Полум'я в лабораторії №1
Шрифт:
Гансен відвів убік звуковипромінювач і гарячково почав переглядати окремі нотатки. Нарешті знайшов те, що шукав. Кілька паперів, заповнених формулами та кресленнями, згорнув і сховав у себе під піджаком. Потім витяг з сірникового коробка паперовий циліндрик, чиркнув ним об коробок і кинув у купу паперів та креслень. Здійнялося полум’я і почало розповзатися по купі паперів. Гансен знову направив рефлектор ультразвукового генератора на стальний сейф.
Замкнувши двері запасного виходу з лабораторії № 1, пішов коридором, посипаючи за собою підлогу коричньовим порошком. “Жоден собака-шукач не зможе взяти мій слід”, —
Минуло близько півгодини з того часу, як Гансен зайшов у фотокабіну. Тепер він вийшов з неї в приміщення лабораторії № 2, тримаючи в руці два проявлені рентгенівські знімки. Поклав негативи на матове скло, засвітив під ними світло і уважно почав розглядати. Обличчя Гансена було зовсім спокійне, жоден нервовий рух не виказував його внутрішнього напруження.
Підійшла асистентка і через плече Гансена подивилася на рентгенівські знімки.
— Знайшли якусь помилку?
Гансен не відповідав. Він заховав велику лінзу, крізь яку вивчав знімки, і лише тоді поволі заперечливо похитав головою.
— Ні, нічого важливого. Я б сказав бездоганно, — вимовив голосно. — Тепер можна приступати до монтування апаратів.
Гансен вимкнув світло і поклав рентгенівські знімки у папку, В цю мить тривожно загула сирена радіозаводу. В коридорі почулися схвильовані голоси.
— Полум’я в лабораторії № 1, — передало заводське радіо.
Зчинилася легка паніка. Гансен, здавалось, перший оволодів собою. Як відповідальний у лабораторії № 2 на випадок пожежі, він відімкнув невеликий стальний сейф і витяг папери з розрахунками та кресленнями. Потім голосно наказав:
— Усім працівникам негайно вийти через запасний вихід у сховище!
Сильним рухом відчинив товсті стальні двері лабораторії і зупинився біля порога. Люди без паніки рушили за ним. У коридорі збиралося все більше і більше людей. Крізь замкнені двері лабораторії № 1 пробивався важкий дим. Два чоловіки намагалися довгим ломом виламати двері. Нарешті це їм вдалося.
Приміщення лабораторії було повне диму. В кутку під купою сірого порошку горіли папери. Через запасний вихід у протидимних масках вбігли пожежники. Вони швидко пройшли в глиб приміщення і винесли у безпечне місце трьох чоловіків, які здавалися мертвими. Гансен пробився крізь натовп біля дверей, швидко підскочив до дошки управління і повернув важіль головного вимикача вниз. Гудіння трансформатора припинилося. Вогнегасники пожежників швидко знищили полум’я. Після цього всіх попросили вийти з лабораторії. Біля дверей стала охорона, і більше вже ніхто не мав права заходити у лабораторну кімнату.
Троє вчених усе ще лежали непритомні в приміщенні медичного пункту заводу. Лікар негайно оглянув їх.
— Слава богу, всі троє живі! — сказав він, звертаючись до начальника охорони. — Від чого вони втратили свідомість, сказати дуже важко. Можливо, у легені попав великий процент вуглекислого газу, але від цього не може бути такої глибокої непритомності. Пульс надзвичайно слабкий, можна подумати, що вони лежать під наркозом.
Начальник охорони з неприхованим подивом глянув на лікаря.
— Під наркозом… — повторив він. — Ви хочете сказати, що…
Він не закінчив фрази, бо в цю мить доктор Гартунг розплющив очі і спантеличено глянув на лікаря. Потім спробував підвестись. Начальник охорони нахилився до нього. Гартунг поворушив губами.
— Що таке…
Він рвучко підвівся і сів. Доктор Гартунг пригадав останні хвилини в лабораторії. Він простягнув уперед руки, наче хотів підтримати Тале, бо й досі бачив, як він хитається, втрачаючи свідомість. Лікар знову поклав доктора Гартунга на ноші.
Трохи пізніше опритомнів спочатку професор Веге, а потім і інженер Тале. Минув деякий час, поки вони зрозуміли, що сталося з ними. Сильний кашель примусив Веге лягти знову. Усі троє відчували нестерпний головний біль.
Через чверть години вчені, начальник охорони, начальник пожежної команди і ще кілька відповідальних працівників заводу зайшли в приміщення лабораторії № 1.
Доктор Гартунг став білий як стіна, коли побачив купку сірого порошку у кутку кімнати. Професор Веге згорбився ще більше, наче на нього навалився якийсь невидимий тягар. Він стояв, безсило опустивши руки.
— Креслення! — тільки й прошепотів учений.
Раптом він пожвавішав і нахилився над купою напівзгорілих, вимазаних піною з вогнегасника папок. Руки його сильно тремтіли, коли він витяг велику зелену папку.
— Це головне креслення… папка порожня! — з болем вигукнув він. Швидкими нервовими рухами копався професор у купі стального порошку, збираючи папери. Він знайшов усі папки. Жодна з них не згоріла до кінця. І тільки зелена папка була порожньою.
— Головне креслення вкрадено, — промовив професор Веге так тихо, ніби голос відмовлявся йому служити. Крапельки поту рясно виступили у нього на чолі. Веге простягнув порожню папку докторові Гартунгу. — Вкрадено, — повторив він і на мить закрив очі рукою.
Доктор Гартунг нервово зітхнув. Він дивився на порожню папку, не маючи сил збагнути того, що сталося. Одно було ясно — головного конструкторського плану разом з розрахунками не було. Тривожна тиша запала в лабораторії.
Професор Веге, що стояв на колінах, поволі підвівся.
— Повідомте органи державної безпеки, — звернувся він до начальника охорони заводу.
Через годину троє вчених разом з працівниками кримінальної поліції та відділу протипожежної охорони сиділи в клубі заводу і намагались якнайдокладніше відновити подію, що сталася.
Відповідальний за ведення справи комісар кримінальної поліції Бергер ще раз узяв слово.
— Не виникає ніякого сумніву, що в цьому випадку ми маємо справу із заздалегідь задуманим злочином. Злочинець був добре обізнаний з технічними й місцевими обставинами. Як він проник у лабораторію і чому знепритомніли вчені, залишається поки що загадкою, яку треба розгадати якнайшвидше. Злочинець мусить бути пійманий.
Професор Веге схопився із свого місця.
— Так, його обов’язково треба затримати! — сказав він схвильовано. — Уявіть собі, що цей винахід потрапить до рук ворожої держави! Це жахливо! Монополісти в капіталістичних країнах і не подумають про ті вигоди, які дає холодний спосіб плавлення металів. Їхні нафтові та вугільні концерни працюють лише для надприбутку. Монополісти заздалегідь знають, що такий винахід відніме у них їхні надприбутки. Ультразвуковий гіперболоїд вони перетворять на машину смерті. Цей винахід використають для війни! Ми вже маємо приклад. Так сталося з атомною енергією — величезним благом для людства, — яка в руках злочинців перетворилася в небезпеку для всього світу!