Шармузіки: За межами Великої Галявини
Шрифт:
– Ну що там?! – поцікавився Набридик, що залишився разом з іншими на поверхні.
– Здається нічого… Я знайшов якісь сходи, зараз перевірю! – виголосив Люмик, чий голос відлунням відбивався від стін. Підсвічуючи собі шлях, Люмик досить швидко піднявся сходами й уперся у щось дерев’яне.
– Де ти?! Люмику?! – знову загукав Набридик, втративши з виду свого товариша. Аж раптом, позаду, на підлогу завалилась шафа, яка мало не придавила Бубика, що стояв поряд. Її проштовхнув Люмик, що стояв у отворі між стінами. Як виявилось, саме за шафою знаходились сходи, які вели до підвалу.
Частина 5. Вітер, вогонь та вода
Шармузіки вирішили
– Що це за місце? – щойно спустився, запитав Набридик. Але, звісно, не отримав жодної відповіді.
– Дивіться, там якийсь напис, – мовив Ціквик і показав рукою на майже непомітні букви над кам’яною аркою, що прикрашала прохід до тунелю. Люмик відразу направив туди світло ліхтаря – при штучному освітленні можна було побачити досить чіткі золотаві букви, які утворювали напис: «Знайди два дерева, крізь них пройди, як хочеш шлях із лісу віднайти».
– Що це означає? У когось є якісь думки? – знову запитав Набридик, не до кінця розуміючи значення слів над аркою.
– Єдине, що я зрозумів, це те, що потрібно знайти якихось два дерева. Пройти крізь них… І… таким чином вийти з лісу. Пояснив Бубик, переповівши зміст напису.
– Дякую Бубику, тепер нам усе стало зрозуміло, – жартома відказав Набридик. На що Бубик тільки посміхнувся, подумавши, що він і дійсно чимось допоміг.
– Потрібно піти у цей тунель, – раптом мовив Мудрик, котрий увесь цей час мовчки стояв позаду.
– У тунель? Але навіщо? – здивувався Гайлик.
– Цей напис знаходиться над входом у тунель, а не на табличці у лісі. І тому я думаю, що буде досить логічним рішенням шукати ті дерева саме у тунелі, –пояснив Мудрик і вже зробив перші кроки до проходу та раптом зупинився. Йому здалося, що там, у темряві він чує якісь дивні звуки. На якусь мить страх повністю заволодів його розумом.
– Хай краще першим іде той, у кого є ліхтарик, – запропонував Мудрик та відійшов у сторону. Всі поглянули на Люмика – саме він тримав у руці ліхтар. Зрозумівши, у чому річ, Люмик не зрадів ролі першопроходьця, але все-таки не став сперечатись та почав повільно рухатись крізь вузькі стіни тунелю, навіть не здогадуючись, куди саме приведе цей шлях.
Крок за кроком шармузіки заходили дедалі глибше у пітьму. Тунель був звивистий – спочатку вів прямо, потім вправо, а тоді різко повертав уліво. Ось, позаду стало так само темно, як і попереду.
– Щось цей тунель занадто довгий… – буркнув Бубик, який постійно намагався знайти найменший привід для повернення назад.
– Зате у ньому немає жодної небезпеки, – підбадьорив Ціквик.
– Те, що ми не зустріли на своєму шляху когось або щось небезпечне, зовсім не означає, що далі небезпеки не буде… – із сумнівом відказав Набридик. Раптом Люмик зупинився та почав трусити ліхтарик.
– Що таке? Що сталося? – відразу занепокоївся Бубик.
– Та щось із ліхтарем, – відповів Люмик та продовжив його трусити. Недовірливо подивившись на Люмика, Ціквик хотів було заперечити.
– Хіба? Я нічого такого не помі… – вмить ліхтарик вимкнувся і всіх поглинула темрява.
