Повії теж виходять заміж
Шрифт:
Житиме спокійно і мудро.
Спокійно і мудро він прожив ще два дні. А на третій з'явилася вона. Майже безшумно відімкнула двері, увійшла до хати і сказала: «Здравствуйте».
– Добрий вечір, – непривітно відказав він. Вона одразу ж перейшла на українську:
– Ви в якій кімнаті влаштувалися? Яка вільна?
Він сидів не в тій кімнаті, де було його ліжко. Довелося встати зі зручного крісла, звільнити кімнату для непроханої гості. Вона миттєво причинила двері, а потім, коли він розмірковував, чи не піти йому до ванни, і вже попрямував
Це була двоюрідна сестра з боку мами другової жони.
Приїхала до Москви на курси підвищення кваліфікації творчих працівників. А в чому полягає її кваліфікація і творчість – і сама не знає.
Вони розсміялися. Вона примудрялася однією рукою накладати на себе якісь креми, а другою зладнати непогану вечерю. Він дістав пляшку вина, яку збирався зберегти до повернення друга. Вона добре знала, де що лежить. Витягла звідкись і постелила на стіл вишиті серветки. Він розлив вино. Пильно подивився на неї й урочисто запитав:
– Можна задати вам запитання?
– Я одружена, але з чоловіком живу лише по релігійних святах. Маю сина. За декілька днів матиму фатальні тридцять сім років…
– Ні, що ви, я не про те! Я хотів про інше. Можна? Де ви народилися?
– В Києві. А де ж іще?
– Але ви так добре розмовляєте українською. Як це сталося? Як ви дійшли до цього?
– Ви знаєте, в українському середовищі багато мужчин. Більше, ніж жінок. Ну… ідіотів завжди більше, ніж ідіоток…
– Ви це серйозно? – із жахом запитав він.
– Цілком… Так от, жінок значно менше, жінка гостріше відчуває свою жіночність. – І тільки заради цього ви заговорили по-українськи?!
– А хіба цього мало? Моя сестра з боку батька, так та взагалі заговорила мовою суахілі, коли трапився відповідний мужчина.
– А на якій ви розмовляєте з хазяями цього дому?
– Переважно мовою міжнаціонального спілкування.
З українськими інкрустаціями.
– А з матір'ю? З чоловіком? Із сином врешті?
– Зі свекрухою, – підтримала вона його тональність. – От із нею я общаюся на руско-українськом язику. Так вона міня лучче понімає і передає восени картоплю.
– Тобто ви така прагматична?
– Ну, а то ж як? От із вами почала по-російськи, то ви набундючились, як той сич. А перейшла на рідну мову, то й гарного вина не пошкодували.
Вони нарешті випили і знову розсміялися.
– А ви бачили коли-небудь справжніх сичів? От, даю сто проти одного, що ні! А в нашому селі…
Вони сиділи довго. Вона підкладала якихось страв, він підливав вина. Він розповідав їй про себе і про своє життя. З гордістю оповів їй про свою дружину, яка відмовилась від допомоги своєї матері у вихованні дітей, мужньо несе тягар сім'ї сама, бо русифікована теща не вважає за потрібне спілкуватися з онуками українською.
А вранці, коли він вийшов із своєї кімнати, вона чепурилась біля свічада у передпокої. Мостила на шиї довгого малинового шарфа. Айседора Дункан!..
– А не затягне під колесо?
– Я не сідатиму
– Девушка в красном…
Навіщо він вимовляє штампи з лексикону дешевих залицяльників?.. А увечері він витяг останню з привезених із дому пляшок вина. Треба буде завтра купити ще. А вона накрила вже не в кухні, а у кімнаті. Взяла із серванта гарний посуд.
– Треба хоча б якось прикрашати своє повсякдення.
А то життя таке собаче, – весело пояснила вона.
– Давай я тобі допоможу.
– Краще не заважай. Я звикла. Мій чоловік, з яким я живу лише по релігійних святах, а був час, коди це траплялося частіше, по сто разів на день повторював про шлунок і шлях до серця, і все таке інше.
– Так низько цінував?
Вона удавано трагічно зітхнула.
Сіли до столу.
– Як кваліфікація?
– Підвищується! Сьогодні вивчали… как его… маатемати-ческое а-абеспечение творческава пра-ацеса.
– А тебе не шокує, що українські творчі працівники підвищують свою кваліфікацію у Москві?
– Я була б у стані шоку, якби на ці курси не потрапила!
По-перше, – вона почала згинати пальці, – я шагаю по Москві, а по Києву я ганяю з торбами. По-друге, я відпочиваю від чоловіка…
– Це від того, з яким лише по релігійних святах?..
– У тебе феноменальна пам'ять. По-третє, вищезгаданий чоловік хоч трошки поспілкується із синочком, бо втікає від нього, як персонаж християнської демонології від святої води.
– Але я не про те… Яка може бути користь творчим працівникам України від цих московських курсів?
– Як це – яка? Стільки нещасних жінок від Владивостока до Кеніґсберґа отримали змогу хоч трошки не годувати своїх трутнів, а ти питаєш, яка користь?
– Але ж це є цілеспрямована акція русифікувати творчий процес на місцях!..
– А скільки у нас романів! – не слухала вона його. – Як у кожному радянському колективчику, баб і дівок – двадцять три, мужиків усього троє, то їх розібрали першого ж дня. Така п'янка атмосфера кохання, аж завидки беруть.
Особливо милі Дільмар із братнього Узбекистану і Галя з братнього Кольського півострова. Він їй під столом руки цілує.
– А як ти взагалі ставишся до таких зв'язків на один місяць?
– На півтора. Позитивно. Може, у жінок вдома такі стегозаври, що першому-ліпшому Дільмару кинешся на шию.
– Ти це серйозно?
– Цілком.
– А я б так не зміг… А ти?
Вона дивно подивилася на нього, і він відвів погляд.
А потім подивився знову. На стіні пульсував химерний світильник, стилізований під свічу. Вогники стрибали по келихах і по пляшці з-під вина. За вікном лунко мовчав Малий Хрюків провулок. Пауза стала нестерпною. Він тяжко підвівся, дійшов до стіни, клацнув вимикачем і накинувся на неї. Вона несамовито упиралася, він був сильний і невблаганний. Вона намагалася розчепити його гарячі руки, він стискав її сильніше і сильніше, тримав її голову так, щоб вона не могла уникнути поцілунків у губи.