Прощавай, зброє. Старий і море. Оповідання
Шрифт:
— Ніяких латинян узагалі немає. Усе це голе розумування. Ви надто пишаєтеся своїми вадами.
Рінальді підвів голову й засміявся.
— Ну, то й годі, малюк. Я стомився від розумувань. — Він мав стомлений вигляд, ще коли зайшов до кімнати. — Скоро час вечеряти. Я радий, що ви повернулися. Ви мій найліпший друг і бойовий побратим.
— Коли бойові побратими вечеряють? — спитав я.
— Оце ж тепер. Випиймо ще по одній за вашу печінку.
— Ви мов той святий Павло.
— Помиляєтесь. Там вино і шлунок. Скуштуйте
— Будь-чого, що у вас є в тій пляшці,— сказав я. — I задля чого хочете.
— За вашу дівчину, — мовив Рінальді й підніс склянку.
— Гаразд.
— Я не скажу про неї жодної гидоти.
— Не силуйте себе.
Він вихилив коньяк.
— Я чистий душею, — сказав він. — Такий же, як і ви, малюк. I теж заведу собі англійку. Власне, то я перший познайомився з вашою дівчиною, але для мене вона трохи зависока… «А високу візьми за сестру», — промовив він.
— Яка незаймано-чиста душа, — сказав я.
— А що, ні? Недарма ж мене звуть Rinaldo Purissimo.
— Rinaldo Sporchissimo [25] .
— А тепер, малюк, ходім вечеряти, поки ще я чистий душею.
Я умився, зачесався, і ми зійшли вниз. Рінальді був трохи п'яний. У їдальні виявилося, що не все ще готове до вечері.
— Піду принесу нашу пляшку, — сказав Рінальді й подався сходами нагору. Я сів за стіл, а він повернувся з пляшкою і налив мені й собі по півсклянки коньяку.
— Забагато, — мовив я і, піднявши склянку, подивився крізь неї на лампу, що стояла на столі.
25
Rinaldo Purissimo — Rinaldo Sporchissimo — Рінальдо Найчистіший — Рінальдо Найбрудніший (іт.).
— На порожній шлунок можна. Чудова річ. Геть випікає шлунок. Нема нічого гіршого для вас.
— Хай так.
— Повсякденне самознищення, — провадив Рінальді.— Руйнує шлунок і спричиняє тремтіння рук. Саме те, що треба хірургові.
— То ви радите?
— Від щирого серця. Нічого іншого не вживаю. Хиляйте, малюк, і готуйтеся хворіти.
Я випив. З коридора почувся голос ординарця:
— Суп! Суп готовий!
До їдальні зайшов майор, кивнув нам і сів. За столом він ніби ще поменшав.
— Оце і всі, що є? — запитав він. Ординарець поставив на стіл супницю, і майор налив собі повну тарілку.
— Оце всі,— сказав Рінальді.— Може, тільки ще священик надійде. Якби він знав, що тут Федеріко, то неодмінно прийшов би.
— А де він?
— У триста сьомому, — відказав майор. Він зосередився над супом. Тоді втер губи, ретельно обтер закручені догори сиві вуса. — Мабуть, прийде. Я дзвонив туди, то просив переказати йому, що ви повернулися.
— Мені бракує колишнього гомону в їдальні,— сказав я.
— Еге ж, тепер тут тихо, — мовив
— Зараз я гомонітиму, — сказав Рінальді.
— Випийте вина, Енріко, — звернувся до мене майор. Він налив мені в склянку. Подали спагетті, і ми всі взялись до їжі.
Ми вже доїдали спагетті, коли прийшов священик. Він був такий самий, як і раніш, — маленький, смуглявий і зграбний. Я встав, і ми потиснули один одному руки. Він поклав руку мені на плече.
— Я прийшов, тільки-но дізнався, — сказав він.
— Сідайте, — мовив майор. — Ви спізнились.
— Добрий вечір, священику, — привітався Рінальді, назвавши його по-англійському. Таке звертання пішло від капітана, що завжди збиткувався із священика, — той капітан трохи знав англійську мову.
— Добрий вечір, Рінальдо, — відповів священик. Ординарець приніс йому супу, але він сказав, що почне із спагетті.
— Як ви себе почуваєте? — спитав він мене.
— Дуже добре, — відказав я. — А ви як тут?
— Випийте вина, священику, — втрутився Рінальді.— Скуштуйте вина задля втіхи шлунка свого. Так сказав святий Павло, знаєте?
— Знаю, — чемно відказав священик. Рінальді налив йому вина.
— Отой ще святий Павло, — сказав Рінальді.— Через нього все й пішло шкереберть.
Священик поглянув на мене й усміхнувся. Як видно, його анітрохи не зачіпало те збиткування.
— Той святий Павло, — правив своєї Рінальді,— сам був гультяй і бахуряка, а як розтрусив порох, почав казати, що все воно гріх. Сам став ні на що не здатен, то взявся наставляти нас, у кого ще досить пороху. Хіба не правда, Федеріко?
Майор посміхнувся. Ми вже їли печеню.
— Я ніколи не суджу святих, як смеркне, — відповів я. Священик звів очі від тарілки й усміхнувся до мене.
— Бачите, він уже перекинувся на бік священика, — сказав Рінальді.— Де ви, колишні дотепники? Де Кавальканті? Де Брунді? Де Чезаре? Невже оце мені самому брати на сміх нашого священика, і ніхто мене не підтримає?
— Він добрий священик, — сказав майор.
— Він добрий священик, — проказав за ним Рінальді, — але ж він священик. Я хочу, щоб у їдальні все було, як колись. Я хочу потішити Федеріко. Ідіть ви к бісу, священику!
Я помітив, що майор дивиться на Рінальді й бачить, який він п'яний. Його худе обличчя було бліде, як крейда. А чорна чуприна видавалася ще чорнішою над білим чолом.
— Усе добре, Рінальдо, — сказав священик. — Усе добре.
— Ідіть ви к бісу, — буркнув Рінальді.— I взагалі все к бісу, хай воно буде прокляте. — Він відкинувся на стільці.
— Він дуже багато працював і стомився, — мовив до мене майор. Він доїв печеню й шматочком хліба підібрав з тарілки підливу.
— А мені начхати, — сказав Рінальді, дивлячись на стіл. — К бісу все, і хай воно буде прокляте. — Він зухвало подивився на всіх за столом; очі його були каламутні, обличчя бліде.