Quo vadis
Шрифт:
– Двоє моїх вільновідпущеників, Німфідій і Демас, шукають її на чолі шістдесяти людей. Тому з рабів, який її знайде, мною обіцяна воля. Розіслав, крім того, гінців на всі дороги, що ведуть із Рима, щоб на постоялих дворах розпитували про лігійця та дівчину. Сам блукаю містом вдень і вночі, розраховуючи на щасливий випадок.
– Про що-небудь довідаєшся, дай мені знати, бо я мушу їхати до Анція.
– Добре.
– А якщо коли-небудь уранці, прокинувшись, скажеш собі, що через одну дівчину не варто себе мучити й витрачати на неї стільки зусиль, то приїзди до Анція. Там не забракне ні жінок, ні розваг.
Вініцій заходив швидкими кроками, Петроній же спостерігав якийсь час за ним, врешті сказав:
– Скажи мені щиро – не як палкий юнак, який щось собі навіяв і сам себе розпалює, але як чоловік розсудливий, що відповідає на запитання друга: чи тобі завше однаково бігати за тією Лігією?
Вініцій зупинився на хвилину й дивився на Петронія так, мовби його раніше не бачив, потім знову почав ходити. Було видно, що гамує в собі вибух. Врешті на очі, од відчуття власного безсилля, від горя, гніву й нездоланної туги, навернулися дві сльози, які подіяли дужче на Петронія, ніж найбільш красномовні слова.
Тож, замислившись, за хвилину сказав:
– Світ несе на плечах не Атлант [187] , а жінка, і часом грається ним, як м'ячем.
– Так! – погодився Вініцій.
Й почали прощатися. Але в ту хвилину раб повідомив, що Хілон Хілонід чекає в передпокої та просить, аби його допустили перед очі володаря.
Вініцій наказав одразу його впустити, Петроній же сказав:
– Бач! Не говорив я тобі! Присягаюся Геркулесом! Зберігай тільки спокій; інакше він візьме гору, а не ти.
187
Атлант – у грецькій міфології титан, брат Прометея. Після поразки титанів у боротьбі з олімпійськими богами Атланта було примушено підтримувати небесний звід на крайньому заході, поблизу саду Гесперид.
– Вітання і честь шляхетному військовому трибуну й тобі, пане! – мовив, зайшовши, Хілон. – Нехай щастя ваше дорівнюватиме вашій славі, а слава нехай обійде весь світ, од Геркулесових стовпів аж до кордонів землі Аршакідів. [188]
– Здрастуй, законодавцю доброчесності й мудрості! – відповів Петроній.
Але Вініцій запитав з удаваним спокоєм:
– Що приніс?
– За першим разом приніс тобі, пане, сподівання, тепер же приношу певність, що дівчину буде знайдено.
188
…од Геркулесових стовпів аж до кордонів землі Аршакідів… – тобто від Гібралтарської протоки до Парфії. Гераклові стовпи – за переказами, дві кам'яні стели, які Геракл поставив на берегах протоки, що відділяє Європу від Африки. Аршакіди – парфянська династія.
– Це значить, що ти не знайшов її досі?
– Так, пане, але знайшов, що означає знак, який тобі накреслила; знаю, що за люди, які її відбили, і знаю, між прихильниками якого божества належить її шукати.
Вініцій хотів було підхопитися зі стільця, на якому сидів, але Петроній поклав йому долоню на плече і, звертаючись до Хілона, сказав:
– Кажи далі!
– Чи цілковито певен ти, пане, що дівчина тобі накреслила рибу на піску?
– Авжеж! – вибухнув Вініцій.
– Отже, вона християнка й відбили її християни.
Настала хвилина мовчання.
– Слухай, Хілоне, – врешті сказав Петроній. – Мій родич призначив тобі за відшукання дівчини значну кількість грошей, але не меншу кількість різок, якщо його захочеш ошукати. В першому випадку ти купиш не одного, а трьох переписувачів, у другому – філософія всіх семи мудреців, із додатком твоєї власної, не стане тобі цілющою маззю.
