Сага про Форсайтів
Шрифт:
Я терпіти не можу Сомса, — сказала Джун, виходячи з кеба. Він глузує з усього, що не має успіху.
Айріні чекала їх у кімнаті, яку в готелі «П'ємонт» називали «жіночим салоном».
Виявивши справжню моральну мужність, Джун прямо підійшла до своєї колишньої подруги, поцілувала її в щоку і вони обидві сіли на диван, на якому ніхто ніколи не сидів, відколи існував цей готель. Джоліон бачив, що Айріні глибоко зворушена цим простим прощенням.
— Отже, Сомс не дає вам спокою? — запитав він.
— Він приходив до мене вчора ввечері; він хоче, щоб я по вернулася до нього.
— Ви, звичайно, не повернетесь? — вигукнула Джун.
Айріні кволо всміхнулась і похитала головою.
— Але він у страшному становищі, — тихо мовила вона.
— Він сам винен йому треба було розлучитися з вами, коли була змога.
Джоліон згадав, як палко Джун колись сподівалася, що пам'ять її невірного нареченого не буде заплямована розлученням.
— Послухаймо, що Айріні збирається робити, — сказав він.
Уста Айріні тремтіли, але вона сказала спокійно.
— Я б воліла дати йому новий привід звільнитися від мене.
— Який жах! — вигукнула Джун.
— А що мені залишається робити?
— Про це навіть думати нема чого, — сказав дуже спокійно Джоліон, — sans amour [35] .
Йому здалося, що вона ось-ось заплаче; проте вона тільки схопилася з місця, відвернулася від них і стояла, намагаючись узяти себе в руки.
Джун раптом сказала.
— Ну що ж, я піду до Сомса і скажу йому, щоб він дав вам спокій. Чого йому треба в таких літах?
35
sans amour — Без кохання (фр.).
— Дитину. Досить природне бажання.
— Дитину? — презирливо вигукнула Джун. — Ще б пак Щоб було кому залишити гроші Якщо йому так дуже кортить мати дитину, хай знайде собі когось, і буде в нього дитина; тоді ви візьмете розлучення, а він одружиться з нею.
Джоліон раптом збагнув, що допустився помилки, привівши Джун: її запальні звинувачення були на користь Сомсові.
— Для Айріні було б найкраще, якби вона тихенько переїхала до нас у Робін-Гіл, а тоді ми побачимо, як усе піде далі.
— Звичайно, — сказала Джун, — тільки.
Айріні пильно подивилася на Джоліона — згодом він багато разів силкувався збагнути, що то був за погляд, але так і не зміг.
— Ні! Я тільки завдам вам усім клопоту Я поїду за кордон.
З її тону він зрозумів, що це її остаточне рішення. У нього промайнула недоречна думка: «Ну що ж, я міг би зустрітися з нею там». Але він сказав.
— Чи не здається вам, що за кордоном ви будете беззахисніші в тому разі, коли він вирушить слідом за вами?
— Не знаю. Проте мені доведеться спробувати.
Джун скочила і почала ходити по кімнаті.
— Який це жах! — мовила вона. — Чому люди повинні мучитися й почувати себе нещасними та беззахисними рік за роком через цей ідіотський святенницький закон?
Але цієї миті хтось зайшов до кімнати, і Джун замовкла Джоліон підступив до Айріні:
— Вам потрібні гроші?
— Ні.
— Ви доручаєте мені здати внайми ваше помешкання?
— Так, Джоліоне, будь ласка, здайте його.
— Коли ви виїжджаєте?
— Завтра.
— Ви вже не будете туди повертатися, правда?
Він запитав це з тривогою, яка йому самому здалася дивною.
— Ні, все необхідне я маю з собою.
— Ви повідомите мені вашу адресу?
Вона простягла йому руку.
— Я відчуваю, що на вас можна покластися, як на кам'яну гору.
— Що стоїть на піску, — відповів Джоліон, міцно потискаючи їй руку — Але пам'ятайте: я з радістю допоможу вам чим завгодно й коли завгодно А якщо ви передумаєте Ну прощайся, Джун, нам пора.
Джун відійшла від вікна й обняла Айріні.
— Не думайте про нього, — сказала вона пошепки Тіштеся життям, і хай вам щастить!
Закарбувавши в пам'яті сльози на очах Айріні й усмішку на її устах, вони вийшли в мовчазній задумі повз жінку, яка завадила їхній розмові, а тепер гортала за столом газети.
Біля Національної галереї Джун вигукнула:
— Які страшні закони вигадали ці підлі тварюки!
Але Джоліон не озвався ані словом. Маючи трохи батькової врівноваженості, він міг споглядати все безстороннім оком, навіть тоді, коли були збурені його почуття. Айріні має слушність: становище Сомса не краще, ніж її власне, а може, навіть гірше. Що ж до закону, то він пристосований до людської природи, яку цінує не дуже високо. І, почуваючи, що коли він залишиться з дочкою, то так чи інакше викаже свої думки, Джоліон сказав їй, що йому пора на оксфордський поїзд; він гукнув кеб і залишив її — хай іде розглядати акварелі Тернера, — пообіцявши подумати про купівлю галереї.
Але натомість він думав про Айріні. Кажуть, що жаль — рідний брат кохання. Якщо це справді так, то йому, звичайно, загрожує небезпека покохати її, бо він щиро її жаліє. Подумати лишень, що їй, такій безталанній і самотній, доведеться блукати по Європі! «Хоч би вона, чого доброго, не пустилася берега! — подумав він. — Адже вона може легко впасти в розпуку». Тепер, коли у неї не стало й того незначного діла, що було досі, він просто не міг уявити собі, як вона житиме далі — таке гарне створіння, зневірене, ласа здобич для кожного! В його тривозі був і страх, і ревнощі. Жінка може вкоїти що завгодно, коли її заженуть у тісний кут. «Що ж тепер робитиме Сомс? — подумав він. — Паскудне, ідіотське становище! І певно, люди скажуть, що це вона в усьому винна». Стурбований і пригнічений, він сів у поїзд, згубив свій квиток, а на платформі в Оксфорді уклонився жінці, чиє обличчя здалося йому знайомим, хоч він не міг пригадати її імені навіть тоді, коли побачив її за столиком у «Веселці», де вона пила чай.
IV. КУДИ ФОРСАЙТИ БОЯТЬСЯ ЗАХОДИТИ
Тремтячи від болю, якого завдала йому загибель його надій, відчуваючи у себе на грудях футляр із зеленого сап'яну, схований в кишені проти серця, Сомс мучився думками, чорними, як смерть. Павутиння! Він прямував швидким кроком вулицями, залитими місячним сяйвом, нічого не помічаючи довкола, і в пам'яті його безперестану зринала сцена, яку він щойно пережив, і спогад про те, як Айріні вся закам'яніла, коли він її обняв. І чим більше згадував, тим дужче впевнювався, що в неї є коханець: її слова «Краще смерть!»— були б просто безглузді, якби вона не мала коханця. Навіть коли припустити, що вона його ніколи не любила, то вона ж не викидала ніяких коників доти, поки не з'явився Босіні. Ні, вона знову закохалася, інакше так мелодраматично не відповіла б на його пропозицію, цілком розумну, коли взяти до уваги всі обставини. Гаразд! Це спрощує справу.