Співробітник ЧК. "Тиха" Одеса
Шрифт:
— Тоді його брати не можна, — зауважив Олексій. — Не забувайте, що він сам має вести групу із Бендер. Візьмемо його — вилазка зірветься, а там гадай, коли вони ще надумають нову.
— Правильно, — сказав Немцов. — Банда з Бендер рано чи пізно все одно перейде кордон, тож треба скористатися моментом, раз уже ми точно знаємо час переходу.
— Ну, припустімо. Можна й не брати його зараз. — Олов'яников знову заходився смикати свої вуса. — Все одно, сьогодні чи завтра, Нечипоренко від нас не втече. Що ж до Заболотного, то ви гадаєте, я даремно їздив у Балту? В мене вже дещо приготовлено для «лісового звіра» [15] , будьте певні!
15
Бандита Заболотного, що ховався в балтських лісах, називали «лісовим звіром».
— А Палій, Солтис, Гуляй-Біда? — нагадав Інокентьєв, який мовчки сидів протягом усієї розмови.
І по тому, як роздратовано глянув на нього Олов'яников, стало зрозуміло, що розмовляють вони про цих бандитів не вперше.
— Та що ви все в одну купу валите! — побагровівши, крикнув Олов'яников. — Усьому свій час! Дайте, нарешті, з Шаворським покінчити!..
— Чекай, Геннадію, не гарячкуй! — зупинив його Кулешов. — Дай відповідь на одне питання: чи не можна якось ув'язати всі ці операції?
— Ні! Знаєш, що буває, коли за двома зайцями ганяються? А тут зайців не два і не три…
— А от мені здається… — промовив Олексій, і до нього одразу повернули всі голови. — Дозвольте?
— Ну, ну, давай!
Він разом із стільцем присунувся до столу.
— Я тут дещо прикинув… Можна спробувати таку штуку…
Усе, що він придумав у поїзді в клубах тютюнового диму на багажній полиці під стелею вагона, було розглянуто до найдрібніших деталей.
І начальник розвідвідділу ОГЧК, вдаривши по столу кулаком, відверто заявив:
— Чудова робота! Слово честі, краще не придумаєш!
План, запропонований Олексієм, був прийнятий одноголосно. Більше того, запалившись новою ідеєю, Олов'яников тут же запропонував свій варіант завершувальної операції, в якій неабияка роль відводилася самому Кулешову…
ЗНОВУ В ОДЕСІ
Спустившись до моря за Французьким бульваром, Олексій пляжем пробрався до пасма скель, звідки виднівся голубий церковний купол жіночого монастиря. Тут він звернув і по обриву дістався до будинку Різничука.
У будяках під муром, викладеним з вапняку, стояв Микоша. Він поманив Олексія пальцем.
— Приїхав?
— Приїхав.
— Живий?
— Атож!
— Довго ж ти тинявся! Хазяїн уже думав, що злапали. — Хазяїном Микоша називав Шаворського.
— Чого ти тут стоїш? — поцікавився Олексій.
— Так, для порядку. — Микоша витягнув шию і поверх кущів оглянув берег. — Тут таке було, — сказав він довірливо. — Ти ж Битюга знав?
— Ну?
— Так нема вже Битюга! На Новобазарну нагрянула Чека, і п'ять чоловік як корова язиком! — Микоша плюнув на мур. — Битюг — це ж був мій перший кориш! А Сільвочку ти знав?
— Яку Сільвочку?
— Мадам Галкіну?
— Ну-ну?
— І її накрили! Всіх! Хтось виказав, це вже факт! От коли б знати хто!
— Кошмар, — скрушно мовив Олексій.
Усе відбулося за час його відсутності. Дві відомі йому явки — у Різничука і Баташова — ще не були розгромлені. З відвертості Микоші можна було зробити висновок, що його, Олексія, ні в чому по підозрюють.
— Кошмар, — згодився Микоша. — Вони ще заплатять за Битюга, я тебе запевняю!
— А що?
Микоша знову оглянув берег і, наблизивши до Олексія мавпяче обличчя, зашепотів:
— Сьогодні вони матимуть хорошого півня, і щоб я здох, коли їм це сподобається.
— Де?
— На елеваторі, в порту! Маєш бажання піти?
Олексій махнув рукою.
— Мені б твої турботи!
— Нехай більшовикам будуть мої турботи! Щоб їм так жилось, як я зараз живу! Щоб так дихалось!.. Не хочеш іти? Даремно. Збирається пристойна компанія. Фейєрверк зробимо на всю Одесу.
— Там видно буде, — сказав Олексій. — Та годі вже теревені правити. Сам тут?
— Тут.
— Ану, підсади мене…
Микоша підставив плече. Олексій видряпався на мур, переліз через нього і пішов до будинку Різничука.
«Елеватор… — думав він. — Я вам покажу елеватор!..»
Шаворський зустрів його на порозі, втягнув у кімнату, посадив на оббитий синім штофом диванчик, який Різничук, мабуть, «позичив» у графському будинку.
— Ну що, як з'їздили?
— Нормально, — сказав Олексій. — У Нечипоренка був, про все домовився.
— Він приїде?
— Тринадцятого буде в Нерубайському. Пароль назвав старий: мотузка на поясі і шевські головки.
— Довелося уламувати?
— Ні, легко згодився.
— Я ж казав! — Шаворський задоволено потер руки. — З цим клопоту не буде. Машинку довезли?
— Довіз. Подяка вам. А клопіт усе-таки буде, — зауважив Олексій.
Він заходився стягувати чобіт. Дістав вкладений під устілку папір.
— Що це?
— Від полковника Рахуби!
— Від Рахуби?! — Шаворський узяв папір, обережно розгорнув злиплі аркуші. — Як він до вас потрапив? Коли одержали?
Олексій розповів про поїздку Цигалькова в Бендери, про зустріч з ним у Бичках.
— Майте на увазі, — попередив він, — Нечипоренко нічого про те не знає.
— Чому?
— Це ваша зв'язкова Галина налагодила з Цигальковим відносини за спиною отамана.
— Навіщо?
Стримуючи посмішку, Олексій сказав:
— Осавул, ви розумієте, закохався в неї по вуха, і вона, не будучи дурною, викачала з нього найдетальніші дані про Нечипоренка і про офіцерське підпілля в Парканах, про яке я вам ще доповім. Ну, а Цигальков чомусь не захотів, щоб Нечипоренко знав про його зв'язки з Галиною…