– Дівчина – християнка, пане! – заволав грек.
– Задумайся, Хілоне. Ти ж чоловік недурний! Знаємо, що Юлія Силана разом із Кальвією Криспініллою звинуватили Помпонію Грецину у прихильності до християнських забобонів, але знаємо також, що домашній суд звільнив її від цього наклепу. Чи ти б хотів його тепер поновити? Чи хотів би нас переконати, що Помпонія, а з нею разом і Лігія можуть належати до ворогів роду людського, до отруювачів фонтанів і колодязів, до шанувальників ослячої голови, до людей, які вбивають дітей і поринають у найгидотнішу розпусту? Подумай, Хілоне, чи та теза, яку ти нам стверджуєш, не відіб'ється як антитеза на твоїм хребті.
Хілон розвів руками на знак того, що це не його вина, потім сказав:
– Пане! Вимов по-грецьки таку фразу: Ісус Христос, Бога Син, Спаситель.
– Добре. Ось вимовив!.. Що з того?
– А тепер візьми перші літери кожного з цих слів і склади їх так, аби утворилось одне слово.
– Риба! – сказав зі здивуванням Петроній.
– Ось чому риба стала символом християн, – відповів із гордістю Хілон.
Настала хвилина мовчання. У міркуванні грека було, одначе, щось таке вражаюче, що обоє друзів не могли відійти від здивування.
– Вініцію, – спитав Петроній, – чи ти не помиляєшся й чи справді Лігія накреслила тобі рибу?
– Присягаюся всіма богами підземними, можна збожеволіти! – заволав у пориві молодик. – Коли б мені накреслила птаха, сказав би, що птаха!
– А значить – християнка, – повторив Хілон.
– Це значить, – сказав Петроній, – що Помпонія та Лігія затруюють колодязі, убивають схоплених на вулиці дітей і поринають у розпусту! Дурниці! Ти, Вініцію, був довше в їхнім домі, я був недовго, але знаю достатньо і Авла, і Помпонію, достатньо навіть знаю Лігію, щоби сказати: наклеп і дурниці! Якщо риба є символом християн, чому і справді заперечити важко, і якщо обидві вони християнки, то – присягаюся Прозерпіною [189] – очевидно, християни не те, за що ми їх маємо.
189
Прозерпіна – римська богиня царства мертвих, дочка Цербери; тотожна грецькій Персефоні, дочці Деметри.
– Говориш, як Сократ, пане, – відповів Хілон. – Хто коли-небудь розпитував християнина? Хто зрозумів їхню науку? Коли я мандрував три роки тому з Неаполіса до Рима (о, чому ж там не лишився!), приєднався до мене чоловік, лікар, на ім'я Главк, про якого мовлено, що він християнин, та, незважаючи на це, я переконався, що був то добрий і чесний чоловік.
– Чи не від того чесного чоловіка довідався ти тепер, що означає риба?
– На жаль, пане! По дорозі на одному постоялому дворі штрикнув хтось поважного старця ножем, а дружину й дитину його забрали работорговці, я ж, обороняючи їх, втратив оці два пальці. Але позаяк між християнами, як кажуть, не бракує чудес, то маю сподівання, що вони відростуть.
– Як це? Ти став християнином?
– З учорашнього дня, пане! З учорашнього дня! Зробила мене ним ця риба. Бачиш, яка, одначе, в ній сила! І через кілька днів я буду найревнішим із ревних, аби мене допустили до всіх своїх таємниць, а коли мене допустять до всіх таємниць, буду знати, де ховається дівчина. Тоді, може, моє християнство ліпше окупиться, ніж моя філософія. Я також приніс обітницю Меркурію [190] , що, коли мені допоможе відшукати дівчину, пожертвую йому двох телиць одного віку й зросту, яким накажу позолотити роги.
190
Меркурій – римський бог торгівлі, покровитель мандрівників; тотожний грецькому Гермесу.