Quo vadis
Шрифт:
– Уже прийшло, володарю.
– Яке?
І вона прошепотіла:
– Зосталася.
Петроній поклав долоню на її золотаву голову.
– Ти добре впорядкувала складки сьогодні, і я задоволений тобою, Евніко.
Їй же під тим дотиком очі вмить затуманіли щастям і груди почали часто здійматися від схвильованого дихання.
А Петроній з Вініцієм пішли до атрію, де чекав на них Хілон Хілонід, який, уздрівши їх, низько вклонився. Петронію від думки про припущення, яке зробив учора, що то може бути коханець Евніки, усмішка набігла на вуста. Чоловік, який стояв перед ним, не міг бути нічиїм коханцем. У тій химерній постаті було щось плюгаве і смішне. Він не був старий: у його неохайній бороді й кучерявій чуприні тільки де-не-де проблискували сиві волосини. Живіт мав утягнутий, плечі зсутулені так, що на перший погляд здавався горбатим, над тим горбом же підносилася велика голова з лицем мавпи й водночас лисиці
175
Терсіт – згідно з Гомером («Іліада», II, 212—270), незнатний воїн у таборі ахейців, ворог Ахілла та Одіссея; зображений Гомером як сварливий демагог.
– Вітаю тебе, божественний Терсіте! Як ся мають твої ґулі, набиті тобі під Троєю Уліссом [176] , і що він сам поробляє на Єлисейських полях? [177]
– Шляхетний пане, – відповів Хілон Хілонід, – наймудріший із померлих, Улісс, посилає через мене наймудрішому з живих, Петронію, вітання й просить прикрити новим плащем мої ґулі.
– Присягаюся Гекатою Триликою! – вигукнув Петроній. – Відповідь варта плаща…
Але подальшу розмову перервав нетерплячий Вініцій, який запитав навпростець:
176
Улісс – латинська форма імені Одіссея.
177
Єлисейські поля – область в Аїді, де, на думку стародавніх людей, поміщалися душі героїв і праведних людей.
– Чи знаєш ти докладно, за що берешся?
– Коли дві фамілії у двох заможних домах не говорять ні про що інше, а за ними повторює половина Рима, неважко знати, – відказав Хілон. – Учорашньої ночі відбито дівчину, виховану в домі Авла Плавтія, що зветься Лігією, або відповідно Калліною, яку твої раби, о пане, перепроваджували з палацу до твоєї оселі, я ж беруся відшукати її в місті або, якщо вона покинула місто, що мало вірогідно, вказати тобі, шляхетний трибуне, куди втекла і де переховується.
– Добре! – сказав Вініцій, якому сподобалася стислість відповіді. – Які маєш на те засоби?
Хілон усміхнувся лукаво:
– Засобами володієш ти, пане, я маю лише розум.
Петроній усміхнувся також, бо був цілковито задоволений своїм гостем.
«Цей чоловік може відшукати дівчину», – подумав він.
Тим часом Вініцій нахмурив свої брови, що зрослися, й мовив:
– Голодранцю, якщо мене вводиш в оману для зиску, накажу забити тебе киями.
– Я філософ, пане, а філософ не може бути жадібним до зиску, особливо до такого, який великодушно обіцяєш.
– Так ти філософ? – спитав Петроній. – Евніка говорила мені, що ти лікар і ворожбит. Звідки знаєш Евніку?
– Приходила до мене на пораду, позаяк слава моя сягнула її вух.
– Якої ж хотіла поради?
– На любов, пане. Хотіла вилікуватися від любові без взаємності.
– І вилікував її?
– Зробив більше, пане, бо дав їй амулет, який забезпечує взаємність. У Пафосі, на Кіпрі, є храм, о пане, в якім зберігається пояс Венери. Дав їй дві нитки з того пояса, вміщені в шкаралупу мигдалю.
– І вимагав собі добряче заплатити?
– За взаємність ніколи не можна достатньо заплатити, я ж, не маючи двох пальців на правій руці, збираю гроші на раба-переписувача, що занотовував би мої думки та зберіг моє вчення для світу.
