Пригоди. Подорожі. Фантастика - 88
Шрифт:
Церква ця гарна, висока; іконостас її дуже великий, на зразок іконостасів грецьких, але образ владичиці там, великий, пишний, вражає подивом розум; подібного ми й раніше не бачили і згодом ніколи не бачили. Богоматір так чудово намальована, що наче промовляє; риза її ніби темно-червоний блискучий оксамит, — ми ніколи не бачили такого витвору — тло темне, а складки світлі, ніби складки справжнього оксамиту. Що ж до убруса, який покриває її чоло й спадає донизу, то тобі здається, ніби він міниться і коливається. Її лик і вуста напрочуд чарівні: нам не вистачає тільки слова. Мир божий над ними! Господь, що сидить на її лоні, прекрасний вищою мірою: він ніби промовляє. Як уже згадано, я багато бачив образів, починаючи з грецьких країн до сих місць і звідси до Москви, але ніде не бачив схожого чи рівного цьому. Козацькі живописці запозичили красоти живопису облич і кольору вбрання від франкських і ляських
Нас розмістили на подвір’ї, що належить монастирю Печер, тобто монастирю на честь Пречистої Богородиці поза Києвом. Ім’я його відоме в усьому світі, він — слава землі козаків, як ми побачили це згодом. Усе це місто разом із сотнею таких самих є здавна володінням згаданого монастиря. Нам розповідав пізніше архімандрит цього великого монастиря, що його угіддя складають тепер тридцять великих багатолюдних міст, про які ми згадували, і чотириста упорядкованих селищ, навіть у країні ляхів до сього часу, бо ці останні вельми шанують обитель і мають до неї велику віру. Через цей монастир сталося те, що спостигло ляхів від лихих діянь єзуїтів, чи то пак, єзидів, котрі намагались забрати його у православних, і він став причиною їхньої загибелі й остаточного занепаду.
У цьому місті Василькові є ще дві церкви: в ім’я входу господнього до Храму і св. Миколи. У вищезгаданій церкві ми відстояли службу, увечері напередодні 6-ї неділі після п’ятидесятниці{32}, а рано-вранці утреню і потім обідню, після чого вийшли до близького саду цієї церкви, де росте безліч вишень, слив, горіхових дерев і виноградної лози, якої ми не бачили від самої Молдавії, а також рута і європейський темно-червоний левкой.
У понеділок, уставши рано-вранці, ми проїхали п’ять великих миль. Згаданий сотник і його загін супроводжували нас із знаменами. Ми проїжджали дорогами важкими й вузькими і через великий ліс і наблизились до ставка й до млинів, які складають угіддя згаданого монастиря. Ще не доїхавши до цього місця, ми здалеку бачили блискучі бані монастиря і церкви св. Софії. Коли ми піднялися на схил гори, нашого владику патріарха зустрів ігумен цього монастиря, званий у них архімандритом, бо такий звичай щодо настоятелів монастирів у цій країні до Московії, що звуть не інакше як архімандритами. З ним був єпископ, який жив у монастирі, і ченці, Патріарха посадили у монастирський екіпаж, який мав вигляд царського, покритий позолотою, а всередині весь оббитий червоним оксамитом, і нас повезли у напрямку до монастиря. Ми їхали серед численних садів, де було видимо-невидимо горіхових і шовковичних дерев і багато виноградних лоз. У кожному садку знаходиться житло його володаря; всього близько 4–5 тисяч будинків з 4–5 тисячами садів, і всі вони складають володіння згаданого монастиря. Затим ми прибули до великого міста з муром, ровом{33} і великою кількістю садів і, заїхавши у царську широку вулицю, проїздили спершу повз монастир для черниць зі шляхетних сімей, потім під’їхали до величезної, високої кам’яної вежі, вибіленої вапном, — то була брама монастиря; над нею ніби нависає церква з багатьма округлими віконцями і високою рубчастою банею; вона на честь св. Тройці, бо всередині її є зображення трапези ангелів і Авраама.
