Прощавай, зброє. Старий і море. Оповідання
Шрифт:
— Еге ж, справжнє фіаско. I добре ж співав. Хочу спробувати знов у тутешньому «Ліріко»,
— Хотілося б послухати.
— Ви страшенно люб'язні. То що, ви вскочили в якусь халепу?
— Ще не знаю.
— Не хочете, то не кажіть. А чому ви не на тому бісовому фронті?
— З фронтом я, мабуть, розпрощався.
— От і молодець. Я завжди знав, що ви маєте голову на в'язах. Чи не міг би я чимось вам допомогти?
— Та ви ж так обтяжені справами.
— Аніскілечки, мій любий Генрі. Аніскілечки. Я буду радий зробити щось для вас.
— Ми з вами майже однакові на зріст, Чи не пішли б ви та не купили мені цивільне вбрання? У мене було, та все залишилось у Римі.
— А, ви ж колись
— Я вчився на архітектора.
— Там не місце вчитись. I не купуйте ніякої одежі. Я дам вам усе, що потрібно. Виряджу вас так, що всі падатимуть. Ідіть-но отуди, в гардеробну. Там є шафа. Беріть усе, що захочете. Мій любий, не треба купувати ніякої одежі.
— Я б усе-таки краще купив, Сіме.
— Мій любий, мені легше віддати вам те, що я маю, аніж іти купувати. А паспорт у вас є? Без паспорта далеко не заїдете.
— Є. Я зберіг свій давній паспорт.
— Тоді одягайтесь — і в добру стару Гельвецію [31] .
— Не так воно просто. Спершу мені треба в Стрезу.
— То й прекрасно, мій любий. А там візьмете човна — і на той бік. Коли б не мої співи, я б залюбки поїхав з вами. А от таки поїду.
— Ви навчилися б там витинати по-тірольському.
31
Гельвеція — Стародавня назва Швейцарії.
— Мій любий, а таки навчуся. Та ні, співати я й так умію. Оце ж бо й дивно.
— Закладаюся, що вмієте.
Він лежав, спершись на подушку, й курив сигарету.
— Не прозакладайтесь, мій любий. Але співати я таки вмію. Хоч як це з біса кумедно, але вмію. I люблю співати. Ось послухайте. — Він загорлав щось з «Африканки»; шия його напнулася, жили набрякли. — Я таки вмію співати, — сказав він, — а вони там нехай собі як хочуть.
Я визирнув у вікно.
— Я зійду вниз і відпущу екіпаж.
— А тоді повертайтесь, мій любий, та будемо снідати. — Він устав з ліжка, випростався, глибоко вдихнув і почав робити гімнастику.
Я спустився вниз і заплатив візникові.
Розділ XXXIV
У цивільному я почував себе мов на маскараді. Я довго носив військову форму, звик, щоб одяг щільно облягав тіло, і тепер мені бракувало цього відчуття. А штани просто-таки теліпалися на ногах. Я взяв квиток від Мілана до Стрези. Купив і новий капелюх. Сімового капелюха я надіти не міг, а от костюм був чудовий. Він пропах тютюном, і коли я сидів у купе й дивився за вікно, мене не полишало відчуття, що мій новий капелюх надто новий, а костюм надто старий. На душі в мене було так само тоскно, як і за вікном, де розляглася мокра Ломбардська рівнина. У купе зі мною їхало кілька військових пілотів, для них я був не бозна-яка персона. Вони уникали дивитись на мене й усім своїм виглядом виказували зневагу до цивільного в моїх літах. Я не почував себе ображеним. А в минулі дні неодмінно образив би їх і встряв у бійку. Вони зійшли в Галларате, і я зрадів, що лишився сам. У мене була газета, але я до неї не брався, бо не хотів читати про війну. Я постановив собі забути про війну. Я уклав сепаратний мир. На душі в мене було страшенно самотньо, і я зрадів, коли поїзд приїхав у Стрезу.
Я сподівався побачити на станції готельних службовців, але там було безлюдно. Сезон давно скінчився, і ніхто вже не виходив зустрічати поїзд. Я вийшов з вагона, несучи свою валізу, — власне, то була Сімова валіза, дуже легка, бо там лежало тільки дві сорочки, — й постояв під дашком, ховаючись від дощу, аж поки поїзд рушив далі. Потім знайшов якогось чоловіка із станційної обслуги
32
«Grand-Hotel», «Isles Borromees» — «Гранд-отель», «Борромейські острови» (фр.).
Я найняв гарний номер. Кімната була простора, світла, з вікнами на озеро. Над озером стояли низькі хмари, але якби світило сонце, краєвид був би прекрасний. Я сказав, що до мене має приїхати дружина. В номері стояло велике двоспальне ліжко, letto matrimoniale [33] , з атласним покривалом. Готель був розкішний. Я поминув довгий коридор, спустився широкими сходами і зайшов у бар. Бармен був мій знайомий, і я сидів на високому табуреті і їв присолений мигдаль та смажену картопляну соломку. Мартіні був холодний і чистий на смак.
33
Letto matrimoniale — Подружнє ложе (іт.).
— Що ви тут робите в borghese? [34] — спитав бармен, поставивши переді мною ще один мартіні.
— Я у відпустці. Одужую після поранення.
— Тут нікого вже нема. Не знаю, чому досі не закривають готелю.
— Як риболовля?
— Та витяг днями кілька красунь. У цю пору тут ловляться понад берегом справжні красуні.
— Ви одержали тютюн, що я вам послав?
— Так. Хіба ви не одержали моєї листівки?
Я засміявся. Я так і не зміг дістати того тютюну. Йому потрібен був американський люльковий тютюн, але мої родичі більше не присилали його чи, може, його десь затримували. Так чи так, але я його не одержував.
34
Borghese — Цивільний одяг (іт.).
— Я вам десь роздобуду, — пообіцяв я. — А скажіть, ви не бачили в місті двох дівчат англійок? Вони приїхали сюди позавчора.
— В нашому готелі їх немає.
— Вони сестри-жалібниці.
— Двох таких я бачив, — сказав він. — Стривайте, я зараз дізнаюся, де вони оселились.
— Одна з них моя дружина. Я приїхав зустрітися з нею.
— А друга моя.
— Я кажу серйозно.
— Пробачте мені цей дурний жарт, — сказав він. — Я вас не зрозумів.
Він пішов і довгенько не повертався. Я їв маслини, присолений мигдаль та картопляну соломку й роздивлявся на себе, вдягненого у цивільне, в дзеркалі за стойкою. Нарешті повернувся бармен.
— Вони в маленькому готелі біля станції, — сказав він.
— А якісь бутерброди у вас є?
— Зараз подзвоню, щоб принесли. Розумієте, ми тут нічого не держимо, бо пожильців нема.
— Так-таки нікого немає?
— Та ні, трохи є, але дуже мало.
Принесли бутерброди, і я з'їв три та випив ще два мартіні. Я ніколи не куштував холоднішого й чистішого на смак напою. П'ючи його, я знову відчув себе цивілізованою людиною. Надто багато поглинув я червоного вина, хліба, сиру, поганої кави та граппи. А тепер от сидів на високому табуреті, з приємністю споглядав червоне дерево, бронзу, дзеркала і ні про що не думав. Бармен спитав про щось.