Потойбiчне
Шрифт:
По обіді ми перейшли до вітальні та ледве там розсілися, ледве нам принесли каву, як прибіг посильний з консуляту з листом до консуля, якого, незважаючи на пізню пору, негайно кликали до бюра.
Годину по його відході ми дістали від нього таку коротку листівку: «Прошу вас усіх бути готовими до від'їзду за годину. Комуністи близько міста. Збірка на двірці, від'їзд опівночі».
Наші знайомі стали прощатися, пішли ладити валізки, а ми з мужем сіли в опустілі фотелі, лихі та безрадні, бо тим разом з огляду на особистого листа ми не могли опертися наказові консуля, не могли дати такого очевидного приміру непослуху для иньших.
Врешті,
– Ось буде сміху між комуністами, – старалася я розвеселити мого мужа. – Уявляєш собі, якщо справді вони займуть місто та увійдуть у наш дім.
Цим разом мені не вдалося розсмішити комуністів, бо вони не зайняли цієї ночі нашого міста та, здається, і не мали наміру займати його, вдоволившись грошовим компромісом від тутешнього Губернаторства.
Другого дня, нарікаючи на цю непотрібну екскурсію, ми щасливо повернулися домів, присягаючи собі вже більше ніколи не запрошувати консуля до себе в день, коли до міста будуть наближатися комуністи.
Кілька днів пізніше «на честь відступу комуністів» моя приятелька дала у себе костюмовий баль. Вона зайшла до мене попросити костюм жінки мандарина, в який вона мала намір вдягнутися та станути непорушно перед своїми входовими дверима, бо тим разом, – казала вона, – я певна, що усі приймуть мене за вашого манекена.
Помисел був дійсно добрий, хоч мене на мить зупинила думка, як зреалізувати такий самий ґрімаж обличчя, який мала жінка мандарина. Зате моя приятелька зараз же знайшла вихід. Вона відклеїть голову манекена і накладе на свою.
– Не боїтеся, Сімоно? – запитала я, сама не знаю чому. – Ці всі дивні історії ще не відбили вам охоти до подібних небезпечних експериментів?..
– Але ж ні! Сподіваюся, що й ви не дали ще собі закрутити голови тими усіма «китайщинами»!
– Та ж бачите, що ні! Зрештою, від китайців я готова перебрати багато дечого, окрім власне їх забобонів, та ще дечого иньшого, – відповіла я, певна себе.
– Ну, так усе гаразд, – кинула вона, підводячись. – У мене сьогодні маса клопотів, будь ласка пришліть мені завтра костюм та цю голову. Добре?
– Звичайно. Але я зайду сьогодні по обіді помогти вам.
Дивне явище, яке мене знову досить здивувало, це безрадне тремтіння моїх рук у хвилині, коли я старалася відклеїти, а властиво відірвати голову манекена від солідного плетеного тулуба.
Врешті, вже тримаючи голову у руках, я помітила на її обличчі дивну погірдливу посмішку. Але голову та костюм я все ж таки послала…
Годину пізніше мій муж привітав мене окликом:
– Що трапилося з тобою? Ти бліда як полотно!
– Нічого!.. Зовсім нічого, я почуваю себе цілком нормально, – відповіла я без найменшого переконання.
На моє здивування, баль теж не вдався, хоч у домі моєї приятельки зазвичай ніхто не нудьгував, а забави у неї особливо добре вдавалися. Настрій попсувався на самому вступі. Переодягнена за жінку мандарина, непорушна Сімон стояла побіч сходів з простягненою вперед рукою, на яку дехто з гостей кидав свій верхній одяг. Наостанку прийшла родина директора китайських пошт. Найбільше здивування манекеном виявила його донька Ріта, котрої не було на моїм інавгураційнім прийнятті. У хвилині, коли вона наближалася до манекена, Сімон рішила «ожити» й несподівано простягнула до неї руку на привітання. Несподіванка була цілковита. Від охів та ахів заходив цілий дім та веранда, усі гості оточили нас, подивляючи Сімон, яку вони безуспішно шукали від самого початку вечора помежи присутніми масками. Несподіванка навіть перебрала міру, бо Ріта, яка досі стояла задубіла перед Сімоною, нараз зімліла і впала обличчям на підлогу.
Коли ми отямили її, вона, перебуваючи ще в напівпритомності, боронилася від нас, відганяла усіх від себе з упертим криком: «Геть, геть звідси зі злими духами! Ви всі злі духи, усі, усі!!!»
Присутній лікар порадив відвезти її домів та по уколі прикладати цілу ніч компреси з льоду.
Незабаром після балю одна дивна розмова з Рітою подекуди заломила у мені мої дотеперішні переконання, щодо китайських забобонів. Це було ще заки лікарі відкрили недугу Сімон.
Одного ранку до мене зайшла Ріта та заявила мені, що Сімон скоро помре.
На мій скептичний сміх (я якраз вернулася з чудової партії тенісу з Сімон), Ріта тільки сумно захитала головою.
– Ви теж, бачу, не вірите!.. Тямите, в день балю… не думайте, що я зімліла тому, що ваш манекен порушився… цього було б замало… Я на мить явно побачила, як з-під маски поволі висунулася голова Сімон. Вона вся була вкрита боляками, очі в неї були страшні, залиті кров'ю та такі повні терпіння!.. Вони зупинилися на мені лише на одну мить з виразом просьби. А потім знову заплющилися, а голова її злетіла долів, мовби її хтось відпиляв від тулуба. Бачите, у мені тече четвертина китайської крови, і цього я не боюся, навпаки, бо часом мені здається, що під деяким оглядом я маю вищість над вами, на одну чутливість більше. Бачу, що відчуваю речі, на які ви залишаєтеся глухі та сліпі. Може, вам так тільки здається…
– Вам теж трапляється мати буйну уяву та деколи галюцінаційні привиди!..
– Ні, ні! Не говоріть так! Це мене просто жахає, бо я сподівалася, що ви послухаєте, повірите, зрозумієте мене! Тут йдеться про життя Сімон. Я теж люблю її. Я говорила про це з нею, просила зараз же лікуватися, піти до китайського знахаря, до бонзів. Але вона майже висміяла мене!.. Зі співчуттям вона порадила мені взяти валеріяни на сон, бо сказала, що ця історія переслідує мене по ночах та не дає мені спати. Так, переслідує, страшенно переслідує… Зате усі ви глухі. Ви теж. Проте тут йдеться про її життя. Я цього певна. Ще раз перестерігаю вас. Увага! Відповідальність буде теж тяжіти на вас!
– На мені? Чому ж це?
– Бо всьому завинив ваш манекен! Кажу вам: закличте бонзів! Очистіть ваш дім. Спаліть якнайскоріше статуї та передусім переконайте Сімон, щоб вона пішла до бонзи з Тибету. Я його добре знаю, він якраз має приїхати до Юнан-Фу. Обіцяйте мені, що це зробите!
– Ви дивні, Ріто! Досі манекени нічого злого мені не зробили, тільки часом добре розсмішили. Вони такі забавні, - я говорила це, щоби переконати себе саму, бо від якогось часу підсвідомо уникала їхнього виду, а особливо проникливого погляду очей. – Хоча, якщо це вам видається необхідне, я попробую переконати Сімон щодо вашого бонзи. Проте, признаюся, не вірю в успішність цієї місії, бо не маю найменшого переконання в конечність інтервенції бонзів, які могли б очистити Сімон від злих духів…