Шармузіки: За межами Великої Галявини
Шрифт:
Взагалі, у шармузіків немає календаря. І, на перший погляд, зрозуміти, коли саме потрібно святкувати чий-небудь день народження, досить важко або й зовсім неможливо. Та насправді у жителів Шмуру все набагато простіше. Вони просто домовляються між собою, коли саме потрібно святкувати день народження одного зі своїх знайомих. Головне, щоб це відбулося в той самий сезон, скажімо, зимою чи влітку, коли народився шармузік. Крім того, у них була одна особлива традиція: на день народження, шармузіки не купували подарунків, а робили їх власноруч. Таким чином, тим, у кого були друзі, що
Зазвичай Ціквик накривав святковий стіл та весело проводив час разом зі своїми друзями. Але цей раз був не такий, як інші рази. Запросивши всіх до столу, на якому замість їжі лежала мапа та щоденник, Ціквик розповів про події минулого вечора. Тоді як Люмик та Гайлик уважно слухали, а Набридик записував щось у свій записник, Бубик вирішив самостійно поласувати власноруч спеченим тортом. – А потім, коли я почав читати зміст цього щоденника, окрім мапи я знайшов дивні малюнки, – мовив Ціквик та перегорнув декілька сторінок щоденника – на одній з них, від руки, у вигляді схеми, була намальована якась… істота.
– Люмик, дивись! На малюнку таке зображення, як ми знайшли в одній із книг у якості закладки, – зауважив Гайлик.
– До речі, якщо я не помиляюсь, той малюнок і досі у моїй кишені –продовжив Гайлик та дістав із правої кишені наполовину обірваний малюнок, де була намальована лампочка з ногами.
– А тепер підстав його сюди, – мовив Ціквик, перегорнувши сторінку та вказавши на місце, де були залишки обірваної сторінки. Шармузіки підставили малюнок до відповідного місця у щоденнику і зрозуміли, що це частини, які доповнюють одна одну.
– Неймовірно. Але чий це щоденник?
І чому ти такий упевнений, що ця мапа справжня? – запитав Набридик, від несподіванки навіть відклавши свій нотатник убік.
– На жаль, я не знаю, чий він, і не можу бути впевнений у справжності цієї мапи. Я ніколи не виходив за межі Великої Галявини, як і ви.
– Дуже прикро, що ми ніколи не дізнаємося, що там знаходиться насправді. Для цього потрібно покинути місто і вирушити у далекий похід. У невідомі землі, де живуть невідомі істоти, – задумливо мовив Набридик.
Після цих слів Люмик, Гайлик та Ціквик перезирнулися між собою та подивились на Бубика, що спокійно підносив до рота останній кусок торта. Помітивши погляд своїх друзів, Бубик так і застиг із ложкою у руці.
– Що? Тобто… Невже ви хочете вирушити у…
– Так, і дійсно! Ми вирушимо у похід і на власні очі побачимо, що знаходиться за межами Великої Галявини. Слушна думка, Бубику! – виголосив Ціквик.
– Ні, я не…
– Що ж, у такому разі, треба йти до майстерні і приготувати все необхідне у дорогу, – сказав Люмик, підвівшись з-за столу та попрямувавши разом із Гайликом до вхідних дверей.
– Стійте, але як же…
– А я повернусь до редакції та візьму з собою побільше чистого паперу. Адже у довгій дорозі буде багато цікавих речей, – мовив Набридик та теж рушив до виходу.
– Але я хотів сказати, що…
– Так, звичайно, Бубику, нам неодмінно знадобляться запаси харчів у дорозі, візьми якомога більше консервованих горіхів та питної води, – сказав Ціквик, ведучи його до виходу. – Чекаю вас після обіду! – виголосив він услід своїм друзям та зачинив двері, прямо перед носом у Бубика, який так і продовжував стояти перед будинком із переляканим обличчям.
Бубик ніби зачарований витріщився на зачинені двері. У його голові малювалася страхітлива картина: невідомий, жахливий темний ліс, куди зібралися його друзі. І хто знає, які саме небезпеки чекають на них у темряві на кожному кроці? В той момент Бубик був упевнений лише в одному – якщо його друзі і дійсно вирушать у цей похід, він нізащо не піде разом з ними. Так, якби серед усіх жителів Шмуру потрібно було знайти найбільш лякливого шармузіка, котрий може відсахнутися від власної тіні, то, поза сумнівом, це був би саме Бубик.
Частина 3. За межі!
Шармузіки полюбляли робити якусь важливу справу виключно на повний шлунок. А тому, смачно пообідавши, Ціквик одягнув свій похідний костюм, склав до свого рюкзака підзорну трубу, а також щоденник та мапу. Після чого одягнув його на плечі, вийшов на подвір’я та вже збирався зачиняти двері, як раптом зупинився і знову зайшов до будинку. Він повернувся вже з невеликою дерев’яною табличкою та почепив її на дверну ручку. На табличці був напис: «Вирушив у експедицію, коли повернусь – не знаю.» І ось, зачинивши двері на замок та поклавши ключ до своєї кишені, Ціквик усівся на лавку та почав чекати на своїх друзів. Через деякий час до його будинку підійшов Набридик з сумкою через плече, з якої виднілися аркуші паперу.
– А де всі інші? Ще не прийшли? – здивовано запитав Набридик.
– Та поки що ні, – відповів Ціквик. Отримавши відповідь, Набридик сів поряд та дістав зі своєї сумки чистий аркуш паперу, а також невеличкий футляр із кишені. Він зберігав у ньому своє золоте перо, яке йому подарували як найкращому Шмурському кореспонденту. Набридик почав щось записувати на чистому аркуші.
Ціквик, що сидів поруч, зі звичною йому допитливістю вирішив подивитись, що саме писав його друг. На папері вже з’явилось декілька речень: «Ця історія розпочалася у не дуже великому і водночас зовсім немаленькому місті…»
– Кхм… – прокашлявся Бубик, котрий щойно підійшов до будинку.
– О! Бубику. Добре що ти прийшов, залишилось дочекатись лише Люмика з Гайликом і можемо вирушати, – мовив Ціквик.
– Так, але я… – знову щось хотів сказати Бубик.
– А ось і вони, схоже, що нам не доведеться йти пішки.
Погляньте! – перебив Набридик, помітивши велику машину на чотирьох ногах, що крокувала у напрямку Ціквикового будинку, у кабіні якої сиділи Люмик та Гайлик. Це був довгоніг – один із винаходів талановитих майстрів. Шармузіки використовували його для того, щоб збирати плоди з дуже високих дерев. Залежно від необхідності, ноги цієї машини могли збільшуватись та зменшуватись у довжину. Коли довгоніг підійшов до товариства, його кабіна почала повільно опускатися до землі, поки шармузіки не отримали можливість залізти до неї по драбині. Ціквик та Набридик спритно залізли у кабіну довгонога, а Бубик усе продовжував стояти на землі.