Пригоди. Подорожі. Фантастика - 85
Шрифт:
— Нема, — з незмінним спокоєм відповідав Прибулець. — Немає і, певне, не буде.
— Антихрист. — Тодоска невдоволено злізала з ослінчика. Вона зникала за парканом і все обурювалась. — Анафемська душа. Гаспид! Бачив, а не хоче признатися.
Кілька вечорів підряд вона не обзивалася до Прибульця, гарячково думаючи над тим, як краще вивести його на чисту воду. Але терпець увірвався, вона таки знову стала на ослінчик:
— Ти бога бачив?
— Не довелося, — звично відповів Прибулець, заливаючи водою з відра пригасле багаття.
Бабуся засміялася:
— Не
Випереджаючи події, хочу сказати, що зникне баба Тодоска з Крутоярів. Зв’язавши свої небагаті пожитки в невеликий клуночок, босоніж подасться з містечка в село своєї юності, щоб лишитися там назавжди.
8
Прошумів і відійшов у минуле останній екзамен. Нарешті одержано свідоцтво про закінчення середньої школи. І настали останні канікули, хоч назвати їх так можна хіба що умовно…
Тепер роби що завгодно. Можна прокинутись о дев’ятій, поснідати о десятій, потому неквапом завітати до Прибульця, Мисливця чи Садівника. В крайньому випадку до Майстра На Всі Руки, аби вкотре подивуватися винахідливості, з якою він заспокоював себе, знаходячи сотні нових причин, що саме зараз не дають змоги побудувати вічний двигун.
А ще можна сходити в кіно — на будь-який сеанс. Або взяти тітчину господарську сумку, почвалати до молодого, прогрітого щедрим літнім сонцем сосняка за річкою і там подихати духмяним запахом смоли, назбирати обліплених сосновими голками маслюків.
Ну а найліпше з самого ранку разом з Фенею Морганою рушити на пляж, захопивши з собою запашних яблук.
Феня граціозно біжить по вологому окрайку берега, а Хлопчик наздоганяє її. Слід від дівочих ніг — маленький, акуратний, і це чомусь радує й хвилює його. Яка швидкоплинна ця радість, і хтозна, чому саме спогад про неї не раз відгукнеться в далекому майбутньому, викликаючи в душі дорослого Хлопчика відчуття щастя впереміш з гірким смутком…
Одного погожого ранку Хлопчик ішов безлюдною вулицею, роздумуючи, куди податися, коли раптом почув знайомий голос:
— Здоров був, Хлопчику! — весело привітався Садівник і витер долонею спітніле чоло. — Як справи?
Хлопчик знизав плечима:
— Так собі. А ви не бачили Прибульця?
— Бачив. Яблук хочеш? Здається мені, що вони без тих клятих хімікатів і добрив мають кращий смак. Бери їж. А Прибулець пішов у місто, кажуть, на нього якусь анонімку написали…
— Анонімку?.. — перепитав ошелешений Хлопчик.
Він ніяк не міг збагнути, що можна написати про кришталево чесного Прибульця, доброго Мисливця, про Феню… Знав він лише те, що й усі жителі Крутоярів — анонімки пише якийсь громадянин, підписуючись завжди однаково: Доброзичливець.
Складаючи свої підкидні листи, Доброзичливець був глибоко переконаний: його всевидюще око здатне проникнути не лише в таємні діяння людей, але й у їхні помисли. Всі, про кого він пише, мусять жити в страху, це піде їм на користь. Такою лобовою логікою він керувався.
Якось по Крутоярах блискавично пролетіла чутка, що анонімника виявлено: на одному невеликому
Тим часом анонімний автор “доброзичливих” листів залишався в таємниці, безпечно почувався і лише єхидно посміхався, коли чергова комісія за його доносом розбирала ту чи іншу “важливу справу”.
Давно він виношував мрію написати анонімного листа на дивну компанію Прибульця. Але, як підказувало йому професійне сумління, перш ніж писати, треба безпосередньо на місці ознайомитися з ситуацією. І Доброзичливець вирішив під виглядом страхагента провідати кожного з компанії інопланетянина.
Спершу завітав до Прибульця. Той сидів у дворі на складеному стільці, перегнувшись майже навпіл і поклавши підборіддя на гострі коліна. Його синюваті повіки були напівприкриті.
— Страхувати життя будемо? — голосно запитав Доброзичливець.
— Що?.. Життя страхувати? Але ж у мене його немає.
— Як це немає? — вкрай спантеличений Доброзичливець сів на лавку. Голова в нього пішла обертом. Хіба можна таке говорити! — Що значить — немає життя?
— Двома словами цього не поясниш. У вас, землян, не існує відповідних понять. Річ у тім, що на випадок так званої першої смерті моє функціонування зовсім не припиняється, а переходить на якісно інший рівень, де морфологічні структури, які забезпечують перманентність функцій, мають фізично інший субстрат. Не на рівні молекул, а на кварк-глюоннім рівні. Сказавши, що в мене немає життя, я маю на увазі: моє функціонування відрізняється од вашого життя. Я не маю життя у вашому, земному розумінні. Ясно?
— Так, так, ясно, — Доброзичливець подумав, що Прибулець просто глумиться над ним. — Релігію проповідуєте? Опіум для народу?! Яке може бути життя після смерті? Ніякого. Отже, потойбічний світ пропагуєте? А прикриваєтесь мудрими слівцями!
— Здається, ви прийшли, щоб страхувати? — Прибулець примружив очі й позіхнув.
Доброзичливець відкрив рота, хотів був щось сказати, але тільки махнув рукою і вискочив за хвіртку.
Йти до Садівника й Мисливця бажання вже не було, і без того поганий настрій геть зіпсувався.
Увечері Доброзичливець поклав перед собою паку білого паперу, вставив у ручку новий стержень і замислився, втупивши погляд на неоковирний малюнок на шпалерах. Одне зрозуміло: примітивною атакою цих порушників спокою і нормального життя не візьмеш. Почнуть вивертатися, шукати всілякі пояснення і аргументи. Треба написати так, щоб напевне врятувати жителів містечка від згубного впливу цих голослівних фантазерів.
Доброзичливець довго сидів над чистим аркушем паперу.
Нарешті специфічна, особисто ним випещена муза, прилинула до нього. І полилися на папір потоки слів… Завершила твір настійна вимога: “рішуче покласти край неподобству!” Того ж вечора каліграфічно переписану анонімку було ретельно вкладено у конверт і вкинуто до поштової скриньки.