Шрифт:
Частина 1. Знайомство з містом
Ця історія розпочалась у не дуже великому, і водночас зовсім не маленькому місті. Що має назву Шмур. Саме там оселилися шармузіки, які заснували своє місто давно, а можливо, й набагато раніше.
Досить важко пояснити їхній зовнішній вигляд. Вони невеликі на зріст, пухнасті, схожі на котів, але без вусів, трохи на ведмедів, чи скоріше на ведмежат. Мають великі круглі вуха, як у мишей, але, на відміну від них, не мають довгих чи будь-яких інших хвостів. А щодо власне міста… Описати його набагато складніше. Але все-таки…
Уявіть собі поле із соковитою травою та різноманітними квітами всіх можливих кольорів. Сидячи на теплій землі, яку гріють сонячні промені, десь у далечині можна побачити гірський хребет,
Стоячи на головній площі, важко не помітити негустий дим, що здіймається з-за будинків. Щоб дізнатися, звідки він, достатньо пройти трохи далі по дорозі, повз міську ратушу, за якою стоїть двоповерхова цегляна будівля із зеленим дахом – це Шмурська пекарня. Саме з її комину безупинно йде дим. Ось якраз у цей момент, відчинивши двері та подякувавши за свіжий хліб, з пекарні виходить один із містян. Зазирнувши до будівлі, ми бачимо, як працює Бубик – талановитий пекар, котрий саме кладе тісто до печі. На полицях лежить безліч різних булочок, солодких та солоних пиріжків. А також великий торт зі стрічкою із червоної помадки, що стоїть на дерев’яній підставці, ніби на п’єдесталі, та терпляче чекає того моменту, коли його поставлять на святковий стіл у якості найголовнішого частування.
Ранкове сонце, що потрапляє крізь вітрину, створює враження, ніби весь хліб на полицях виблискує чистим золотом. Кожен, хто проходить повз, не може відмовити собі у тому, щоб не зупинитися хоча б на хвилинку та не поглянути на справжні витвори здобного мистецтва.
Якщо вийти з пекарні на вулицю, можна помітити будівлю редакції, де працює Набридик – місцевий кореспондент. Щотижня він випускає свою газету «Шмурський вісник», де активно критикує дії мера, а також сповіщає про найсвіжіші новини останніх днів.
А далі, поблизу річки, знаходиться відома на все місто майстерня. В ній працюють двоє талановитих братів – Люмик та Гайлик, які без проблем можуть побудувати чи полагодити будь-яку річ. Усередині майстерні стоять полиці із запчастинами, розсортовані за призначенням та розміром. Декілька різних станків та два столики, на яких лежать схеми і різні записи з розрахунками. А на стіні висять необхідні інструменти, різних форм, розмірів та різного призначення, які завжди стають у нагоді для виготовлення різноманітних речей та приладів. Покинувши майстерню та перейшовши містком на другий берег річки, можна відвідати бібліотеку із зібранням усіляких книг – від старих із пошарпаними палітурками до недавно створених творів, у новеньких обкладинках, з видуманими історіями та справжніми науковими дослідженнями. І, якщо казати про дослідження, неможливо не згадати про обсерваторію поблизу, де працює Зумик. Кожну ніч він наглядає за зірками за допомогою телескопа, який побудували вже згадані майстри. Зумик досліджує сусідню планету та мріє, що колись зможе потрапити туди і зустрітися з її жителями…
У Шмурі є ще багато цікавих місць. Наприклад, будинок травника, де за допомогою спеціальних відварів можуть вилікувати від будь-якої хвороби. Рибний аукціон, на якому через нестачу риби її продають тим, хто більше заплатить. Та Шмурський ринок – де можна знайти свіжі овочі та фрукти, яких, навпаки, більше ніж потрібно.
Саме так виглядає Шмур. Не дуже велике та не зовсім маленьке місто. Шармузіки майже ніколи не виходили далеко за його межі. Є декілька речей, які їх дуже лякають. Вони бояться висоти, темряви, дощу, а найбільше – вийти за межі Великої галявини. Так було раніше, так є зараз і… хтозна, чи так буде завжди?
Частина 2. Дивна знахідка
Того вечора, як і кожного іншого разу, Ціквик зробив собі чай із полуничним варенням, сів у своє улюблене крісло та взяв книгу, що лежала на столі неподалік. Але глянувши на неї, згадав, що прочитав її ще минулого вечора.
