимірювач відстані.
— Відстань п’ятсот метрів, — сказав він. — Тепер ми його перехопимо. Куди він хоче? Він біжить просто… Бергер, він біжить у напрямку до залізничного моста. На мосту зараз щось ремонтують, тому поїзди проходять там тихо. Зовсім легко можна скочити на підніжку. Усі залізничні станції блоковані, але він може втекти перед зупинкою поїзда.
— Все ясно! Знайшли! — вигукнув він.
Його помічник і три мотоциклісти під’їхали ближче. Бергер наказав їм зійти з мотоциклів, щоб гуркотом моторів не видати себе втікачеві, у якого, до речі, могла бути зброя, а в лісі неважко відшукати хороше прикриття.
Усі четверо мали портативні інфрачервоні телевізори. В помічника й мотоцикліста були на голові шкіряні шоломи з овальним коробочком на очах. Два гумових кабелі з’єднували інфрачервоний телевізор з батареями в кишенях пальта. Помічник Бергера подав своєму шефу такий самий апарат. Комісар надів шолом, насунув на вуха навушники і добре затягнув стрічку, яка притискала до горла маленькі мікрофони. Потім швидко підперезався широким шкіряним поясом, до якого були прикріплені батареї короткохвильового передавача, і ввімкнув апарат.
— Раз, два, три, — перевів Бергер апарат, поволі вимовляючи слова. — Все ясно? Чути добре? Давайте скеровуючий промінь! — наказав комісар і пішов уперед.
У густій темряві лісу швидко йшли п’ять чоловік. Інфрачервоні телевізори дозволяли їм бачити навколо себе на відстані сто метрів. Група просувалася по лісу так легко, начебто зараз була не ніч. а сонячний день.
Комісар Бергер весь час підтримував зв’язок із спецмашиною. З машини “керували” ними, даючи вірний напрямок. Короткохвильова радіостанція, встановлена на машині, безперервно посилала скеровуючий промінь, тривалий низький тон, націлений на тікаючого інженера Гансена. Комісар Бергер ішов у зоні радіопроміння, завширшки три метра. Досить було тільки трохи звернути вбік, як зумер у навушниках слабшав. У цей час Гансен переходив через поле навпроти залізниці.
Вальнер закусив губу.
— Прокляття! Я так і знав. Алло, Бергер! — гукнув він у мікрофон. — Він обходить міст! Відстань од вас до нього двісті метрів. Одразу за лісом поле. Він якраз пересікає його.
Переслідувачі пришвидшили ходу. Туман розтав, на небі заблищали зірки. Здалека донісся гудок поїзда.
— Він уже зовсім близько від залізничного полотна! — почув Бергер у навушниках.
Поліцейські вибігли в поле. З-за повороту з’явилися прожектори електровоза. Гансен помітив погоню. Сто метрів… п’ятдесят метрів розділяли їх. З перекошеним од страху обличчям він видерся на високий залізничний насип. Товарний поїзд зменшив швидкість — поблизу був міст. Гансен підстрибнув і побіг поруч з поїздом. Однією рукою він тримався за залізний поручень, другою — гарячково шукав опори. Ноги ледве торкалися землі, тіло висіло, боляче відтягуючи руку. Раптом хльоснули два постріли. Гансен відчув легкий удар в спину. Тіло напружилося, він намагався ногами відшукати опору. І тоді зрозумів, що сили залишають його. Один за одним розтулилися пальці, які досі цупко тримали залізний поручень, і Гансен важко впав на гострий щебінь залізничного насипу.
Ультразвук! Багато читачів уже знайомі з цим словом. Звукові хвилі, що мають понад двадцять тисяч коливань на секунду, відіграють сьогодні важливу роль у медицині, техніці, хімії і біології. Цим оповіданням я намагаюсь допомогти читачеві заглянути в майбутнє ультразвукової техніки. Проте читач може запитати: де в цьому оповіданні межа між реальністю і фантазією? Холодне плавлення металів і передача ультразвукового променя на велику відстань — це ще справа майбутнього.
Але вчені невтомно працюють над удосконаленням апаратів, і галузі застосування ультразвуку невпинно розширюються. Хіба ультразвукові мікроскопи, за допомогою яких можлива мікроскопія матеріалів, що не пропускають світла, — це утопія? Ні, це дійсність! Радянські вчені вже виготовили такий мікроскоп. Можливості ультразвуку далеко ще не досліджені повністю.
Так само й інфрачервоне проміння. Поле його застосування розширюється з кожним днем. Як без інфрачервоного проміння, так і без ультразвуку ми вже не можемо уявити собі наше життя. Хіба окуляри, через які можна бачити на велику відстань у темряві й тумані, це фантазія або дитячий жарт? Ні, це дійсність! Чехословацькі вчені вже винайшли інфрачервоні окуляри.
Наука невпинно йде вперед, і, безумовно, настане день, коли вченим удасться вирішити проблему холодного плавлення металів і передачі ультразвуку на велику відстань. І зроблено це буде на користь і славу усього людства.
ГЕЙНЦ ФІВЕГ.