Повна темрява. Без зірок
Шрифт:
— Чому чоловік або жінка потребують подовження? Ви хоч коли-небудь питалися в себе про це?
— Звичайно, аякже, — відгукнувся Стрітер дещо різкуватим тоном. — Я працюю в банку, містере Лядвио. В «Ощадно-позиковому банку Деррі». Люди просять у мене подовжень кредитів постійно.
— Тоді ви самі знаєте, що люди потребують подовжень, аби компенсувати нестачу, іншими словами, куцість чогось: короткі кредити, короткі члени, короткозорість тощо.
— Йо, такий цей куцохвостий світ.
— Істинно так. Проте, навіть несьогосвітні речі мають свою магу. Негативну вагу, ту, що найгіршого
Стрітер у захваті дивився на Лядвио. Миттєве враження, ніби той був повищав (і в його усмішці немовби зблиснуло дещо забагато зубів), тепер минулося. Перед ним стояв низенький, кругленький опецьок, у чиєму портмоне, мабуть, лежав постійний амбулаторний талон, виданий якщо не в «Джуніпер Гілл», то у психіатричній клініці «Акадія» в Бенгорі, точно. Якщо у нього взагалі є портмоне. Що він має напевне, так це вельми рельєфно розвинуту маячну фантазію, і саме вона в ньому причаровувала, саме це вабило його вивчати.
— Ви не проти, якщо я відразу перейду до суті справи, містере Стрітер?
— Прошу.
— Ви мусите пересунути ваш тягар. Говорячи просто, ви мусите зробити погано комусь іншому, якщо бажаєте, щоб погане прибралося з вас.
— Розумію.
І він дійсно розумів. Лядвио знову віщав, і тема його просторікувань була класичною.
— Але той хтось не може бути просто абиким. Як уже давно доведено традицією, анонімну пожертву практикували, але вона не працює. Ваш хтось мусить бути тим, кого ви ненавидите. Є хтось, кого ви ненавидите, містере Стрітер?
— Ну, я не в захваті від Кім Чен Іра, — зізнався Стрітер. — І ще, я гадаю, в’язниця була б надто комфортним рішенням для тих покидьків, котрі підірвали есмінець «Коул» [199] , але не віриться мені, щоби їм таке...
— Або ви посерйознішаєте, або йдіть собі геть, — сказам Лядвио, знову здавшись вищим.
Стрітер подумав здивовано, чи це, бува, не побічний ефект тих медикаментів, що він їх зараз приймає.
— Якщо ви маєте на увазі в моєму особистому житті, то я не маю таких, кого б я ненавидів. Звичайно, є люди, які мені не подобаються — от, скажімо, місіс Денбраф, сусідка, сміттєві баки не накриває, тож, коли дме вітер, шматки всякого мотлоху летять мені на галявину...
199
«Cole» — корабель, побудований 1996 р. і названий на честь загиблого 1945 р. у бою за острів Іводзіма сержанта Даррела Коула; 2000 р. на стоянці в Адені терористи-смертники Аль-Каїди на човні підірвали біля есмінця бомбу, пробивши в його борті 12-метрову діру, при цім загинуло 17 членів екіпажу; з 2002 року корабель знову на бойовій службі.
— Нехай і навпаки, містере Стрітер, але все-таки я процитую покійного Діно Мартіно: «Кожен когось ненавидить час від часу» [200] .
— А от Вілл Роджерс [201] казав...
— Він був усього лиш фабрикатором трюків із ласо і носив капелюха низько насунутим на брови, немов малюк, що грається в ковбоя. Та менше з тим, якщо ви не маєте нікого ненависного, ми з вами не робимо бізнесу.
Стрітер задумався. А потім, дивлячись собі на носки черевиків, він нарешті заговорив таким зніченим голосом, котрого в себе й сам ледь годен був упізнати:
200
Лядвио
201
William Kogers (1879-1935) — індіанець-черокі, ковбой, журналіст, мандрівник, кіноактор-комік (понад 70 фільмів), світова знаменитість 1920-1930-років, чиї влучні афоризми часто цитуються по тепер.
— Мені здається, що я ненавиджу Тома Ґудх’ю.
— Хто він за такий у вашому житті?
Стрітер зітхнув.
— Мій найкращий друг ще з першого класу школи.
Запала мить тиші перед тим, як Лядвио вибухнув сміхом.
Він швидко обійшов свій столик і ляснув Стрітера по спині (рукою дивно холодною, пальці якої замість опецькуватих і коротких відчувалися довгими й тонкими), а тоді так само швидко знов повернувся до свого складаного стільця. І гепнувся на нього, не перестаючи форкати й пирскати сміхом. Обличчя в нього почервоніло, навіть сльози, що котилися йому по щоках, були на вигляд червоними — кривавими фактично — у світлі призахідного сонця.
— Ваш кращий... з першого класу... оху як же це...
Лядвио не міг більше стримуватися. Він заходився реготом, він підвивав й утробно булькотав, його підборіддя (дивно гостре для такого повновидого обличчя) кивало, раз у раз задираючись до цнотливо чистого (хоча вже й темніючого) літнього неба. Врешті-решт він себе опанував. Стрітер подумав було, чи не запропонувати йому свою хустинку, але потім вирішив, що йому не хочеться, аби та торкалася шкіри придорожнього торговця з майданчика при Подовженні Гаррис-авеню.
— Це пречудово, містере Стрітер, — промовив він. — Ми з вами можемо робити бізнес.
— Отакої, то й гаразд, — відгукнувся Стрітер, роблячи ще один крок назад. — Я вже почав насолоджуватися додатковими п’ятнадцятьма роками мого життя. Але я зупинив машину на велосипедній доріжці, а це порушення правил дорожнього руху. Можу собі заробити штраф.
— Я б на вашому місці не переймався цим, — сказав Лядвио. — Як ви могли б помітити, жодної цивільної машини не проїхало повз нас із того моменту, як ми з вами почали торгуватися, не кажучи вже про якийсь крузер із департаменту поліції Деррі. Дорожній рух ніколи мені не заважає, щойно я почав домовлятися про серйозну справу з серйозним чоловіком або жінкою. Я про це дбаю.
Стрітер тривожно роззирнувся навкруги. Ба насправді. Він чув віддалені звуки машин, що їдуть по Вітчем-стрит, прямуючи в бік узвозу Апмайл, але в цьому кутку Деррі було абсолютно порожньо. «Звичайно, — подумав він, — після закінчення робочого дня рух тут завжди слабенький».
Але щоб взагалі ніякого? Щоб цілком відсутній? Такого можна було б очікувати опівночі, але ж не о сьомій тридцять вечора.
— Розкажіть мені, чому ви ненавидите вашого кращого друга, — заохотив його Лядвио.
Стрітер знову нагадав собі, що цей чоловік божевільний. Що він не викладе цьому Лядвио, все йому згодиться. Думка ця виявилася звільняючою.
— Том був гарнішим, ще коли ми були дітьми, а зараз він виглядає набагато гарнішим за мене. Він був успішним у трьох видах спорту, а я єдино в чому міг зрівнятися з ним бодай наполовину, так це хіба що в міні-гольфі.
— Мені здається, при цьому виді спорту не існує угрупувань чір-лідерок, — зауважив Лядвио.
Стрітер похмуро усміхнувся, дедалі розпаляючись думками.