Празький цвинтар
Шрифт:
— Як я його знайду?
— Він сам тебе знайде.
Я вже майже не співпрацював з Ебутерном, але час від часу ми зв'язувалися. Цього разу ми зустрілися біля головного входу в Нотр-Дам, і я розпитав його про Осман-бея. Здавалося, що він знайомий з поліцією половини світу.
— Можливо, він єврей, як і Брафман та решта озлоблених представників його породи. У нього довгенька біографія. Спочатку він називався Міллінґер чи Міллінґен, пізніше — Кібрідлі-заде і якийсь час його вважали албанцем. Бея виганяли з багатьох країн за брудні оборудки, здебільшого шахрайства, інколи в якій-небудь державі він потрапляв за ґрати на кілька місяців. Він присвятив себе єврейському питанню, бо завбачив, що це справа прибуткова. Не знаю вже, за яких обставин, але якось, перебуваючи у Мілані, він привселюдно зрікся всього, що казав з приводу євреїв,
— Але він уже їде до Парижа, а може, вже й приїхав.
— Бачу, ви вже більш за мене обізнані. Та нехай, якщо хочете, приглядайте за ним, ми, як і завжди, будемо вам вдячні.
Ось саме тому я мав двійко вагомих причин, аби зустрітися з тим Осман-беєм: по-перше, щоб продати йому інформацію, яку маю на євреїв, а по-друге, щоб тримати Ебутерна у курсі пересувань об'єкта. За тиждень Осман-бей дійсно дав про себе знати, підсунувши під двері моєї крамнички записку, в якій повідомляв мені адресу пансіону в кварталі Маре [230] .
230
Маре — квартал у Парижі, на правому березі Сени, де розташовано багато пам'яток. Незважаючи на численні вигнання євреїв, цей район донині вважають єврейським.
Я гадав, що він ласий до смачненького, тож хотів запросити його у «Grand V'efour», аби він скуштував fricass'ee de poulet Marengo e les mayonnaises de volaille [231] , ми обмінялися кількома цидулками, але він відхилив мої запрошення, призначивши зустріч того ж вечора на розі пляс Мобер та рю Метр-Альбер. Я побачив, як під'їхав фіакр, тож мені довелося підійти ближче.
Коли екіпаж зупинився на розі майдану, звідти вигулькнув писок, з яким я б не хотів зустрітись посеред ночі на котрійсь вулиці у моєму кварталі: закудлані довгі коси, карлючкуватий ніс, хижий погляд, землисте обличчя, сухоребрий, наче акробат, та ще й ліве око нервово сіпається.
231
Куряче фрикасе під майонезом а-ля Маренго (фр.).
— Доброго вечора, капітане Симоніні, — відразу привітався чоловік, додаючи: — У Парижі, як то кажуть, навіть стіни мають вуха. Тому єдиний спосіб спокійно погомоніти — прогулятися містом. Візник не почує нас аж звідси, а якби й міг, то він усе одно глухий, як тетеря.
Так, поки на місто спускалися сутінки, а з туманної ковдри, яка поволі розстелялася, майже вкриваючи бруківку на вулицях, накрапав дрібненький дощик, ми вперше повели свою розмову. Здавалося, що фурманові дали вказівку прослизнути у найменш залюднені квартали, їхати найгірш освітленими вулицями. Ми цілком спокійно могли побалакати на бульварі Капуцинів, та Осман-бей, вочевидь, полюбляв театральність.
— Париж — немов пустеля, погляньте на перехожих, — казав він, усміхаючись, і від тої усмішки його обличчя осяялось так, як осяюється череп від свічки (цей чолов'яга із землистим обличчям мав білосніжні зуби). — Вони рухаються, наче примари. Може, щойно проб'ються перші світанкові промені, вони поспішать повернутися у свої могили.
— Мені вже осточортіло: я, звісно, оцінив стиль, дещо навіть нагадує найкращі зразки творів Понсона дю Терая [232] , але, може б, ми побалакали про більш конкретні речі. Наприклад, що ви можете мені розповісти про такого собі Іполита Лютостанського?
