Шукачі скарбів
Шрифт:
Нарешті він виконає завдання.
Правда, передбачається досить багато свідків. І він іще не вирішив, що саме з ними робити.
Сутичка в «кам’яному мішку»
— Раз! — вигукнув Щербатий.
Зрозумівши, що він говорить серйозно і в будь-який момент справді готовий натиснути на спуск, Федір Рогожин розтиснув руку і «вальтер» із брязкотом упав на камінці. Більше нічого з того, що відбувається, ватажок не розумів.
— Два! — лічив далі довготелесий.
Савка Дьоготь
— Ти не п’яний часом, кореш? — крикнув він.
— Три! — переможно проголосив Щербатий і пальнув. Куля чиркнула Савку по правиці, пальці розтислися, рушниця випала, а сам Дьоготь, схопившись за глибоку подряпину, кинувся через потічок до схилу.
Тепер стріляв бровастий. Куля збила фонтанчик просто біля Савчиних ніг, і лише тоді він зупинився.
— Сука!
— Я попереджав! — у голосі Щербатого навіть прозвучали нотки вибачення. — А хто з нас сука, давайте просто зараз розбиратися!
— Ти за базаром стеж, баклан!
— Я тебе, Дьоготь, точно заткну назавжди! — Щербатий погрозливо клацнув затвором, досилаючи патрон у патронник. — Стійте так і відповідайте: хто з нас сука, а хто — чесний фраєр! Я знову рахую до трьох! Раз!
— Почекай! — відсторонивши рукою Багрова, Рогожин зробив кілька кроків до берега потоку, але почув наказ:
— Назад! Стояти де стоїш, Федю!
— Ні, чому ж! — це втрутився з-за спини Щербатого Костя Сотник. — Нехай підійде ближче й сам усе пояснить.
— Ти чого там загавкав! — Рогожин, відчувши явну провокацію з його боку, раптово почав утрачати самовладання. — Не знаю, що там між вами вийшло, але ти, Щербатий, у будь-якому разі дурню впоров, послухавши цього лягавого!
— Не скажи, Федю! Він не лягавий, це точно. Даремно ти, Федю, людину лягавим без доказів називаєш. Довести це ще треба, а ти отак, без жодного факту…
— Хай, хай підійде ближче! — не вгавав Сотник, і Гармаш зараз багато дав би за те, щоб побачити вираз його обличчя.
— Підійди, підійди сюди, Федю. Не бійся, бо «раз» я вже порахував, лишилося ще два рази. А я такий, що збитися можу.
Скреготнувши зубами, Рогожин поволі пішов уперед, перебрів потік, проминувши закляклого в воді Дьогтя, і окрик Щербатого зупинив його вже по другий бік потоку, за п’ять метрів од схилу.
Тепер Багров і Дьоготь стояли спинами до Гармаша. Увага довготелесою цілком переключилася на ватажка. А «вальтер», Павлів трофейний «вальтер», лежав на відстані кількох кроків від нього. І сутінки ставали дедалі густішими.
— То як, Федю, я лише на болоті під ведмеже ревіння в штани срати можу? Ти мені ось просто зараз, при всіх це скажи. Повтори, хай люди це ще разок почують.
— О-ось ти про що-о! — Рогожин миролюбно розвів руками. — Ти образився, Щербатий? Так це ж я жартую так, ти ж наче сам жарт підтримав, посміялися всі разом. Вибачитися перед тобою, чи як?
— Чи як. Рижйо знайшли?
— Все правильно. Старлей довів, куди треба. Ніхто нікого не дурить.
— Ага. Отак, значить, — Щербатий кивнув лисою вухатою головою, ніби приймаючи даний факт як незаперечний. — Скажи мені краще, Федю, коли ти придумав мене разом із моїми хлоп’ятами перестріляти, аби золота вам утрьох більше вистачило?
— Чого це ти раптом…
Постріл не дав йому договорити. Щербатий не цілився, куля пройшла над головою, але Рогожин почув її свист.
— Тихо стій! Коли ви з Дьогтем і Мотею про це домовились: до того, як нас на діло підпрягли, чи вже тепер, коли ми за вас усю роботу зробили?
— Це ж яку ти, морда, за нас роботу робив? — не стримався Савка, спровокувавши новий постріл. Цього разу стріляв броватий.
— Чорну роботу, чорну. Для іншої ми не годимося, правда, Федю?
— Послухай мене, тільки добре послухай, — Рогожин уже прорахував ситуацію і зрозумів, що могло статися, чому Щербатий раптово налаштувався проти нього, а головне — хто доклав до цього зусиль. — Проти вас ніхто ніколи нічого не…
Ці переговори могли затягнутися, але рано чи пізно все стало б на свої місця. Гармаш бачив — вони з Костею й без того вигравали час через плутанину в рядах супротивника. Дозволяти ворогу з’ясовувати всі обставини, через які виникло фатальне непорозуміння, в жодному разі не можна. «Вальтер» муляв Павлові очі. Більш слушного моменту, ніж тепер, годі було чекати.
Відштовхнувшись ногами від землі, Гармаш у стрибку здолав відстань до пістолета. Упавши, підхопив зброю, миттю перекотився, двічі стрельнувши в русі. Найближче до нього стояв Багров. Поки він устиг зрозуміти, що трапилось, і розвернутися на шум, одна з випущених куль уже вжалила його в ногу вище коліна.
Щойно Павло кинувся до зброї, Сотник щосили закричав: «ВОГО-О-ОНЬ!!!», налетів ззаду на Щербатого, штовхнув його плечем у спину. Падаючи зі схилу вниз, той автоматично вистрілив, і сліпа куля мало не зачепила Рогожина, який кинувся на нього.
Своєю чергою Федір сприйняв колотнечу позад себе за спробу когось із його товаришів відволікти увагу на себе, аби дати йому можливість перейти в атаку. Довготелеса незграбна постать звалилася просто під ноги. Рогожин навалився зверху, намагаючись обеззброїти Щербатого, і тут почув крик Дьогтя:
— Федю! Не там! Не там! Тікає!
Над ним знову гаркнув постріл. Це броватий відкрив безладний вогонь по Сотнику, який тим часом зістрибнув зі схилу, впав, але швидко підхопився й погнав через потік до Гармаша, тримаючись ближче до краю міжгір’я, попід стіною.
— СЮДИ! ПРИКРИЮ! — гукнув Павло і, ставши на одне коліно, прицілився у броватого. Дві перші кулі пройшли повз, від третьої той сам заховався, припинивши обстріл Сотника й залігши за каменем. Савка кинувся до своєї рушниці, але куля Гармаша, хоч і не влучила в нього, зате змусила впасти в потік.