Сьоме Правило Чарівника, або Стовпи Творіння
Шрифт:
— Я сходжу, мамо. І принесу ліки. І ти не турбуйся, я почну віддирати цей бруд, зроблю все, як ти сказала.
— Мені доводиться розтлумачувати тобі кожну дрібницю, так, Обі? — Мати пропалила його поглядом. — Не розумію, який сенс ростити такого марного виродка, — додала вона ледь чутно. — Мені б слід було на самому початку прислухатися до поради Латеї.
Обі часто доводилося чути, як їй шкода себе, що залицяльники більше не приходять, що ніхто так і не захотів одружуватися на ній… Обі був прокляттям, яке вона несла, шкодуючи про скоєне. Позашлюбний син з самого початку доставляв їй одні клопоти. Не будь Обі, вона, можливо, змогла б знайти собі чоловіка,
— І щоб ніяких дурниць в місті… Не затримуйся там.
— Не буду, мамо. Мені дуже шкода, що в тебе сьогодні так болять коліна.
Вона знову огріла його палицею:
— Вони б так не хворіли, якби не треба було пасти великого тупого бика, наглядаючи, щоб він робив, що слід.
— Так, мамо.
— Ти яйця зібрав?
— Так, мамо.
Вона з підозрою оглянула його, потім засунула руку в кишеньку лляного фартуха і витягла монету.
— Скажи Латеї, щоб вона тобі теж зробила засіб. Може, ми зможемо позбавити тебе від зла Володаря. Якщо вдасться вигнати з тебе зло, може бути, ти не будеш таким нікчемним.
Час від часу мати шукала засіб від того, що вона називала його «гріховною натурою». Вона пробувала різні зілля. Коли він був малий, вона часто змушувала його пити пекучий порошок, який змішувала з мильною водою. Потім вона замикала Обі в загороду в хліві, сподіваючись, що зло не захоче там бути, що вилетить із замкненого в неволі земного тіла.
У тій загородй не було перегородок, як у стійлах у тварин. Загорода була зроблена з щільно підігнаних одна до одної дощок. Влітку там було жарко, як у духовці. Коли вона змушувала Обі приймати пекучий порошок, а потім тягнула його за руку в загороду і замикала там, хлопчик ледь не вмирав від страху: а раптом вона вже не випустить його або ніколи не дасть попити води?.. І він радів, коли вона приходила бити його — адже для цього доводилося випускати бранця, — і він верещав від радості, а вона своїми побоями намагалася змусити його замовчати…
— Ти купиш у Латеї мої ліки і засіб для себе. — Мати тримала в руках маленьку срібну монету, злобно примруживши очі. — І не витрачай нічого на жінок.
Він знав, що, кажучи про жінок, вона насміхалася над ним.
У Обі не діставало сміливості заговорювати про що-небудь з жінками. Він завжди купував тільки те, що говорила йому матір. І ніколи ще не витрачав гроші на що-небудь стороннє — він боявся гніву матері.
Він дуже не любив, коли вона веліла йому не витрачати гроші даремно. Адже він ніколи їх даремно і не витрачав. При цьому у нього виникало відчуття, що вона намагається змусити його думати так, як він ніколи не збирався. У нього виникало почуття провини, хоча він і не робив нічого поганого. І це перетворювало будь-які його думки в злочин, навіть якщо злочинних думок у нього не було.
Він потягнув себе за вухо, яке вже палало.
— Я їх не витрачу, мамо.
— І одягнися попристойніше. Не як безмозкий бик. Мені вже й так за тебе соромно перед людьми.
— Добре, одягнуся, мамо. Подивишся.
Обі збігав у дім, приніс фетрове кепі і коричневу вовняну куртку. У такому одязі було не соромно піти в Греттон, що знаходився в парі миль на північний захід. Мати спостерігала, як він повісив речі там, де вони не забрудняться, аж поки він не збереться в місто.
