Шармузіки: За межами Великої Галявини
Шрифт:
– Стій! А що буде, якщо ми штовхнемо їх у неправильному напрямку? –зупинив свого товариша Ціквик, який відразу відійшов убік.
Протерши свої окуляри, Мудрик перечитав уривок.
– У кінці цього запису сказано: «Пустеля змінила зелені луки.» Пісок у пустелі має жовтий колір, а зелені луки…
– Напевно, зелені… – обірвав Люмик.
– Тобто нам потрібно повернути жовту стрілку у бік зеленої? – перепитав Гайлик, ніби бажаючи переконатись у тому, що він усе правильно зрозумів.
– Це занадто просто… Потрібно ще раз перечитати напис, – недовірливо відказав Ціквик.
– Не спробуємо –
– Що ж… Тепер залишається сподіватись, що ми все зробили вірно, –саркастично мовив Ціквик, розуміючи, що вже немає шляху назад.
Щойно стрілка зайняла нове місце, металевий циліндр повністю виїхав на поверхню. Шармузіки вирішили підійти ближче до циліндру, щоб краще зрозуміти його призначення, і в ту саму мить одна з його стінок різко відлетіла і збила капелюх з Ціквика. У центрі циліндра знаходилась якась монетка. Ціквик дістав її з циліндра і почав уважно роздивлятися. Монетка мала срібний колір та була середнього розміру, як невеличкий камінь. Вона не мала особливого різьблення чи зображень і була більше схожа на сплюснутий метал.
– І що нам з цим робити? – запитав Набридик з-за плеча Ціквика, намагаючись роздивитись монетку.
– Краще просто викинути. Від цього шматка звичайного металу нам не буде жодної користі, – буркнув Люмик, обпершись об стіну. Аж раптом, стіна почала висуватися. Спочатку Люмик, здивовано дивився на інших, повільно рухаючись уперед. А коли зрозумів, що рухається не він, а стіна позаду нього, хотів було кинутися геть. Але стіна ніби не хотіла відпускати Люмика і в ту саму мить зачепила його за кофтинку майже непомітним цвяхом та почала сунутися вгору, зупинившись у метрі над землею. Люмик намагався самостійно відчепитись, смикаючись у повітрі. А всі інші, тим часом, скупчились навколо монетки та намагались зрозуміти її призначення. Люмик зрозумів, що ніхто навіть не помічає, що з ним трапилось, і голосно кахикнув. Усі здивовано озирнулися. Але побачивши те, що з’явилось у місці, звідки висунулась стіна, відразу зацікавились іншою річчю. Доки Гайлик та Набридик намагалися зняти свого товариша, інші оглядали дивний прилад. Він був розміром із шармузіка, мав три отвори та важіль, що знаходився збоку. Над отворами був надпис: «Життя». А напроти кожного з них знаходились такі слова: «Дає, продовжує, забирає».
– Цікаво, для чого тут це стоїть? – запитав Ціквик, обійшовши прилад навколо та уважно його роздивившись. Не відповідаючи нічого на запитання Ціквика, Мудрик придивлявся до кожного з отворів і врешті мовив:
– Мені здається, що ці отвори зроблені саме для тієї монетки. Вона б чудово підійшла до кожного з них.
– Тобто, наскільки я розумію, потрібно опустити її в один з них? – перепитав Ціквик. Почувши ці слова, Набридик вихопив монетку з рук Ціквика та кинув її до нижнього отвору.
– Ні! Спочатку треба було зрозуміти, в який саме отвір її кинути!
– Ну… це вже неважливо… А! Напевно потрібно потягнути за важіль. –мовив Набридик та відразу вирішив перевірити свою теорію.
Видавши звук касового апарату, важіль став на місце.
Ціквик зрозумів, що вже не має сенсу злитись, і разом з усіма почав чекати. Вже за мить один зі світильників, що висів під стелею, дивним чином почав спускатись на землю, ніби хтось невидимий обережно тягнув його до підлоги. Торкнувшись землі, ліхтар згаснув та почав повільно і легко розкриватися. Так, ніби він був зроблений із пелюсток. Усередині лежав звичайний ключ.
Набридик, що був сьогодні не налаштований довго чекати та розмірковувати, одразу взяв його та підбіг до найближчих дверей.
– Нарешті ми зможемо вибратися звідси – весело промовив він та встромив ключ у отвір. І щойно він це зробив, ключ перетворився на пісок та розсипався в його руці.
Здавалось, що той ключ був останньою надією на вихід з підземелля. Шармузіки мовчки та розчаровано дивились на Набридика, а він, у свою чергу, розгублено дивився на те, що залишилось від ключа.
– І… Що тепер робити? – запитав Бубик, який найменше з усі хотів залишитись у цій кімнаті.
– Зачекайте… – раптом мовив Гайлик, діставши з кишені ґудзик.
– Здається, в мене є одна ідея. – додав він.
– Яка ідея? – поцікавився Люмик.
– Ми можемо скористатися ґудзиком як ще одною монеткою, – весело відповів Гайлик.
– Так, але як ми дізнаємось, який саме отвір нам потрібен? Ті написи там не просто так, – зазначив Ціквик.
– Я, звичайно, не можу бути повністю впевненим, але скоріш за все тут ідеться про ті символи над дверима, – мовив Мудрик.
– Тобто? – перепитав Люмик, почухав потилицю та ще раз поглянув на написи біля кожного з отворів.
– Зараз спробую пояснити. Дивіться, ми маємо три символи над дверима: вітер, вода та вогонь. Набридик кинув монетку у нижній отвір, де було написано «Забирає», та використав ключ на дверях із зображенням вітру. Я вважаю, що написи мають на увазі ось що: «Життя дає»– це вода, без якої неможливе життя. «Продовжує» – це вітер, повітря чи, точніше, кисень. Бо ж, якщо ми не будемо дихати, то не зможемо продовжувати своє існування. І «Забирає» – це вогонь, у якому може згоріти що завгодно.
– Добре… І що це має означати? – запитав Набридик, так нічого і не втямивши з попередніх слів.
– Це значить, що спочатку нам потрібно обрати двері, через які ми хочемо пройти, – пояснив сивий шармузік.
– І як нам їх обрати? – продовжував розпитувати Набридик.
– Це вже складніше. Адже ніде не було підказок, які б дали нам змогу зрозуміти, через які двері ми повинні пройти, щоб вибратись із кімнати, – мовив Мудрик та знову почав про щось розмірковувати.
– Чому ж це не було? А як же напис: «Знайди два дерева, крізь них пройди», – нагадав Ціквик.
– Так, але до чого тут двері? – запитав Гайлик.
–Якщо вода – це те, що дає життя, а вогонь – це те, що його забирає, було б набагато логічніше вибрати двері із символом краплі.
– Можливо, але що, коли це не так? У нас не буде нового шансу, – відказав Гайлик, поглянувши на ґудзик.
– Тоді будемо сподіватися, що це був правильний вибір. Підбадьорив Ціквик та, взявши ґудзика, кинув його до верхнього отвору і потягнув за важіль. Десь за стінами знову почали спрацьовувати якісь механізми. І донизу почав опускатися новий ліхтар. Дочекавшись, коли той розкриється, Ціквик узяв ключ та почав невпевнено рухатись до дверей.