232
П'єр Алексіс Понсон дю Терай (1829–1871) — французький письменник,
— То шахрай та шпигун. Був католицьким священиком, але сану його позбавили, бо він, як би то мовити, робив з хлопчиками не надто порядні речі, а це вже, знаєте ж бо, найгірша характеристика, адже, святий Боже, всі ж знають, що людина — слабка, таж якщо ти вже став священиком, то мусиш дбати про певні норми пристойної поведінки. А він тільки й зробив, що став православним монахом… Я вже досить добре знаю Святу Русь, аби стверджувати, що у тих монастирях на краю світу старці зав'язують з послушниками, як би краще висловитися, — «братерські стосунки». Втім, я не охочий до інтриг і не переймаюся чужими справами. Знаю лише, що ваш Лютостанський взяв у російського уряду для своїх оповідок про людські офіри, які приносять євреї, — звичайнісінькі казочки про ритуальні вбивства дітей-християн, — шалені гроші. Ніби він з дітьми ліпше поводиться. Загалом, ходять чутки, що він, пообіцявши за певну грошову винагороду зректися всього, що опублікував, зблизився з певними єврейськими колами. Уявляєте, якщо євреї труснуть калиткою. Ні, це ненадійна особа. — А потім ще додав: — Ох, мало не забув. У нього сифіліс.
Мені хтось казав, що великі письменники завжди у своїх персонажах описують себе самих.
Пізніше Осман-бей вислухав те, що я хотів йому розповісти, й поблажливо посміхнувся, почувши мою мальовничу розповідь про зустріч на празькому цвинтарі, а потім перебив:
— Капітане Симоніні, оце й справді скидається на літературу, так само, як і те, що ви приписуєте мені. Я шукаю неспростовні докази зв'язку Єврейського альянсу з масонами, бажано — не знову блукаючи минувшиною, а передбачаючи майбутнє, свідчення зв'язку французьких та прусських євреїв. Альянс — це сила, яка закидає свої золоті тенета на увесь світ, прагнучи підкорити собі всіх і все, й саме це необхідно доводити й викривати. Сили, подібні до Альянсу, існують споконвічно, вони існували ще до Римської імперії. Саме тому вони дієві, позаяк мають три тисячоліття. Подумайте-но, як вони керували Францією, використовуючи такого єврея, як Тьєр.
— Тьєр був євреєм?
— А хто ж як не єврей? Вони навколо нас, за нашими спинами, вони контролюють наші заощадження, керують нашою армією, впливають на нашу церкву й на наші уряди. Я підкупив одного службовця в Альянсі (французи всі продажні) й дістав копії всіх листів, які надіслано комітетам євреїв у багатьох країнах, які мають теплі стосунки з Росією. Комітети існують у всіх країнах зарубіжжя, й поки поліція наглядає за великими шляхами, вони бігають полями, болотами та водопротоками. Все це одна павутина. Віддавши це послання цареві, я врятував Святу Русь. Лише я. Я миролюбний, я мрію, щоб у світі панувала смиренність і ніхто більше не знав, що значить слово «насильство». Якщо зі світу зникнуть усі євреї, котрі своїми грошима підтримують торгівців зброєю, ми станемо ближчими до століття щастя.
— Отже?
— Отже, одного дня ми муситимемо прийняти єдине розумне рішення, остаточне рішення: про повне винищення єврейського поріддя. Ви спитаєте, чи разом з дітьми? Так, з дітьми. Знаю, це може видатися іродівським наміром, та коли йдеться про погане сім'я — просто зірвати рослину не достатньо, треба вирвати її коріння. Якщо не хочете, щоб вилупився комар, — убивайте лялечку. Наступати на Єврейський альянс треба лише в переломний момент. Єдиний шлях знищити його — позбавитись усього поріддя.
Наприкінці нашої прогулянки пустельним Парижем Осман-бей зробив мені пропозицію:
— Капітане, того, що ви мені запропонували, — надзвичайно мало. Не вдавайте, що я розповів вам щось цікаве про Альянс, про котрий незабаром знатиму геть усе. Укладімо угоду: я спроможний наглядати за євреями з Альянсу, але не за масонами. Походячи з містичної, православної Росії, не маючи глибоких знань про місцеве фінансове та інтелектуальне середовище, я не зможу проникнути до масонів. Вони приймають до своїх лав таких, як ви, з годинничком у кишені свого жилета. Вам утертися в те оточення буде неважко. Я чув, ви пишаєтеся тим, що брали участь у походах Ґарібальді, того масона, як і будь-хто інший. То як — ви мені про масонів, а я вам про Єврейський альянс?