Сонячний промінь
Шрифт:
І, зовсім не помічаючи того, що се буде трохи незвичайно, вона спиталася:
– А де ваш папа служить, Марку Петровичу?
– Мій батько вже вмер,- одмовив Марко,- і ніде ніколи не служив: він був чоботар і, поки живий був, держав мене в гімназії тим, що шив чоботи.
Катерина страшенно почервоніла і змовкла, думаючи: «От дурна! Нащо було питатися? Добре ще, що мама не чула. Чоботарський син - маєш аристократію! Але ж яка різниця: і той мужичий син, і той,- а хіба ж можна їх рівняти?»
І вона знов подивилась на Марка та на Голубова, і їй здалося, що рівняти їх і справді зовсім не можна.
А Марко йшов та
Сівши того вечора у себе в хаті до роботи, і сам не помітив Марко, як став думати знову про панночку. «Їй заморочили голову всякими дурницями, - от вона й говорить не знати що. А якби їй доброї направи, то з неї людина була б. Не може ж краса так дурити, бо краса повинна єднатися з добром. А без доброї науки пропаде дівчина. Яка шкода». «Що се я?
– упіймав Марко сам себе на тих думках.
– Чого се я так про неї дбаю? Хіба їх мало таких, запаморочених отаким нерозумним вихованням? Чого ж сю так жалію, мов вона щось надзвичайне? Ану лиш до роботи!»
І нахилився знову над зшитком, перо забігало по паперу, думки виявлялися словами, але виявлялися не швидко, мов чіплялися десь, мов перешкоджало їм щось... І помалу-малу рука ворушилася тихше й тихше, врешті зовсім припинилася, а Маркова думка знову пішла зовсім у інший бік: «Де він бачив такі очі, як у сієї панночки? Ніяк не згадає... А може, й ніде не бачив, а так - се був сон його душі - сі гарні блискучі горді очі. Горді очі... але, певне, вони й ласкавими вміють бути... і щасливий той буде, на кого вони глянуть ласкаво...»
Чи та ба? Та що се я?
– знову сам себе перепинив Марко.- Що мені Гекуба і що я Гекубі? [7] Ні, я просто втомлений,- краще спатиму. Але погано спав Марко сю ніч...
III
– Невже всі оттак дивляться на народ,- всі ті інтелігенти, що живуть на селі?
– думав Марко, згадуючи через кілька день розмову з панами.
– Або: невже народ такий зіпсований? Не хочу тому йняти віри! До панів народ справді ворожий, але не до інтелігенції. Тут історія винна: народ у цих панах бачить тих, що ще недавно били його різками,- зрозуміло, що мужик з паном не ладнають. Але проміж народом та інтелігенцією нема нічого, і аби ця інтелігенція була національною,- народ піде за нею, народ злучиться з нею на спільну роботу задля добра й розвитку рідного краю...
7
«Що мені Гекуба і що я Гекубі?» - дещо перефразовані слова Гамлета з однойменної трагедії Шекспіра. Гекуба - дружина Пріама, царя Трої.
Але все ж я мало знаю народ. Моя спроба зазнайомитися з ним не довела ні до чого - зо мною не хотіли розмовляти. Чому? Адже я не пан і ніяких справ з мужиками не маю. А з чого народ знає, що я не пан? Адже я живу з панами, ходжу в панській одежі,- ну, він і на мене тим же духом дише, що й на пана. Якби довше я пожив на селі та краще мене люди стали знати, то було б інакше. Шкода, що не можна довше на селі пожити! Але від кого б щось довідаться про селян сьогочасних? Від кого ж, як не від учителя! Він же тут інтелігентна сила!
Тільки прийшла неділя, Марко вранці, розпитавшись,
– Для п'яниць, для обманщиков у мене нєту помилуванія! Ти обов'язавсь приставить у таке-то число гроші і пристав, хоч здохни, а пристав!
– Семене Олексійовичу, та хіба ж я п'яниця або хіба я коли вас обманював? Підождіть хоч з місяць, поки зароблю!
– Підождіть! Усі ви п'яниці та мошенники! Ви не чуствуєте благодіянія, котороє вам дєлають.
І Семен Олексійович плюнув спересердя.
– Та, Семене Олексійовичу,- ви ж знаєте, скільки я у вас позичав грошей: усього п'ять рублів, а тепер уже проценту набігло п'ятнадцять. Якби п'ять, то я й зараз оддав би вам.
– Вон! Пристав усе, а то цінувать буду!
Ці слова образили мужика:
– Кого цінувать? Мене? А не діждеш!
– Што-о?
– зарепетував Семен Олексійович.
– А те, що ти вже забрав мою землю, забрав мої воли, а тепер ще й до хати добираєшся? Не діждеш!
– А вот я тібє покажу, што єсть на вас суд!
– Кат тебе бери з твоїм судом! Єсть і на тебе суд!
– На мене? Протів тебе? Протів мужлая! Протів мошенника!
– Та й проти мене ж! Ти думаєш, як ти багатий, так тобі все можна? Ти думаєш, як ти півслободи занапастив, землю мошенницьким способом видурив, так тобі все можна? Не діждеш!..
Мужик енергійно махнув рукою, плюнув і пішов геть.
– Ах ти ж!..- Семен Олексійович мав сказати щось дуже погане, але в цю хвилину побачив іншого чоловіка, що підходив до його.- Чого ти?
– мов чвиркнув, спитавсь він.
Чоловік скинув шапку і вклонився:
– До вашої милості, Семене Олексійовичу.
– За каким дєлом? Гавары!
– Не погнівайтесь, Семене Олексійовичу! Така біда! За викуп досі не заплатив - правлять... Дайте шість рублів!
– Ба! Як нужно мене, то «до вашої милості, Семене Олексійовичу»,- перекривив крамар чоловіка,- а як получе дєньгі, так тоді вже чортом смотрить. Усє ви такі!
Чоловік мовчав, понуривши голову.
– Вам оказуєш благодіянія, од голодної смерті вас, п'яниць, спасаєш, а од вас нікоторої благодарності!
– Це звісно, за це спасибі вам, Семене Олексійовичу, що ви нас, дурних, не забуваєте!
– казав покірним голосом чоловік, втупивши очі в землю.
Семен Олексійович трохи подобрішав од тих слів. Він почав і собі ласкавіше:
– Ви, мужики, не понімаєте нікоторого благородства. Вам добро дєлаєть образований чоловєк, а ви йому зло!