Совковою лопатою Обі почав зчищати твердий, наче камінь, бруд. Сталева лопата дзвеніла, ніби дзвін, кожен раз, коли він з риком вгризався в замерзлу землю. Осколки чорного льоду, як від вибуху, розліталися на всі боки, забризкували штани. Кожен з них був всього найдрібнішої піщинкою, вирваною з темної гори бруду.
Обидві судилася довге робота. Але він її не боявся. Часу в нього було в надлишку.
Мати кілька хвилин спостерігала за ним з дверного отвору, щоб упевнитися, що він працює в поті чола. Залишившись задоволеною тим, як йде справа, вона зникла, залишивши придурка роздумувати про майбутні відвідини Латеї.
«Обі».
Обі завмер.
Щури, знову повернувши голови, теж затихли. Їхні чорні оченята спостерігали за тим, як він спостерігає за ними.
Обі почув, як за матір'ю зачинилися двері. Мати, прядильниця, відправилася прясти вовну. Пан Тачман привозив їй шерсть, з якої вона пряла нитки для його ткацького верстата. Жалюгідна плата за таку працю підтримувала існування матері і її незаконнонародженого сина.
«Обі».
Обі добре знав цей голос. Він його чув з тих пір, як пам'ятав себе. Матері він ніколи про нього не говорив. Вона б розлютилася і вирішила, що його кличе Володар зла.
Вона б змусила його ковтати ще більше настоїв і зілля. Він став занадто великим, щоб його можна було замкнути в загоні. Але він ще не настільки виріс, щоб його не можна було змусити пити зілля Латеї. Коли один з щурів захотів прошмигнути повз нього, Обі наступив йому на хвіст.
«Обі».
Щур видав короткий писк. Сірі лапки заметляли в спробі втекти. Маленькі кігті зашкребли по чорному льоду.
Обі нахилився і схопив товсте, покрите хутром тільце. Він невідривно дивився на вусату мордочку. Голова щура крутилася з боку в бік. Чорні очки-намистинки спостерігали за людиною.
Ці очі були наповнені страхом.
«Здавайся».
Обі подумав про те, що життєво необхідно вивчати нові речі.
І з швидкістю лисиці відкусив щуру голову.
8
Дженнсен невідривно дивилася на буйну юрбу, влаштувавшись в тому кутку залу, який здався їй найбільш безпечним. Себастян розмовляв з господинею таверни, спершись на дерев'яну стійку. Господиня була великою жінкою, страхітливо похмурою, і виглядала так, немов давно звикла до неприємностей і готова подолати будь-яку нову біду.
Кімната була повна людей, в основному чоловіків, і це були веселі чоловіки. Деякі кидали кості або грали в інші ігри. Хтось займався перетягуванням рук. Майже всі пили, обмінювалися жартами, і гучні реготи подекуди стрясали столи.
Сміх для Дженнсен звучав як образа. В її світі не було місця радості. І не могло бути!..
Минулий тиждень залишився в пам'яті якоюсь невиразною плямою. Чи пройшло вже більше, ніж тиждень? Дженнсен не могла точно пригадати, як довго тривало їх подорож. Та й яке це мало значення?
Дженнсен була незвична до суспільства. Люди для неї завжди становили небезпеку. Групи людей викликали тривогу — тим більше відвідувачі таверни, які шуміли, пили, грали в азартні ігри. Помітивши її, стоячу біля стіни, вони тут же забули жарти і перестали кидати кістки. Зустрівши спрямовані на неї пильні погляди, Дженнсен знову наділа капюшон плаща, сховавши густі кучері. Цього руху вистачило, щоб відвідувачі таверни знову зайнялися кожен своєю справою.
Руде волосся Дженнсен притягувало погляди людей як магнітом, особливо тих, хто був забобонним. Руде волосся зустрічалися досить рідко, так що відразу викликало підозру. Люди починали тривожитися, чи не володіє рудоволоса дівчина даром. чи може, вона і зовсім чаклунка?..