Шармузік підвівся та підійшов до полиці. Поклавши туди книгу, він почав шукати якусь іншу, ще не прочитану. Але перевіривши всі полиці, декілька шухляд, шафу та навіть зазирнувши під своє ліжко, шармузік не знайшов жодної нової книги для вечірнього читання. Повернувшись до вітальні, він побачив на столі заварену ним чашку чаю, з якого досі йшла пара. Почухавши голову, Ціквик підійшов до віконця, розмірковуючи про те, де він може знайти нову книгу перш ніж чай повністю охолоне. На іншому березі, за річкою, що поділяла місто на дві частини, з віконця Ціквикового будинку можна було побачити будівлю бібліотеки. Помітивши світло у її вікнах, шармузік відразу зметикував та вибіг на вулицю, похапцем одягнувши пальто та шарф. Він перебіг містком та, наблизившись до бібліотеки, потягнув на себе досить великі та важкі двері. Зайшовши до будівлі, Ціквик відразу направився до найближчої полиці і почав підшуковувати нову книгу. Так, у міській бібліотеці було набагато більше книг, порівняно з тим, що можна було знайти вдома. Але Ціквика цікавили особливі – книги про пригоди та подорожі. Пройшовши декілька полиць, він наблизився до тієї, що стояла у найвіддаленішому кутку. І ось нарешті шармузік знайшов те, за чим прийшов. Усі книги, які стояли на полиці, були саме пригодницькими. Ціквик вирішив не гаяти часу та дістав найближчу. Він уже збирався повертатися додому, але раптом зупинився. Його увагу привернув якийсь записник, що стояв позаду тієї книги, яку він обрав. Діставши записник, Ціквик зміг уважніше його роздивитись. Записник мав шкіряну палітурку коричневого кольору та закривався на сріблясту застібку із зображенням ініціалів – КФ. Відкривши його першу сторінку, шармузік побачив напис, зроблений охайним почерком від руки: «Мій щоденник, або записи далекої подорожі». А перегорнувши наступну, Ціквик побачив мапу Великої Галявини, вкладену у записник. Шармузік розгорнув її на повний зріст. Зображення, яке Ціквик побачив на мапі, не на жарт його здивувало та перетворило звичайний вечір на початок нової історії. Залишивши книгу, заради якої він покинув свій чай, шармузік швидко вклав мапу назад до записника та побіг разом із ним до свого будинку.
Повернувшись додому, Ціквик відразу усівся за стіл та поставив свою лампу так, щоб вона повністю освітлювала мапу. Ця була набагато більшою за ті мапи, які шармузік бачив раніше. Її папір вже пожовтів від часу, а незрозумілі речі, що були на ньому зображені, викликали багато цікавих запитань… Деякі написи, що могли б дати хоч якісь відповіді, годі було й розібрати. Окрім того що мапа була не в найкращому стані, більша її частина була зовсім відірвана. Єдине, що можна було роздивитися, – це декілька будинків, над якими знаходився напис – Шмур. Від назви міста пунктиром був позначений шлях до зовсім іншого міста… Щоб краще роздивитися напис, Ціквик дістав спеціальний прилад, схожий на палицю, із під’єднаними до неї більшими й меншими лупами. Це дало йому змогу розгледіти майже не розбірливий напис над містом – Т у л у н.
***
Крізь причинене віконце дув легкий вітерець, що час від часу перегортав сторінки у відкритому записнику. Теплі промені ранкового сонця спадали на Ціквика, який міцно спав, сидячи за столом. Аж ось, стрілка маленького годинника на табуретці вказала на дев’яту годину ранку. На годиннику замість цифр було намальоване півсонце. Він почав голосно та настирливо дзеленчати і вмить розбудив Ціквика, який, захопившись читанням щоденника, так і заснув за столом. Напівсонний шармузік протягнув руку до годинника, намагаючись вимкнути його. Але не дотягнувся і впав разом зі стільцем.
До дзвону годинника долучився й інший – дзвінок у двері, що сповіщав про прихід гостей. Не дочекавшись господаря будинку, гості ввічливо постукали у двері і самостійно відчинили їх та увійшли всередину. Почулися звуки хлопавок та святкових свистків. На порозі стояли Люмик, Гайлик та Набридик із дерев’яними коробками різної форми, оперезаних різнокольоровими стрічками. А Бубик тримав у руках святковий торт, що теж мав червону стрічку, зроблену з помадки.
«А де Ціквик? Ми що, помилилися днем?» – запитав Бубик, не помітивши господаря будинку. Підвівшись та поглянувши на своїх друзів, Ціквик згадав одну важливу річ – сьогодні його День народження.