Пригоди. Подорожі. Фантастика - 88
Шрифт:
Увечері ми прибули до великого міста теж з укріпленнями, водами й садами, бо ця благословенна країна схожа на гранат за своєю величиною і квітучим станом. Ім’я міста Лисянка. У ньому чотири церкви. <…>
З цього міста ми надіслали до богом охороняємого Хмеля, гетьмана Зіновія, листа, в якому сповіщали його, за звичаєм, про своє прибуття, бо він з військом стояв на відстані чотирьох великих миль від цього міста.
У вівторок, виїхавши з міста, ми проїхали одну велику милю і прибули в інше місто з укріпленнями, новим ровом і ставком на ім’я Медвин. У ньому три церкви: в ім’я владичиці, св. Миколи і св. Георгія. Тут буває ярмарок для купівлі та продажу у свято різдва Іоанна Хрестителя 24 червня.
Вибравшись звідси, ми проїхали ще дві великі милі просторим лісом між двома містами, шляхом вузьким і важким, що йшов долиною. Через невеликі проміжки шлях перегороджений
Завваж, що на озерах усіх цих країв росте звичайно багато жовтої квітки ненуфар, а також подвійної білої.
Ніщо так не дивувало нас, як видимо-невидимо у них запасів птиці, а саме: курей, гусей, качок, індичок, котрі без ліку гуляють в полях та лісах, годуючись оддалік від міст та сіл. Вони кладуть свої яйця серед лісу та в затишних місцях, тому що немає кому їх розшукувати з причини їхньої великої кількості. У цій країні немає і не знають ні тхорів, ні орлів, ні плазунів; а якщо зрідка й трапляються змії, як ми бачили одну на шляху з Валахії до столиці Московії і вбили її, то вони нешкідливі. Немає в них ні злодіїв, ні грабіжників.
Знай, що в будинках цієї країни ми бачили людей, тварин і птахів і вельми дивувались багатству у них усіляких благ. Ти побачиш, читачу, в домі кожної людини до десяти й більше дітей з білявою чуприною на голові, за велику білявість ми прозивали їх старцями. Вони погодки і йдуть драбинкою одне за одним, що ще більше додавало нам подиву. Діти виходили з домів подивитись на нас, але більше ми ними милувалися: ти побачив би, що більший стоїть скраю. Біля нього нижче його на п’ядь, і так усе нижче й нижче аж до найменшого з другого краю. Хай буде благословен їхній творець! Що нам сказати про цей благословенний народ. З них убиті в ці роки під час походів сотні тисяч, і татари забрали їх у полон тисячі; морової пошесті вони раніше не відали, але в ці роки вона з’явилася у них, забираючи сотні тисяч у сади блаженства. При всьому цьому вони численні, як мурахи, і незліченніші зірок. Можна б подумати, що жінка у них буває вагітна і народжує три, чотири рази на рік і щоразу по три, по чотири немовляти. Але правильніше те, як нам казали, що в цій країні немає жодної жінки безплідної. Це очевидно і для будь-кого безсумнівно.
Що ж до їхніх свійських тварин і худоби, то ти побачиш, читачу, в домі кожного господаря (хай благословиться творець!) десять видів тварин: по-перше, коні, по-друге, корови, по-третє, вівці, по-четверте, кози, схожі на газелей, по-п’яте, свині, по-шосте, кури, по-сьоме, гуси, по-восьме, качки, по-дев’яте, індички в безлічі у декотрих, по-десяте, голуби, для яких є місця над стелями будинків. Тримають також собак.
Найбільше нас дивували різноманітні породи свиней різного кольору й вигляду. Вони бувають чорні, білі, червоні, руді, жовті й сині; також чорні з білими плямами, сині з червоними плямами, червоні з жовтими плямами, білі з рудими плямами, декотрі з них рябі, а деякі смугасті. Як часто ми дивилися на їхніх дитинчат і сміялися! Нам жодного разу не вдавалося втримати хоч одного з них; безсумнівно, у них у череві дияволи: вони вислизають, як ртуть. Їхні голоси відлунюють на велику відстань. Самки їхні народжують тричі на рік: уперше в своєму житті приносять одинадцять поросят, вдруге — дев’ять, утретє — сім, учетверте — п’ять, уп’яте — три, у шостий раз у своєму житті лише одного, не більше; потім вони взагалі перестають пороситись і робляться безплідними, придатними тільки на забій. Ріжуть звичайно самців, а самок лишають. Для них є окремі пастухи! Що стосується курей, гусей і качок, то кожна порода утримується окремо.
Що ж до їхніх різнорідних посівів, то вони дивовижні і численні й бувають усіляких видів. Про них скажемо у своєму місці.
Повертаємося до опису трьох будинків. У мешканців дві церкви. Ім’я цього місця Ісайки. Кожен дім оточений садком, огорожа якого утворена з вишень, слив та інших дерев. Земля у них засаджена капустою, морквою, ріпою, петрушкою, латуком та іншою городиною.
