Шосте Правило Чарівника, або Віра Занепалих
Шрифт:
— Але ми ж зупинили чуму, — зауважив Уоррен.
— Річард її зупинив, і це міг зробити тільки він. — Зедд подивився на молодого чарівника. — А чи знаєш ти, що для того, щоб позбавити нас від цієї зарази, йому довелося вирушити в Храм Вітрів, укритий за завісою, що відокремлює світ живих від світу мертвих? Ні ти, ні я навіть уявити собі не можемо, що йому довелося там пережити. Я бачив в його очах тіні переслідуючих його спогадів, коли він говорив про це. Я навіть думати боюся, наскільки мізерним був шанс на успіх, коли він відправився в цю безнадійну подорож. Не переможи він всупереч усьому, ми б уже померли від невидимої
Сперечатися ні в кого бажання не виникло. Присутні або непомітно кивали, або відводили погляди. У наметі повисла гнітюча тиша.
Верна поправила волосся.
— Гордість небіжчикам ні до чого. Визнаю: ми мало що знаємо про застосування магії у війні. Битися ми вміємо, навіть непогано, але змушена визнати, що ми повні профани в сфері бойової магії. Вважайте нас дурнями, якщо хочете, Зедд, але не думайте, що ми проти вас. Всі ми воюємо на одній стороні. — У її карих очах не було нічого, крім щирості. — Ми не тільки охоче скористаємося вашою допомогою, але будемо за неї безмірно вдячні.
— Звичайно, він нам допоможе! — Фиркнула Еді, обдарувавши Зедда похмурим поглядом.
— Ну, почали ви зовсім непогано. Визнати, що нічого не знаєш, — перший крок до знань. — Зедд пошкріб підборіддя. — Кожен день не втомлююся дивуватися, скільки ж я ще не знаю.
— Це чудово! — Вигукнув Уоррен. — Що ви станете нам допомагати, я хочу сказати. — Він завагався, але все ж продовжив:
— Мені б дійсно дуже хотілося скористатися досвідом справжнього чарівника.
Зедд похитав головою.
— Я б із задоволенням — і не сумнівайтеся, що я вам обов'язково дам деякі поради, — однак я пройшов довгий і важкий шлях, і боюся, подорож моя ще не закінчена. Я не можу залишитися з вами. Мені незабаром потрібно буде виїжджати.
17
Уоррен пригладив волосся.
— І що ж за шлях ви проробили, Зедд?
— Вам не потрібен цей пристукнутий комар, генерал, — вказав кістлявим пальцем Зедд.
Генерал Райбіх зміркував, що до цих пір тримає в пальцях комара, і викинув його. Всі чекали, що скаже Зедд. Неуважно дивлячись у підлогу, він розгладив на худих стегнах темно-бордовий балахон. Потім важко зітхнув.
— Я приходив до тями після вельми пізнавальної зустрічі з дивовижною магією, з якою ніколи раніше не стикався, а коли остаточно прийшов до тями, ще багато місяців був зайнятий пошуками. Побував у Андері і побачив, що там накоїв Орден. Важкі там зараз часи. Причому не тільки через солдатські грабунки, але й завдяки зусиллям однієї з ваших сестер, Верна. Вони називають її пані Смерть.
— Ви знаєте, хто це? — З гіркотою запитала Верна.
— Ні. Я бачив її тільки раз, та й то здалеку. Якщо б до цього часу я повністю оправився, то зміг би щось зробити, але тоді я був ще не зовсім здоровий і не наважився з нею зв'язуватися. До того ж з нею було кілька тисяч солдатів. І люди впадали в паніку при вигляді цих полчищ, ведених жінкою, про яку вони вже начулися і якої боялися. Сестра ця молода, білява. У чорній сукні.
— О Творець, — прошепотіла Верна. — Вона не моя, а Володаря. Мало на світі жінок, що народилися з такою силою, як у неї. А ще вона володіє могутністю, одержаною неправедним шляхом. Ніккі — сестра Тьми.
— Мені доповідали, — втрутився генерал Райбах. За його похмурому тоні Зедд зрозумів, що в доповідях все викладено вірно. — Так що я чув, що там начебто все заспокоїлося.
Зедд кивнув:
— Спочатку Орден звірствував, але тепер Джеган Справедливий, як вони його останнім часом називають, поклав цьому край. У більшості місць, за винятком Ферфілда, де була найбільша різанина, народ підтримує його як визволителя, який прийшов дати їм краще життя. Вони доносять на сусідів або приїжджих — всякого, у кому запідозрять супротивника ідеалів Ордена. Я проїхав по всьому Андеру і досить багато часу провів в тилах супротивника, ведучи пошук. Безуспішно. Тоді я попрямував в степ і на північ, минув безліч невеликих містечок і навіть кілька великих центрів, але нічого не знайшов. Вважаю, мої здібності відновлювалися досить-таки довго. І лише зовсім недавно я виявив вас. Хочу вас привітати генерал, ви відмінно замаскували свої війська. У мене ціла вічність пішла на пошук вашої дислокації. — Кулаки Зедда стиснулися. — Я зобов'язаний його знайти.
— Річарда, ти маєш на увазі? — Запитала Еді. — Ти в пошуках свого онука?
— Так. Річарда і Келен. Обох. — Зедд безпорадно змахнув рукою. — Однак, змушений визнати, без всякого успіху. Мені не попався ніхто, хто хоча б бачив їх. Я скористався всім моїм умінням, але так нічого і не домігся. Якби я не знав точно, що вони живі, то вирішив би, що їх більше немає на цьому світі.
Присутні перезирнулися. Зедд переводив погляд з одного здивованого обличчя на інше.
— Що?! Що таке?! Вам щось відомо?
— Покажіть йому, генерал, — вказала Верна під лавку. Генерал Райбах витягнув згорнуту карту. Розкрив її і розклав біля своїх ніг, перевернувши так, щоб Зедд міг її прочитати. Генерал постукав по горах в західній частині Вестланда.
— Ось тут, Зедд.
— Ось тут… що?
— Річард з Келен, — пояснила сестра Верна. Зедд витріщився на неї, потім знову на карту. Палець генерала Райбаха вказував на велику гірську гряду. Зедд відмінно знав ці місця. Дуже негостинні.
— Там? Добрі духи, з чого раптом Річарда з Келен понесло в цю глушину? Що вони там забули?
— Келен бути поранена, — м'яко пояснила Еді.
— Поранена?
— Вона була на межі переходу в світ духів. Судячи з того, що нам сказали, можливо, вона навіть встигла побувати по той бік завіси. Річард відвіз її в ті краї одужувати, — тицьнула в карту Еді.
— Але… навіщо це йому знадобилося? — Зедд пригладив волосся на маківці. Думки недоладно крутилися в голові, і він ніяк не міг привести їх у порядок. — Її можна було вилікувати…
— Ні. На неї накладено закляття. Якщо спробувати вилікувати її за допомогою магії, приховане закляття спрацює і її вб'є.
І тут до нього дійшло.
— Добрі духи… Яке щастя, що хлопчик вчасно зрозумів… — Перш ніж спогади про довгі крики встигли обрушитися на нього, Зедд подумки зачинив перед ними двері. Він проковтнув гірку слину. — І все ж чому він не з вами? Він потрібен тут.
— Звичайно, потрібен! — Прокричала Верна. Судячи з її тону, це була болюча тема.
— Він не може сюди приїхати, — сказав Уоррен. Зедд витріщився на нього, і молодий чарівник пояснив:
— Ми не зовсім розуміємо, але вважаємо, що Річард слідує свого роду пророцтву.