– Що це! Де всі! – почав горлати Бубик та, намагаючись намацати когось із своїх товаришів, ледь не виколов око Ціквику. Почалась метушня. І неочікувано, особливо для Бубика, Люмик знову ввімкнув ліхтар, освітивши своє обличчя та виголосивши: «БУ!». Ніхто з присутніх особливо не відреагував на подібне. І тільки з серйозним виразом обличчя подивились у сторону кепського жартівника. Окрім Бубика, який з переляку не втримався на ногах. Зрозумівши, що ідея була не досить вдалою, Люмик вже збирався продовжити шлях, але зробивши один єдиний крок, зачепив якогось шнурка. В ту саму мить, підлога під шармузіками різко похилилась і всі почали з’їжджати. Спочатку по кам’яній брилі, а потім – упали у воду, і їх почало кудись відносити швидкою течією. Люмик та Гайлик голосно кричали, піднявши руки догори. Бубик просто кричав, закривши обличчя руками. Ціквик намагався втримати свого капелюха, а Набридик та Мудрик плили десь позаду, відставши від інших.
У кінці свого недовготривалого шляху шармузіки один за одним попадали у щось на зразок невеличкого басейну. Із напрочуд теплою для підземелля водою.
– Кажете, немає жодної небезпеки? – жартома запитав Набридик, вилізши з басейну.
Товариство опинилось серед нової незрозумілої кімнати. Її підсвічували чотири дивні люстри у формі м’ячів, що висіли у повітрі під стелею. В будь-якому разі саме так здавалося на перший погляд, оскільки шармузіки могли просто не помітити те, на чому вони були підвішені насправді. У центрі кімнати стояла якась незрозуміла конструкція. Вона була схожа на два кам’яні компаси, покладені один на одного. Стрілки вказували на різні частини світу та мали різний колір. Північ – синього, південь – червоного, захід – зеленого та схід – жовтого кольорів. Крім дивної конструкції перед стрілкою, яка вказувала на північ, було троє геть однакових дверей. Над першою було зображення вітру, над другою – вогню, а над третьою – каплі води. Якийсь час шармузіки просто мовчки ходили по кімнаті, уважно роздивляючись кожний куток. Тоді як Мудрик усівся навпроти двох компасів та поринув у роздуми, намагаючись зрозуміти їх значення.
– Що все це взагалі таке? – нарешті запитав Набридик, не зрозумівши нічого з побаченого.
– Це пазл… – пояснив Мудрик, навіть не поворухнувшись.
– Пазл? – перепитав Набридик, ніби вперше почув подібне слово.
– Так. Потрібно зрозуміти, як його розгадати, і тоді ми зможемо вибратись із цієї кімнати.
– Дивіться! Тут ще якийсь напис! – повідомив Ціквик, помітивши декілька букв на колі, що знаходилось у центрі стрілок. Струснувши шар пилу, він зміг розібрати напис, схожий на той, що був над аркою перед входом до тунелю. На ньому так само золотавими буквами було ще декілька записів, розташованих по колу, один під одним.
Вічна зима враз змінилась теплом,
Промені сонця вже вразили землю,
Пагони й листя, кущі та дерева,
Все в мить наступну у тиші злягло,
Вітер розвіяв весь попіл останній,
Пустеля змінила зелені луки.
– І… Що це має означати? Хтось щось зрозумів? – запитав Набридик, для якого зміст вірша залишився загадкою.
– Це занадто складний пазл, – буркнув Бубик та сперся на стрілку, що вказувала на північ. Раптом вона почала повільно рухатись за годинниковою стрілкою, одночасно з іншою, котра стала рухатись у протилежному напрямку. З кола, яке знаходилось посередині, почав висуватися якийсь металевий циліндр, зупинившись на півдорозі.
– Схоже, Бубик таки зміг розгадати принцип дії цього механізму… – мовив здивований Люмик. Уважно перечитавши напис та ще раз поглянувши на механізм, Мудрик зробив такий висновок:– Здається, я зрозумів. Північ змінила південь. Це як у написі. «Вічна зима враз змінилась теплом!» Тепер потрібно зрозуміти, у який бік потрібно штовхнути дві інші стрілки.
– Так, схоже на те! Давайте просто будемо штовхати їх до того моменту, поки вони не стануть так, як потрібно! – запропонував Набридик та вже збирався це зробити.