Шосте Правило Чарівника, або Віра Занепалих
Шрифт:
— Річард явно підійшов до тієї точки, коли повинен критично оцінити варіанти і обрати вірний життєвий курс, — пояснив Зедд. — Можливо, обставини змусили його задуматися про правильне використання своїх здібностей і, з точки зору його життєвих цінностей, його справжнього призначення.
Верна безпорадно розвела руками:
— Не розумію, яке у нього може бути більш високе призначення, ніж перебувати тут і допомагати армії вистояти проти загрози всьому Новому світові? Загрози життю всіх вільних людей?
Зедд опустився на лавку.
— Ти цього не розумієш, я цього не розумію, але Річард явно розуміє.
— Однак це зовсім не означає, що він правий, —
Зедд деякий час пильно вивчав молодого чарівника. Лице Уоррена було юним і свіжим, але вираз очей свідчив, що він далеко не молодий. Зедд розмірковував, скільки Уоррену років.
— Так, не означає. Не виключено, що він здійснює героїчну помилку, яка знищить всі наші шанси вижити.
— Келен думає, що він, можливо, помиляється, — вступила в розмову Еді, як би шкодуючи, що говорить про це. — Вона прислала мені з гінцем записку — вважаю, без відома Річарда, оскільки писала з її слів Кара. Келен висловлює побоювання, що Річард так поступає почасти через те, що трапилося з нею. Мати-сповідниця також побоюється, що Річард втратив віру в людей і через те, що його відкинув народ Андера, можливо, вважає себе невдалим вождем.
— Ба! — Відмахнувся Зедд. — Вождь не може плентатися за людьми, підібгавши хвоста, і, прислухаючись до їх миттєвих примх і бажань, випрошувати можливість йти за ними тим шляхом або цим, поки вони повзуть по життю. Таким людям не вождь потрібен, а господар, і такий обов'язково з'явиться. Справжній вождь прокладає шлях в моральних нетрях, щоб люди змогли побачити дорогу. Річард був лісовим провідником, тому що саме така його сутність. Можливо, він заблукав у цьому темному лісі. У цьому випадку він повинен сам знайти дорогу, причому знайти її чітко і вірно, якщо йому належить стати справжнім вождем вільних людей.
Слухачі тихо переварювали пояснення. Генерал був солдатом, який йшов за Магістром Ралом, і просто чекав його наказів. Сестри керувалися власними міркуваннями. Зедд з Еді знали, що лежача перед ними дорога зовсім не така, як здається деяким.
— Саме це Річард зробив для мене, — тихо промовив Уоррен, дивлячись в простір і згадуючи щось своє. — Він вказав мені шлях, змусив мене захотіти піти за ним назовні, вийти зі сховищ. Я звик жити в підвалах, задовольняючись суспільством книг і моєю долею, але я був бранцем пануючого там сутінку, жив битвами та звершеннями інших. Я так ніколи в точності і не зрозумів, як йому вдалося надихнути мене захотіти піти за ним і вийти назовні. — Піднявши голову, Уоррен подивився Зедду в очі. — Може бути, він зараз і сам потребує приблизно в такого ж роду допомоги? Ти в змозі допомогти йому, Зедд?
— Він зараз переживає темні часи для будь-якої людини, особливо чарівника. Якщо я здуру підштовхну його на інший шлях, це може закінчитися поневоленням світу Імперським Орденом. — Зедд похитав головою. — Ні. Вже це я знаю точно: Річарда потрібно залишити в спокої, хай робить те, що повинен. Якщо він дійсно той, кому судилося вести нас в битві за майбутнє магії і людства, значить — це частина його шляху і він повинен пройти її сам.
Майже всі знехотя закивали.
Уоррен не кивнув. Він теребив поділ лілового балахона.