– До якої школи належиш, божественний мудрецю?
– Я кінік, пане, бо маю дірявий плащ; я стоїк, бо біди переношу терпляче, а також перипатетик, бо, не маючи нош, ходжу пішки від винаря до винаря і дорогою повчаю тих, хто пообіцяє заплатити за глек вина. [178]
178
Я кінік… стоїк… а також: перипатетик, бо… ходжу пішки… – Кініки – одна з популярних грецьких філософських
– При глекові стаєш ритором?
– Геракліт сказав: «Усе тече», – а чи можеш заперечити, пане, що вино тече?
– І прорік, що вогонь є божество, божество ж те палає на твоїм носі.
– А божественний Діоген із Аполлонії говорив, що сутністю предмета є повітря, і чим повітря тепліше, тим досконаліші утворюються істоти, а з найтеплішого повітря виникають душі мудреців. Позаяк щоосені настають холоди, то істинний мудрець мусить зігрівати душу вином… Бо також не можеш заперечити, пане, що глек хоча б слабкого вина з Капуї або Телесії [179] розносить тепло по всіх кістках тлінного людського тіла.
179
Телесія – місто в області Самній (прибл. 180 км на південний схід од Рима).
– Хілоне Хілоніде, де твоя батьківщина?
– На берегах Понту Евксинського [180] . Родом я із Месембрії. [181]
– Ти великий, Хілоне!
– І невизнаний! – додав меланхолійно мудрець.
Одначе Вініцій почав знову виявляти нетерплячку. Перед лицем надії, яка зблиснула йому, хотів би, щоб Хілон одразу вирушив у похід, і вся розмова здалася йому тільки марною тратою часу, через що злився на Петронія.
– Коли розпочнеш пошуки? – запитав, звертаючись до грека.
180
Понт Евксинський – грецька назва Чорного моря.
181
Месембрія – місто у Фракії на південно-західному узбережжі Чорного моря.
– Уже розпочав, – відповів Хілон. – І коли я тут, коли відповідаю на твої чемні запитання, шукаю також. Май тільки довіру, шляхетний трибуне, і знай, що коли б ти згубив зав'язку від взуття, зумів би відшукати зав'язку або того, хто її на вулиці підняв.
– Чи був уже використовуваним ти для таких послуг? – спитав Петроній.
Грек підвів догори очі:
– Занадто низько сьогодні цінують доброчесність і мудрість, бо навіть філософ змушений шукати інших засобів для існування.
– Які ж вони в тебе?
– Бачити все і пропонувати новини тим, хто хоче їх знати.
– І тим, хто за них платить?
– Ах, пане, мушу купити переписувача. Інакше моя мудрість помре разом зі мною.
– Якщо не зібрав досі навіть на цілий плащ, заслуги твої не мусять бути значні.
– Скромність перешкоджає мені ними вихвалятись. Але ж подумай, пане, що нема нині таких доброчинців, яких було чимало давніше і яких обсипати золотом за заслуги було так приємно, як проковтнути устрицю з Путеол. Не заслуги мої замалі, а замала вдячність людська. Часом же, коли втече цінний раб, хто його знайде, якщо не єдиний син мого батька? Коли на мурах з'являються написи проти божественної Поппеї, хто вказує винуватців? Хто викопає у книгаря вірш проти імператора? Хто донесе, про що говорять у домах сенаторів і вершників? Хто носить листи, що їх не хочуть довірити рабам, хто прислухається до новин при дверях цирулень, для кого немає таємниць винарів і пекарів, кому довіряють раби, хто вміє пронизати поглядом наскрізь кожний дім од атрію до саду? Хто знає всі вулиці, завулки, таємні місця, хто знає, про що говорять у термах, у цирку, на ринку, у школах ланістів [182] , у ятках у торговців рабами і навіть у аренаріях [183] ?..
182
Ланіста – власник гладіаторської школи.
183
Аренарії – піщані кар'єри, де, переховуючись від утисків, збиралися християни.