Сага про Форсайтів
Шрифт:
І Сомс почав благодушно міркувати про те, що, виконавши його замовлення, молодий архітектор матиме вдосталь роботи; як і кожному Форсайтові, йому не бракувало оптимізму, коли він міг дістати з нього яку-небудь вигоду.
Контора Босіні була на Слоун-стріт, якраз поряд, отож він зможе наглядати, як посувається проект.
До того ж Айріні навряд чи заперечуватиме проти того, щоб виїхати з міста, якщо коханий її найближчої подруги дістане роботу. Можливо, від цього залежатиме, чи зможе Джун з ним одружитись. Айріні нізащо не стане на заваді шлюбу Джун; вона ніколи того не зробить, він добре її знає. І Джун буде задоволена; в цьому теж є вигода.
Босіні наче хлопець розумний, але найбільше в ньому приваблює його простодушність — очевидно, він не вміє дбати про свої інтереси, і грошові справи з ним можна буде легко владнати. Сомс і в думці не мав, що він хоче ошукати Босіні; для нього то було природне міркування, природне для кожної справжньої ділової людини — для тисяч справжніх ділових людей, яких він минав, прямуючи по Ладгейт-Гіл.
Отож, задоволено міркуючи про те, що грошові справи з Босіні легко буде влагодити, він ішов за велінням незбагненних законів свого великого класу — законів самої людської природи.
Хоч Сомс звичайно дивився на вулиці собі під ноги, цього разу, пробираючись крізь натовп, він підвів погляд на баню собору святого Павла. Цей старий собор вабив його до себе, і він не раз, а двічі або й тричі на тиждень під час щоденних мандрів заходив туди і спинявся на п'ять-десять хвилин у бічних вівтарях, читаючи імена й епітафії на надгробках. Сам він не міг би пояснити, чим приваблював його цей величний собор, хіба тим, що давав йому змогу зосередитися на тогоденних справах. Якщо його думки обтяжувало яке-небудь дуже нагальне чи дуже складне діло, котре вимагало якнайпильнішої уваги, він неодмінно заходив сюди і тихенько, як миша, ходив від надгробка до надгробка. Потім, вийшовши так само нечутно на вулицю, Сомс рішуче простував Чіпсайдом, і в ході його відчувався затятий намір, так наче він щойно нагледів якусь річ і твердо вирішив її придбати.
Зайшов він у собор і цього ранку, але замість того, щоб никати між надгробками, підвів очі до колон та склепінь і завмер непорушно.
Його відкинуте догори обличчя прибрало побожного й замисленого виразу, якого прибирають усі обличчя в церкві; в цій велетенській будівлі воно здавалося білим, як крейда. Руки в рукавичках він тримав перед собою, стискаючи ручку парасольки. Ось він підвів їх. Може, його охопило священне натхнення.
«Атож, — подумав він, — для картин мені треба конче мати приміщення».
Того вечора, повертаючись із Сіті, він зайшов у контору Босіні. Архітектор — без піджака, з люлькою в зубах — креслив якийсь план. Пити Сомс відмовився і зразу перейшов до діла.
— Якщо ви не дуже зайняті в неділю, поїдьмо зі мною до Робін-Гіла, скажете мені свою думку про одну ділянку для будівництва.
— Ви надумалися будувати дім?
— Може, й надумався, — відповів Сомс, — але нікому про це не кажіть. Я хочу знати вашу думку, та й годі.
— Розумію, — сказав архітектор.
Сомс оглянув кімнату.
— Височенько ви забралися, — зауважив він.
Йому згодяться будь-які відомості про те, над чим працює Босіні й чи багато в нього роботи.
— Поки що мене це приміщення влаштовує, — відповів архітектор. — Просто ви звикли до просторих хоромів.
Він вибив люльку, але потім знову встромив її, порожню, до рота: мабуть, так йому було зручніше розмовляти. Сомс помітив, що в нього запалі щоки, наче він безперестану смокче люльку.
— Скільки ви платите за таке приміщення? — спитав він.
— Переплачую п'ятдесят, — відказав Босіні.
Відповідь справила на Сомса сприятливе враження.
— І справді дорого, — мовив він. — Я заїду за вами в неділю годині об одинадцятій.
Наступної неділі він заїхав за Босіні в екіпажі й одвіз його на вокзал. Прибувши в Робін-Гіл, вони не знайшли візника й подалися пішки до ділянки, що містилася за півтори милі.
Було перше серпня; день видався чудовий — пекуче сонце і в небі ані хмаринки; йдучи вгору прямою вузькою дорогою, вони за кожним кроком здіймали хмари жовтої куряви.
— Гравій, — зауважив Сомс і позирнув скоса на пальто Босіні. З кишень цього пальта стирчали папери, під пахвою він затиснув чудернацьку палицю. Сомс звернув увагу на ці, а також інші особливості.
Тільки здібний чоловік, або й справді пірат, міг так нехтувати своєю зовнішністю; і хоч ця ексцентричність дратувала Сомса, він відчув деяке задоволення, вважаючи її за ознаку якостей, що обіцяли йому самому вигоду. Хай собі одягається, як хоче, аби вмів будувати.
— Я вже казав вам, — мовив Сомс, — що цей будинок — сюрприз, отож нікому про нього ані слова. Я ніколи не розповідаю про свої справи, аж поки доведу їх до кінця.
Босіні кивнув головою.
Коли відкриєте жінці свої задуми, — провадив Сомс, — то вже добра не жди.
— Еге! — відказав Босіні. — Жінки — то справжнє лихо!
Сомс уже давно дотримувався потай такої думки, хоча ніколи її не висловлював.
— Он як! — пробурмотів він. — То ви вже починаєте… — він затнувся, але потім, спалахнувши злістю, додав — Джун теж дівчина з норовом — змалечку така вдалася.
— Норов для ангела — річ непогана.
Сомс ніколи не називав Айріні ангелом. Він не міг піти наперекір своїм найхарактернішим інстинктам, признавшися людям, що вона має неабияку цінність, і виказати свій секрет. Тож він промовчав.
Незабрукованою дорогою вони подалися через вигін. Колія повертала під прямим кутом до гравійного кар'єру, за яким з-поміж купи дерев край густого лісу зводились димарі котеджу. Над купинами стриміли пухнасті волоті трав, з-під них раз по раз вилітали жайворонки і шугали в сонячний обшир неба. А вдалині на обрії, за незчисленними смугами полів та живоплотів, вимальовувалося пасмо горбів.
Сомс повів Босіні аж на край вигону і там зупинився. Оце й була ділянка, яку він вибрав, але тепер, коли доводилось показати її іншій людині, він завагався.