Quo vadis
Шрифт:
– Двоє моїх вільновідпущеників, Німфідій і Демас, шукають її на чолі шістдесяти людей. Тому з рабів, який її знайде, мною обіцяна воля. Розіслав, крім того, гінців на всі дороги, що ведуть із Рима, щоб на постоялих дворах розпитували про лігійця та дівчину. Сам блукаю містом вдень і вночі, розраховуючи на щасливий випадок.
– Про що-небудь довідаєшся, дай мені знати, бо я мушу їхати до Анція.
– Добре.
– А якщо коли-небудь уранці, прокинувшись, скажеш собі, що через одну дівчину не варто себе мучити й витрачати на неї стільки зусиль, то приїзди до Анція. Там не забракне ні жінок, ні розваг.
Вініцій заходив швидкими кроками, Петроній же спостерігав якийсь час за ним, врешті сказав:
– Скажи мені щиро –
Вініцій зупинився на хвилину й дивився на Петронія так, мовби його раніше не бачив, потім знову почав ходити. Було видно, що гамує в собі вибух. Врешті на очі, од відчуття власного безсилля, від горя, гніву й нездоланної туги, навернулися дві сльози, які подіяли дужче на Петронія, ніж найбільш красномовні слова.
Тож, замислившись, за хвилину сказав:
– Світ несе на плечах не Атлант [187] , а жінка, і часом грається ним, як м'ячем.
– Так! – погодився Вініцій.
Й почали прощатися. Але в ту хвилину раб повідомив, що Хілон Хілонід чекає в передпокої та просить, аби його допустили перед очі володаря.
Вініцій наказав одразу його впустити, Петроній же сказав:
– Бач! Не говорив я тобі! Присягаюся Геркулесом! Зберігай тільки спокій; інакше він візьме гору, а не ти.
187
Атлант – у грецькій міфології титан, брат Прометея. Після поразки титанів у боротьбі з олімпійськими богами Атланта було примушено підтримувати небесний звід на крайньому заході, поблизу саду Гесперид.
– Вітання і честь шляхетному військовому трибуну й тобі, пане! – мовив, зайшовши, Хілон. – Нехай щастя ваше дорівнюватиме вашій славі, а слава нехай обійде весь світ, од Геркулесових стовпів аж до кордонів землі Аршакідів. [188]
– Здрастуй, законодавцю доброчесності й мудрості! – відповів Петроній.
Але Вініцій запитав з удаваним спокоєм:
– Що приніс?
– За першим разом приніс тобі, пане, сподівання, тепер же приношу певність, що дівчину буде знайдено.
188
…од Геркулесових стовпів аж до кордонів землі Аршакідів… – тобто від Гібралтарської протоки до Парфії. Гераклові стовпи – за переказами, дві кам'яні стели, які Геракл поставив на берегах протоки, що відділяє Європу від Африки. Аршакіди – парфянська династія.
– Це значить, що ти не знайшов її досі?
– Так, пане, але знайшов, що означає знак, який тобі накреслила; знаю, що за люди, які її відбили, і знаю, між прихильниками якого божества належить її шукати.
Вініцій хотів було підхопитися зі стільця, на якому сидів, але Петроній поклав йому долоню на плече і, звертаючись до Хілона, сказав:
– Кажи далі!
– Чи цілковито певен ти, пане, що дівчина тобі накреслила рибу на піску?
– Авжеж! – вибухнув Вініцій.
– Отже, вона християнка й відбили її християни.
Настала хвилина мовчання.
– Слухай, Хілоне, – врешті сказав Петроній. – Мій родич призначив тобі за відшукання дівчини значну кількість грошей, але не меншу кількість різок, якщо його захочеш ошукати. В першому випадку ти купиш не одного, а трьох переписувачів, у другому – філософія всіх семи мудреців, із додатком твоєї власної, не стане тобі цілющою маззю.
– Дівчина – християнка, пане! – заволав грек.
– Задумайся, Хілоне.
Хілон розвів руками на знак того, що це не його вина, потім сказав:
– Пане! Вимов по-грецьки таку фразу: Ісус Христос, Бога Син, Спаситель.
– Добре. Ось вимовив!.. Що з того?
– А тепер візьми перші літери кожного з цих слів і склади їх так, аби утворилось одне слово.
– Риба! – сказав зі здивуванням Петроній.
– Ось чому риба стала символом християн, – відповів із гордістю Хілон.
Настала хвилина мовчання. У міркуванні грека було, одначе, щось таке вражаюче, що обоє друзів не могли відійти від здивування.
– Вініцію, – спитав Петроній, – чи ти не помиляєшся й чи справді Лігія накреслила тобі рибу?
– Присягаюся всіма богами підземними, можна збожеволіти! – заволав у пориві молодик. – Коли б мені накреслила птаха, сказав би, що птаха!
– А значить – християнка, – повторив Хілон.
– Це значить, – сказав Петроній, – що Помпонія та Лігія затруюють колодязі, убивають схоплених на вулиці дітей і поринають у розпусту! Дурниці! Ти, Вініцію, був довше в їхнім домі, я був недовго, але знаю достатньо і Авла, і Помпонію, достатньо навіть знаю Лігію, щоби сказати: наклеп і дурниці! Якщо риба є символом християн, чому і справді заперечити важко, і якщо обидві вони християнки, то – присягаюся Прозерпіною [189] – очевидно, християни не те, за що ми їх маємо.
189
Прозерпіна – римська богиня царства мертвих, дочка Цербери; тотожна грецькій Персефоні, дочці Деметри.
– Говориш, як Сократ, пане, – відповів Хілон. – Хто коли-небудь розпитував християнина? Хто зрозумів їхню науку? Коли я мандрував три роки тому з Неаполіса до Рима (о, чому ж там не лишився!), приєднався до мене чоловік, лікар, на ім'я Главк, про якого мовлено, що він християнин, та, незважаючи на це, я переконався, що був то добрий і чесний чоловік.
– Чи не від того чесного чоловіка довідався ти тепер, що означає риба?
– На жаль, пане! По дорозі на одному постоялому дворі штрикнув хтось поважного старця ножем, а дружину й дитину його забрали работорговці, я ж, обороняючи їх, втратив оці два пальці. Але позаяк між християнами, як кажуть, не бракує чудес, то маю сподівання, що вони відростуть.
– Як це? Ти став християнином?
– З учорашнього дня, пане! З учорашнього дня! Зробила мене ним ця риба. Бачиш, яка, одначе, в ній сила! І через кілька днів я буду найревнішим із ревних, аби мене допустили до всіх своїх таємниць, а коли мене допустять до всіх таємниць, буду знати, де ховається дівчина. Тоді, може, моє християнство ліпше окупиться, ніж моя філософія. Я також приніс обітницю Меркурію [190] , що, коли мені допоможе відшукати дівчину, пожертвую йому двох телиць одного віку й зросту, яким накажу позолотити роги.
190
Меркурій – римський бог торгівлі, покровитель мандрівників; тотожний грецькому Гермесу.