Співробітник ЧК. "Тиха" Одеса
Шрифт:
Доповідати довелося з самого початку, тобто з дня зустрічі з Рахубою.
Олексій був спокійний, провини за собою не відчував. Не їхати в Тирасполь, ухилитись від виконання завдання Шаворського, свого, можна сказати, «безпосереднього начальника» він не міг. А привезені ним дані, хоч добула їх, по суті, Галина, були надзвичайно важливі. Справді, вони варті млина, який, до речі, все ж устигли врятувати…
Доповідаючи про свій рейд, він бачив, що товариші розуміють його. Кулешов слухав доброзичливо. З обличчя голови ОГЧК зійшов недовірливий вираз, він навіть кілька разів схвально кивнув головою. І Олов'яников дав спокій своїм вусам.
Непорозуміння, що виникло спочатку між Галиною і Олексієм (добре, хоч щасливо обійшлося!), настроїло всіх на веселий лад. І вже зовсім розвеселила історія з друкарською машинкою, яку вони, не змовляючись, псували кожен з власної ініціативи…
Потім Олексій розповів про Нечипоренка, Цигалькова, про парканську «компанію» і, нарешті, про депешу від Рахуби, в якій полковник повідомляв, що в Люстдорф прибуде фелюга із зброєю для одеського підпілля, вказував час, розпізнавальні знаки і пароль. Закінчив він розповіддю про загибель робітничого продзагону.
Настала мовчанка. Немцов, задумливо хмурячись, розглядав свої кулаки.
— Так… — сказав він, наче підбиваючи підсумок почутому, і запитливо подивився на Олов'яникова.
Начальник розвідки розгладив долонею папірець, на котрому робив якісь помітки, і неголосно заговорив. Він коротко охарактеризував обстановку, яка вимальовувалася за даними агентурної мережі, і з його повідомлення Олексій дізнався, що в катакомбах села Нерубайського виявлено зграю бандитів (отже, його догадка була правильною). Більшість з них — колишні врангелівці, частина — дезертири, решта — кримінальщина. Чекають на зброю, мабуть, ту саму, яку надішле Рахуба. У катакомби проникли наші люди і діють успішно.
І ще в повідомленні Олов'яникова була одна новина для Олексія: поки він їздив у Тирасполь, тут ліквідували мниму ЧК. Кілька бандитів, які видавали себе за чекістів, попалися під час пожежі на млині, інших (усього дев'ять чоловік) застукали тієї ж ночі на Новобазарній. Явка мадам Галкіної закінчила своє існування.
— Підготовку можна вважати завершеною, — сказав Олов'яников. — Єдине, що лишилося невирішеним, — з'ясувати особу агента Шаворського, що затесався в наші органи. Для Михальова саме це і має бути першочерговим завданням, але… — Олов'яников похмуро глянув на Олексія, — мабуть, вище голови не стрибнеш. Шпигун як сидів у ЧК, так і сидить. Заключну операцію доведеться провадити в якнайсуворішій таємниці, ніхто, крім присутніх тут, про неї не повинен знати.
— Легко сказати, — пробуркотів Немцов.
— Сказати, звичайно, легше, ніж зробити, — згодився Олов'яников, — але іншого виходу не бачу.
— Як же це ти собі уявляєш?
— А так. Опергрупи знатимуть тільки своє завдання: зробити ось те і те. І все. Таким чином, простежити загальну схему операції буде практично неможливо.
— М-м. — Немцов подумав і спитав: — А схему ти підготував?
— Само собою! — ніби дивуючись, що таке питання могло виникнути, сказав Олов'яников.
Начальник розвідки недарма славився тим, що кожну операцію вирішував, як шахову задачу. Його проект був зразковою логічною побудовою, сукупністю великих і малих заходів, які протягом доби мали зітерти на порох змову Шаворського. Основне місце в проекті займала ліквідація бандитів, які засіли в нерубайських катакомбах. Треба було виманити їх із підземних нір і змусити прийняти бій. І це головне завдання було вже майже вирішено. В катакомби пробрався розвідник Олов'яникова. Начальник ОГЧК сказав про нього:
— Таких у мене ще не було: золотий хлопець! Між іншим, це він скалічив Рахубу на Грецькому базарі…
Розвідник (його умовно називали Сашком) уже все підготував: переважна більшість бандитських ватажків рветься напасти на місто. Стримує їх сам Шаворський, пояснюючи свою обережність нехваткою зброї. За задумом Олов'яникова, Олексій Михальов мав передати Шаворському листа, одержаного буцімто від «Союзу звільнення Росії» з вимогою негайно почати активні дії. До моменту виступу бандитів у Нерубайське буде стягнуто війська. Одночасно чекісти розгромлять усі явки заколотників.
В Олексія був свій план, який він обміркував, повертаючись з Тирасполя. Але Олов'яников просто приголомшив його залізною логікою своїх замислів. Він усе зважив, передбачив і вже призначив для виконання конкретних співробітників. Він навіть передбачив можливі провали і забезпечив страховку. Це був справжній майстер своєї справи.
Власний план почав здаватися Олексієві надто громіздким і важко здійснимим.
— Нічого, — мовив Немцов, коли Олов'яников скінчив, — солідно придумано. — Він поглянув на Кулешова. — Як тобі?
Кулешов вийняв з рота зжовану цигарку.
— Чого ж, Геннадій діло знає… — Він помовчав, здмухнув із скатертини грудочку попелу, що впала. — Тільки, розумієш, завузько виходить.
Олов'яников похмурнів.
— Це ж чому?
— Зараз поясню. Бачиш, яка петрушка… Коли б справа була в одному Шаворському і його зграї, тоді, звичайно, не підкопаєшся, все в тебе гладко. Але от біда: ти якось відокремлюєш Шаворського від Заболотного, Палія та інших бандитів. Так ніби Шаворський сам по собі, а ті самі по собі. А воно ж не так! Вони зв'язані. Міцненько зв'язані!..
Олексій нашорошив вуха: Кулешов говорив про те, про що він і сам думав.
— А рубати ж треба не тільки одеську контру, але й балтську, і придністровську. Бачив, як Нечипоренко активізувався? Та ще прихопити Подолію і Ольгопілля. Не можна зараз обмежуватися ліквідацією одного Шаворського, не можна!
— Хто ж каже — обмежуватися! — розвів руками Олов'яников. — Хіба ж про те мова? Мова йде про першу початкову операцію в ланці інших операцій, які підуть за нею. Покінчимо з Шаворським, настане черга для решти. До речі, з Нечипоренком справа вирішується взагалі просто. Банду його розгромимо одночасно з бендерською групою, як тільки та перейде кордон, а самого Нечипоренка можна взяти в Нерубайському після побачення з Шаворським.