Предок
Шрифт:
Старий тупнув знов, і ці піші лави почали відсуватися вправо і вліво, а в опорожнену просторінь почала вливатись кіннота. Браво вилітало козацтво і, стримуючи розігнаних коней, рівнялося в ряди.
Замаячили ріжнокольорові значки. Довбиші вдарили в тулумбаси, і в такт їм засурмили сурмачі.
Старий тупнув ще раз, і кіннота відійшла також на боки, а земля застогнала під вагою тяжкого обозу.
Малорослі, але сильні конята тягли зашнуровані, запнуті воловими шкірами ковані вози з порохом і кулями. Тяжко рипіли великі колеса козацьких гармат. Гармаші із запаленими гнотами стали при гарматах.
Старий
Я стрепенувсь — і прокинувсь. Над стіжком, під котрим я задрімав, повисла низька, тяжка сиза хмара. В горах завмирав гуркіт грому, і перші великі краплі дощу почали падати.
ВИХРЕСТ ОЛЕКСАНДЕР
оли я перечитував останній том актів про Хмельниччину, виданий Київською комісією серед десятків шаблонових документів, у котрих обвинувачувалися, засуджувалися, каралися ріжні учасники розрухів,— увагу мою притягнув до себе один з таких судових протоколів, списаний в
Лубенськім магістраті, засуд розбійника єв-рея-вихреста Олександра.
З нескладного сірого оповідання магістратського писаря, з-під сухої формалістики приписаної «Порядком» міських судів процедури — блиснула мені ясна іскра світлого пориву людської душі й освітила все — і понуру обстанову лютого середньовічного права, перехованого в старій, задушливій атмосфері міського життя цих часів упадку. І всю оцю тяжку безвихідну замотанину, над котрою хвилевою бурею пролетіла Хмельниччина 1648-го року, не здужавши вирвати українського життя з суперечностей й аномалій польського панування і полишивши знову в напруженім безпомічнім стані між злобою розжалених і гнівних панів-месників і неутолимою ненавистю всієї підвладної маси, схвильованої повстанням. І всіх цих нещасних, захоплених, вирваних зі звичайних обставин життя, що полетіли по похилій площі бандитства серед загального розпаду життя — пропащих людей і в роді братів-вихресгів.
Можливо, щільно тримаючись протоколу і тільки збираючи докупи, очищуючи і порядкуючи його кашлаве, безладне оповідання, я переказую оцю історію.
Коли в грудні 1648-го року гетьман Богдан Хмельницький пішов з-під Замостя на Україну і війну вважали скінченою,— ріжні утікачі, поляки й євреї, що повтікали до Польщі, стали повертатися на свої попелища. Між ними й орендар Маєр з Базалії зі своєю сім'єю поспішив до свого волинського містечка, хо-тячи довідатися, що діється з його господарством і орендою.
Діставшись по всяких пригодах до Базалії, пристали вони в господі єврея Мошка, де мешкав їх фірман, з котрим вони приїхали, й пішли обходити давніх знайомих. Вість про приїзд з Польщі багатого орендаря, що, певно, привіз із собою великі гроші, пішла по містечку — хвилювала ріжний неприкаяний люд, вибитий з колії останніми розрухами.
Коли орендарі вернулися з вечері, на яку був запросив їх знайомий міщанин, вони довідалися, що до них приходив до Мошкової господи єврей-вихрест Олександер з кількома товаришами, питалися їх фірмана про Маєра і сім'ю його і про «наші гроші жидівські» — як оповідав потім Маєрові зять.
Фірман не хотів їм багато оповідати, тоді вони почали його бити, мучити, щоби видушити з нього відомості. Довідавшись, скільки вдалось, пішли собі. Коли євреї вернулися з вечері, фірман їм це все оповів.
Євреї зміркували, чим
Бувши певні, що сіни добре замкнені, жиди поклалися спати.
Але господар був у змові з компанією Олександра. Коли євреї поснули, він відчинив сіни Олександрові і його товаришам. Олександер з братом-вихрестом Яцком-кравцем, Панасом-броварником і Яцком Тягликом вдерлися до господи, де ночували євреї,— й стали їх бити.
Олександер кинувся насамперед на Маєро-вого зятя і вдарив його рогатиною по плечах так, що рогатина злетіла з дрючка, потім кинулися вони на старого Маєра і почали його страшити і бити, добиваючись від нього грошей.
Зять тим часом вискочив із господи. Орендар скориставсь із замішання і також вискочив за ним на ринок. Зять побіг до тої господи, де вони вечеряли, і почав кричати на гвалт, благав рятувати старого, щоби не вбили на смерть, і обіцяв за те сто золотих.
Люди кинулися на ринок, вдарили на гвалт, побігли рятувати, але на дорозі їх перестрів молодик — пасерб пана Гринецького, що побіг був також на рятунок з шаблею. Він біг настрашений назад; почав кричати до людей, котрих скликав був Маєрів зять: «Куди йдете! Верніться, я з шаблею, а нічого не вдію, там велике забийство».
Люди пострашилися, спинилися, потім побігли дати знати на замок до пана Вільги. Пан Вільга одначе не дуже взяв собі до серця орендарську біду і тільки послав свого челядника, щоб арештував тих розбійників. Але ті не чекали його приходу і, поки той представник влади прийшов на місце, нікого вже з Олек-сандрової компанії не було. Старого Маєра знайшли убитого. Гроші всі забрано і дорогі речі. Скільки було у старого грошей — сім'я не змогла сказати. Маєрів зять казав, що його грошей при тім забрано 60 золотих червоних, два золоті великі персні «з жабинцями», два великі коралеві намиста з перлами та двоє коней. Одного взяв був Олександер, другого його брат Яцко — і поїхали до Корниці.
Тут їм не повезло. Базалійські євреї зараз оповістили про убийство орендаря по сусідніх містах і селах. Олександра притримав кор-ницький війт, забрав собі коня, а самого всадив до арешту, до хати Андрія Кушніра. Був він не один; війт саджав туди ріжних підозрілих людей, у котрих відбирав ріжні підозрілі речі, які мали якусь вартість.
Так всадив він туди двох людей з Острога, арештувавши у них постава сукна. Поки вони там сиділи, сталася в Корниці тривога: напали на місто чи, може, показалися де в сусідстві козаки. Війт утік від них до Ляховець. Містечко зосталося без начальства, і в'язні могли тікати. Олександер оповідав потім на суді, як люди казали йому: «Тікай, коли почуваєш себе винним в тім убийстві жида!» Але він — мовляв — не почуваючи себе винним, не втік, ходив по містечку свобідно; аж тривога втихла, начальство вернулось, і з Базалії приїхав єврей Яков Аронович з уповноваженням від базалійського міського уряду, забрав Олександра і відвіз його до Дубна, де сидів уже арештований його брат Яцко.