Сестра Керрі
Шрифт:
Сидячи біля вікна, вона все міркувала над цим, гойдалась у кріслі-качалці, погляд її блукав освітленим ліхтарями парком, там, де мерехтіли вогні будинків на авеню Уоррен і авеню Ешланд. Керрі була надто збуджена і не хотіла їсти. Отак сиділа вона, гойдалася в задумі у кріслі, щось наспівувала. Пригадувалися забуті мелодії, і від цих звуків ще болючіше стискалося серце. Тоскний неспокій охопив її, а ще – вервечка спогадів. Їй ввижалася то кімната в батьківському домі в Колумбія-Сіті, то раптом – особняк на набережній, вишукане плаття якоїсь дами, то ще якесь яскраве видовище. Туга все дужче огортала її, до неї домішувались якісь
Керрі все ще була пригнічена, аж раптом покоївка сповістила, що у вітальні містер Герствуд, він хоче бачити містера і місіс Друе.
«Схоже, не знає, що Чарлі поїхав», – збентежилася Керрі.
Вона всю зиму майже не бачила цього джентльмена, але не забула про нього. То те, то інше зринало в її пам’яті – він справив на неї дуже сильне враження. Керрі кинулася до дзеркала – який у неї вигляд? Але, огледівши себе, заспокоїлась і спустилась до вітальні.
Герствуд, як завжди, був чарівний, шкода, він не знав, що Друе немає в Чикаго. Хоча ця новина, схоже, не справила на нього прикрого враження, і він перевів розмову на теми, які могли зацікавити Керрі. Він підтримував бесіду з такою невимушеністю! Життєвий досвід допомагав йому в цьому, до того ж він відчував, що до нього прихильні. Керрі слухала його залюбки, і дуже скоро він цілком заволодів її увагою. Присунув стілець трохи ближче і притишив голос – так їхня розмова здавалась інтимнішою. Він жваво описував коло знайомих, усілякі розваги, де побував, що цікавого бачив. Керрі умить охопило бажання теж побачити все це, водночас він не давав їй ні на мить забути про свою присутність. Його чари діяли магнетично. Він неквапно підводив очі, усміхався, щоб підкреслити якесь слово. Нездоланна сила його голосу заворожувала її. Їй уже подобалося в ньому все. Говорячи, він, для більшої переконливості, торкнувся її руки, і вона тільки посміхнулась. Він оповивав її якоюсь особливою атмосферою, що поглинала все її єство. Вона ні на мить не відчула з ним нудьги, і сама наче ставала розумнішою. Настрій у неї зовсім поліпшився і все, що в ній було гарного, проявилося. Вона почувалася з ним такою, як ні з ким, – адже він безустанно вихваляв її. І притому в його поводженні не було і сліду тієї зверхності, яка часом так дратувала в Чарлі.
Дивно, у кожній їх зустрічі, – у присутності Друе чи без нього – бриніло щось інтимне, невловне, щось таке, чого Керрі не зуміла б висловити. Вона не відзначалася красномовністю, тож і зараз не могла викласти свої думки плавно й послідовно. Вона була жінкою, і почуття панували над нею, глибокі і непереможні. Керрі не могла б пригадати жодної фрази з того, що було говорено ними. А щодо отих захоплених поглядів та виру відчуттів – яка жінка викаже їх? Нічого подібного між нею і Друе ніколи не було, та й не могло бути. Вона віддалася йому, бо була охоплена відчаєм, а він у той момент з’явився як єдиний рятівник. Тепер же зринули зачаєні, бурхливі почуття, яких Друе не міг би навіть зрозуміти. Погляди Герствуда були красномовніші, ніж найпалкіші запевнення закоханого. Вони не вимагали негайного рішення, на них не треба було відповідати.
Люди часто переоцінюють значення слів, піддаючись ілюзії, ніби розмови приводять до суттєвих наслідків. А насправді переконують зовсім не слова, а те, що за ними ховається. Справжні рушійні сили – почуття й бажання. І серце вслухається лише тоді, коли слова перестають заважати.
Розмовляючи з Герствудом, Керрі вслухалася не в слова, а в те, що чаїлося за ними. Яка благородна зовнішність! Його високе становище само за себе говорить…
Його невтомний потяг лягав на її душу, як дотик пестливої руки. І не доводилось тремтіти – цей дотик був невидимий. Не доводилось турбуватися, що скажуть люди чи вона сама собі скаже – він був непомітний. Благання, переконливі умовляння зректися якихось правил, щоб визнати нові, – все це без слів. Невимушена розмова, яка в цей час точилася, слугувала лише супроводом до того, що насправді відбувалось, як ото тихий музичний супровід до драматичної дії на сцені.
– Вам доводилось коли-небудь гуляти вздовж набережної над озером, що на Північній стороні? – спитав Герствуд.
– О, я сьогодні якраз побувала там із місіс Гейл. Які там гарні особняки!
– Так, дуже гарні, – згодився він.
– Господи, – зітхнула Керрі, – як мені хотілося б жити в такому місці…
– Схоже, ви не дуже щасливі… – стиха зауважив Герствуд після недовгої мовчанки.
Промовляючи це, він підвів очі і подивився пильно. Було видно, що він зачепив болюче місце, настала слушна мить заговорити про себе. Він нахилився ще ближче, не відриваючи від неї палкого погляду. Ось вона, критична мить… Керрі спробувала відвести очі, але то було марно: вся потужна сила мужчини спрямувалася на неї. Він розумів: від цієї хвилини багато що залежить, і не ослаблював натиску, а все дивився й дивився. І що далі так тривало, тим ставало нестерпніше. Бідолашна Керрі відчула цілковиту безвихідь. Вона вже зовсім втрачала рівновагу.
– О, ви не повинні так дивитись на мене… – прошепотіла вона нарешті.
– Нічого не можу з собою вдіяти… – зітхнув він.
Вона слухала розчулено, не протестуючи більше, і це додало йому сміливості.
– Ви невдоволені теперішнім життям, правда ж?
– Ні… – сумно відповіла вона.
Герствуд побачив, себто відчув, що він – господар становища. Присунувшися ще ближче, він узяв її руку.
– Ні! – вигукнула вона і схопилася з місця.
– Пробачте, я ненавмисне… – відповів він спокійно.
Вона не побігла геть, хоч легко могла це зробити. Не квапилась розстатися з ним, і він із чарівною невимушеністю заговорив про щось стороннє. Невдовзі після цього підвівся і почав прощатись. Вона відчула: перемога на його боці.
– Не треба журитись, – промовив він ласкаво, – повірте, все буде гаразд!
Вона промовчала. Що казати…
– Але ж ми з вами щирі друзі, правда ж? – сказав він, простягаючи руку.
– Так, – кивнула вона.
– У такому разі – ні слова про це. Я хочу побачитися з вами знову.
Він затримав її руку в своїй.
– Цього я не можу обіцяти… – відповіла вона з ваганням.
– Треба бути великодушнішою, – мовив він так щиро, що зворушив її.
– Не будемо більше про це… – прошепотіла вона.
– Гаразд, – кивнув Герствуд, уповні задоволений.
Він спустився униз і сів у свій екіпаж, Керрі зачинила двері і піднялася в свою кімнату. Скинула перед дзеркалом мереживний тонкий комірець і гарненький поясок із крокодилової шкіри, недавно куплений.
Конец ознакомительного фрагмента.