— Ми не врахували одну річ. — Всі чекали продовження, а Уоррен втупився блакитними очима на Зедда. Зедд прочитав в цих очах незвичайну мудрість, яка сказала йому, що ця молода людина здатна бачити глибинну суть речей, тоді як більшість людей бачить лише те, що лежить на поверхні. — Може виявитися, — спокійно, але рішуче заговорив Уоррен, — що Річарда, оскільки він наділений магічним даром і є бойовим чародієм, дійсно відвідало одкровення. Бойові чародії відмінні від інших чарівників. Їх здатності не вузько профільовані, як у більшості з нас, а дуже широкого спектру. Ворожбитство — принаймні теоретично — цілком йому доступно. Більш того, Річард володіє як магією Збитку, так і Приросту. Жоден чарівник, який народився за останні три тисячі років, не володів обома сторонами магії. Напевно, ми в змозі уявити собі його можливості, але ми нічого не знаємо про його потенціал, хоча в пророцтвах і зустрічаються деякі натяки. Досить імовірно, що Річарду було справжнє одкровення, зміст якого він відмінно розуміє. Якщо так, значить, він робить в точності те, що повинен. Можливо навіть, що він ясно розуміє сенс пророцтва, і сенс цей настільки жахливий, що він надає нам єдину послугу — нічого не говорить. Верна накрила його руку долонею.
— Ти ж насправді так не думаєш, правда, Уоррен? — Зедд зазначив, що Верна дуже серйозно ставиться до слів Уоррена. Енн розповідала Зедду, що в Уоррена тільки почав проявлятися пророчий дар. Чарівники такого роду — пророки — народжувалися вкрай рідко, раз або два в тисячоліття. Потенційна важливість такого чарівника була незмірною. Зедд не знав, як далеко просунувся по цьому шляху Уоррен. Швидше за все і сам Уоррен цього не знав.
— Пророцтво може бути тяжким тягарем. — Уоррен розгладив балахон на колінах. — Можливо, Річард зрозумів з пророцтва, що, якщо він хоче отримати шанс на перемогу, він повинен вціліти, а не загинути, як усі ми, в битві з полчищами Імперського Ордена.
Генерал Райбах, не втручаючись у розмову, слухав і спостерігав дуже уважно. Сестра Філіпа нервово смикала гудзик на сукні. Навіть незважаючи на ласкаву підтримку Верни, Уоррен зараз виглядав втраченим.
— Уоррен. — Зедд подивився йому прямо в очі. — Всі ми іноді припускаємо самий кепський поворот подій просто тому, що це найстрашніше, що ми здатні уявити. Не варто в першу чергу концентруватися на одній з найменш вірогідних причин вчинків Річарда лише тому, що ти боїшся цього найбільше. Я вважаю, що Річард зараз відчайдушно б'ється, щоб зрозуміти, де його місце у світі. Згадай, він майже все своє доросле життя був лісовим провідником. Він повинен освоїтися не лише зі своїми здібностями, але і з тягарем влади.
— Так, але…
— Як правило, саме вірне пояснення — найпростіше, — підняв палець Зедд, підкреслюючи свої слова.
Похмурість на обличчі Уоррена, змінилася нарешті сліпучою усмішкою.
— Я начисто забув цю стару істину. Спасибі, Зедд. — Генерал Райбах перестав розчісувати пальцями бороду і стиснув кулак.
— До того ж д'харіанців не так-то просто перемогти. Ми можемо підтягти додаткові війська з самої Д'хари, і у нас є союзники тут, в Серединних Землях, вони теж прийдуть нам на підмогу. Всі ми чули повідомлення про чисельність армії Ордена, але вони всього лише люди, а не злі духи. Так, у них є маги, але й у нас вони є. Їм ще належить зіткнутися лицем до лиця з міццю д'харіанських солдатів.
Уоррен підняв невеликий камінчик і, тримаючи його в руці, заговорив:
— Не хочу здатися неввічливим, генерал, і вже зовсім не має наміру відмовляти вас боротися за праве діло, але Орден був моїм хобі. Я вивчав його роками. Адже я теж із Старого світу.
— Чесна заява. Так що ви хочете нам сказати?
— Ну, уявімо, що кришка столу — це Старий світ. Область, звідки Джеган черпає поповнення. Звичайно, там є і малонаселені райони. Але густозаселених теж вистачає.
— Як і в Новому світі, — кивнув генерал. — У Д'харі є і заселені, і пустельні місця.