Тут висадили з екіпажу нашого владику патріарха, з поваги до святого монастиря, бо коли навіть цар приїде, то сходить і звідси йде пішки. Тут міцна залізна брама і стоять воротарі. У супроводі тих, хто нас зустрічав, ми вступили у великий монастир Пречистої Богоматері, відомий їхньою мовою під назвою Печорський, що означає “монастир печер”, бо святі Антоній і Феодосій, які збудували його, раніше мешкали в печерах і підземеллях, що служили притулком затворникам і келіями пустельникам. Ліворуч від тих, хто входить у цю браму, стоїть вищезгадана церква Тройці, куди піднімаються високими сходами. На одних дверях її зображено Іоанна Милостивого, патріарха александрійського: він стоїть вдягнений у мантію, з клобуком на голові (який звичайно носить у цій країні патріарх; і ми возили з собою клобук, зроблений з чорного оксамиту, але наш владика відмовився надягати його, хоча в цьому не було нічого поганого і він був, можливо, найзручнішим головним убором), святого оточують жебраки, бідняки й хворі, яким він кидає гроші правою рукою, а в лівій тримає порожній гаманець. На других дверях зображення багатого і Лазаря: багатий сидить за столом, оточений друзями і пишно вбраними жінками; вони п’ють вино; Лазар стоїть біля дверей, просячи милостиню, його
Звідси йде далі широка прекрасна дорога до того місця, де стоїть церква; праворуч та ліворуч численні, гарні й чистенькі келії ченців з чудовими скляними вікнами, які дають багато світла з усіх чотирьох боків і виходять на дорогу, у палісадники й сади, де розміщені келії. Кожна келія має три кімнати з трьома дверима, котрі міцно замикаються дивовижними залізними замками. Келії розмальовані і розписані фарбами і прикрашені всілякими картинами і чудовими зображеннями, обставлені столами і довгими лавами, печами, тобто вогнищами, з гарно розмальованими кахлями. Біля них прекрасні кімнати з поважаними, дорогоцінними книгами. Кожна келія оздоблена усякого роду убранням, ошатна, гарна, чепурна, так що радує душу тим, хто входить до неї, і додає життя своїм мешканцям. Із зовнішньої сторони біля келій чудові палісадники з квітами, оточені витонченими решітками.
Два роки тому в цьому монастирі було близько п’ятисот ченців, але під час згаданої пошесті з них померло до трьохсот і лишилося тепер двісті. <…>
Нас повели до трапезної, де розміщуються прекрасні й благополучні келії ігумена. Спочатку подали солодощі й варення, саме: варення із зелених солодких волоських горіхів, цілих, в обгортці, варення з вишень та інші сорти з багатьма прянощами, яких ми не бачили у своїй країні; ще подавали хліб на меду з прянощами й горілку. Потім це прибрали й подали обід, до якого входили пісні страви, бо це було в понеділок, коли вони не їдять рибу, так само як і по середах та п’ятницях. Подавали пісні страви з шафраном і багатьма прянощами усякого ґатунку й виду, печені з тіста у маслі млинці, сушені гриби тощо. Для пиття подавали спочатку мед, потім пиво, затим чудове червоне вино із власних виноградників.
Спершу ставили на стіл по кілька таць різних страв, потім відсували їх потроху й приносили інші; так продовжували робити до кінця, за звичаєм турків, а не молдаван і волохів, котрі залишають таці одна на одній до вечора. Кожну тацю, яку подавали, ставили спочатку перед нашим владикою патріархом і залишали, доки він не поїсть з неї трохи, потім її сунули далі по столу аж до кінця столу, де її знімали. Щоразу, як піднесуть йому тацю, подають її потім другому, так що він їв з таці першим, раніше за всіх, а присутні опісля. Прибравши страви, подали різноманітні фрукти, царську вишню солодку й кислу, солодкі грона, схожі на лисячий виноград, ніби корали, схожі на квітневе насіння, та інший сорт, подібний недозрілому винограду, на ймення ікрист, та інше.
У такому порядку й вигляді буває у них трапеза. Все приладдя: тарелі, келихи, ложки, що їх клали перед нами і в цьому монастирі, так, і в інших, завжди було із срібла.
Ми встали з-за столу й повернулись у своє приміщення.
Знай, що навколо цього монастиря є двадцять три церкви, де служать ченці; з них ті, котрі знаходяться серед садів, призначені для мирян. <…>
Що ж до келій архімандрита, то вони являють собою великий чудовий будинок. Келії його на горішньому поверсі мають високу баню; навкруг неї гарна решітка, яка виходить на велику ріку Дніпро, що тече нижче монастирських садів.
Нас водили до садів архімандрита, куди ми спустилися з його келій сходами. Заходять до саду дверима у вигляді високої арки з банею. З боків вона вся ніби решітка, сплетена з тоненьких гілок усередині й зовні і має один лікоть завтовшки. Всередині неї якась рослина із зеленими гілками й численним терням, схожа на жовтий жасмин або віти жасмину Хами; піднімаючись із землі, вона проникає в цей дивовижний витвір і наповнює решітку. Всяку гілочку, тільки-но вона виступить назовні з решітки, обрізають ножицями. З тієї ж рослини зроблено загорожі розсадників цього саду.
Ти бачиш, що його стовбури, виходячи із землі, бувають заввишки в лікоть, піднімаються над землею не більше як на два лікті і в своїй сукупності утворюють ніби широку стіну. Рослина дає плоди. Ми їх їли: вони схожі на незрілий виноград, зелені й солодкі. Його називають ікрист. Така вигадлива річ є справою рук садівників, котрі підрізають і вирощують цю рослину, роблячи її такою красивою. У цьому саду є абрикосові дерева і дуже багато шовковиць. Кажуть, ніби колишній митрополит козаків{34} розводив на них шовкопрядів і мав чудовий шовк. Є безліч великих горіхових дерев і ще більше виноградних лоз; вино з них темно-червоне; його розносять з цього монастиря по всіх церквах землі козаків.