Увесь згаданий ліс оточений огорожею, і кожен його бік належить комусь із мешканців. Вибравшись із лісу та вузької дороги, ми проїхали ще одну милю — а всього чотири цього дня — і наблизились до великого міста з укріпленнями і цитаделлю на ім’я Богуслав. Ми переїхали човнами велику річку, названу Рось. Усі шестеро священиків
Всі вони чекали нас на березі річки. <…>
Що стосується гетьмана Хмеля, то він зі своїми полками стояв поза цим містом. Йому надіслали звістку про наше прибуття. У середу пізно вранці прийшла звістка, що гетьман їде вітати нашого владику патріарха. Ми вийшли зустрічати його поза наше житло, біля якого пролягає шлях у фортецю, де для гетьмана було приготоване приміщення. Він під’їхав від міської брами з великим почтом, серед якого ніхто не міг би його впізнати: всі були у чорному вбранні і з дорогою зброєю, а він був одягнений у просте коротке плаття і носив малоцінну зброю. Побачивши нашого патріарха здаля, він зійшов з коня, що зробили й інші, хто був з ним, наблизився до нього, вклонився і, двічі поцілувавши край його одіяння, приклався до хреста. Де очі ваші, господарі Молдавії та Валахії? Де ваша величність і пиха? Кожен з вас нижчий будь-кого з полковників, його підлеглих: господь з правосуддя і справедливості осипав його дарунками і наділив щастям мірою, недосяжною царям. Він тут-таки взяв під руку нашого владику патріарха і рушив з ним крок за кроком, доки не ввів його всередину фортеці, причому плакав. О читачу! Ти міг би бути свідком мудрості його промов, його лагідності, покірливості, смирення і сліз, бо він був вельми радий нашому владиці патріарху, надзвичайно його полюбив і казав:
“Вдячний богові, що удостоїв мене перед смертю побаченням з твоєю святістю”. Він багато розмовляв з ним про різні предмети, і все, про що просив його наш патріарх, він покірно виконав. Воно так, що господар Валахії кир Костянтин і вельможі волоські були у великому страху перед гетьманом, чекаючи, що він ненароком з’явиться у них зі своїм військом з причини катування, полону та іншого, вчиненого господарем Матвієм, коли військо його розбило козаків{28}, вони дуже просили нашого владику патріарха поклопотатися за них перед гетьманом і надіслати їм від нього листа, котрий заспокоїв би їх. Гетьман виконав його прохання і послав їм бажане. Також і новий господар Молдавії Стефан дуже його боявся з причини вбивства сина його Тимофія та інших мерзенних убивств, що їх молдавани вчинили над козаками. Він їх також простив і надіслав їм листа у відповідь на їхні листи до нього.
Потім гетьман розпитував нашого патріарха про багато речей. Затим ми піднесли йому дарунки на тацях, укритих за їхнім звичаєм хустками: уламок з каменю з кров’ю господа нашого Ісуса Христа зі святої Голгофи, дзбан із святим миром, коробку мускусного мила, духмяне мило, мило аллепське, коробку льодяників, ладан, фініки, абрикоси, коштовні, великий і малий, килими, рис, посудину з кавовими бобами, тобто з кавою, оскільки він полюбляє її, і касію.
Навпроти нього сидів його візир і верховні з його наближених: писар-канцлер і десятеро з його полковників. Усі вони, за їхнім звичаєм, з голеними бородами. Таке пояснення імені “козак”, тобто той, хто має голену бороду і пишається вусами, а значення імені “полковник” те саме, що паша чи емір.
Цей Хміль — муж похилого віку, але немало наділений дарунками щастя: щирий, спокійний, мовчазний, не цурається людей; всіма справами займається особисто, помірний у їжі, питві та одежі, наслідуючи спосіб життя великого з царів Василя Македонянина{29}, як про нього оповідає історія. Усякий, хто побачить його, подивиться на нього й мовить: “Так ось він, цей Хміль, чия слава та ім’я рознеслись по всьому світу”. Як нам переказували, у франкських землях складали у хвалу йому поеми та оди на його походи, війни з ворогами віри й завоювання. Нехай його зовнішність непоказна, але з ним бог, а це велика річ. Молдавський господар Василь був зросту високого, суворого, статечного вигляду, слово його виконувалось беззаперечно, він славився у всьому світі й володів великим іменем і скарбом, та все це не допомогло йому, і як у перший свій похід, так і вдруге і втретє і багато разів він повертав назад. Який контраст, Хмелю, між твоїм гучним іменем та діяннями і твоїм зовнішнім виглядом! Воістину бог з тобою, він, котрий поставив тебе, щоб визволити свій обраний народ від поневолення язи?кам, як у давнину Мойсей визволив ізраїльтян від гноблення фараона; той потопив єгиптян у Червоному морі, а ти знищив і вибив ляхів, котрі гірші за єгиптян, своїм гострим мечем. Хвала богу, який здійснив через тебе всі ці великі діла!