Співробітник ЧК. "Тиха" Одеса
Шрифт:
Кістлявий, у чиновницькій тужурці з зеленими оксамитовими петлицями вусатий чоловік якийсь час приглядався до нього, потім підійшов і сів поряд.
— Цікавитесь лавровим листям? Кілограм знайдеться…
Обличчя в нього від тривалого перебування в катакомбах було землисте, набрякле. Коли Дяглов говорив, здавалося, ніби горло в нього набите піском, який повільно пересипається з кожним звуком.
Олексій сказав відзив:
— Віддаю перевагу супові з кропом.
Він передав Дяглову, що нараду отаманів Шаворський має намір влаштувати не в Нерубайському, як намічалося раніше, а у флігелі Різничука: це, мовляв, зараз найбільш безпечне місце. Крім того, Шаворський наказав відрядити кількох чоловік для зустрічі й охорони Максимова.
— У чиє розпорядження?
— У моє, — сказав Олексій.
Так воно і було. Шаворський вирішив: якщо вже заміняти Микошу, то заміняти до кінця. І оскільки його колишній охоронець очолював при ньому щось на зразок комендантського взводу, то й ці функції перейшли тепер до Олексія.
— Гаразд, — кивнув головою Дяглов, — виділю. — Він обвів поглядом відвідувачів ресторану і, не побачивши нічого підозрілого, прохрипів: — У мене погані новини з Києва: Чека розгромила «Всеукраїнський повстанком».
— Уже?.. — вихопилося в Олексія.
— Чому «вже»? Що означає «вже»? — швидко спитав Дяглов.
— Та всього ж два тижні тому тут був їхній довірений. Ми з хазяїном зустрічали його.
— Два тижні! — повторив Дяглов. — Їх за два дні розгромили, майже ніхто не втік!.. Скажи Вікентію: до прийому Нечипоренка все готове.
— Добре.
Дяглов пішов, а слідом за ним, несподівано протверезившись, поплентав один з п'яничок, що куняли за столиками.
Повідомлення про розгром «Всеукраїнського повстанкому» того ж дня підтвердив Олов'яников; Олексій майже щодня зустрічався з ним на конспіративній квартирі. Чималу роль у ліквідації «повстанкому» відіграла явка, яку він узнав від Поросенка. Скупий на похвалу Олов'яников сказав:
— Тебе в наказі відзначили по Вучека [16] , поздоровляю! — і руку потиснув.
Олексій доповів йому про зустріч з Дягловим. Прощаючись, попросив:
— У Петра Синєсвитенка синок лишився. Мені все ніколи забігти подивитись, як він там. Може, поцікавитесь, Геннадію Михайловичу? Його хоча б на деякий час влаштувати, а після я його до себе візьму.
— Це Павку, чи що? — спитав Олов'яников, і на цей раз дивуючи Олексія своєю обізнаністю. — Спізнився ти трошки: його Інокентьєв забрав.
16
Всеукраїнська надзвичайна комісія.
— Куди забрав?
— До себе. Каже, виховаю замість Вітьки: в нього сина Вітьку вбили під Перекопом.
— Правда? — здивувався Олексій. — А Павка ж що?
— Що Павка. Хороший хлопчик. Він до Василя всією душею.
Олексій почухав голову під картузом. Оце тобі й маєш, Павка в Інокентьєва! А він же звик вважати хлопчика бідолахою, до якого нікому діла нема.
— Велика сім'я у Василя Сергійовича? — спитав він.
— Тільки дружина лишилася, тиха, ласкава жінка. Не сумнівайся, хлоп'я в хороших руках. Та й сам Василь — душа чоловік, не дивись, що похмурий.
Олексій згадав, як Інокентьєв проводжав його до Баташова, і подумав: «Здається, Павці і справді здорово повезло!..»
НАРАДА В НЕРУБАЙСЬКОМУ
Наближався день приїзду Максимова, а отже, незабаром мала завершитися операція.
Підготовка до неї велась у цілковитій таємниці. Якщо не брати до уваги зовсім засекречених розвідників, посвячені в неї були тільки п'ять чоловік: Немцов, Олов'яников, Інокентьєв, Кулешов і начальник оперативного відділу губчека Демидов — гроза одеських бандитів, про якого вони співали в своїх піснях:
Нас Демидов витягає І ставить до стінки…Крім цих п'яти чоловік, жоден співробітник губчека навіть не підозрював про операцію, яка готувалася. Люди були зайняті повсякденною оперативною роботою, що поглинала в них весь час і всі сили.
Шаворський також готувався до прийому Максимова. Все в нього йшло як по маслу. На запрошення зібратися отамани відповіли згодою. Утримався поки що один Заболотний, але Шаворський був певен, що й він приїде. В ці дні «хазяїн» уперше в розмові з Олексієм заговорив про свою агентуру в губчека. Було це так.
На авіаційному заводі «Анатра» чекісти арештували за саботаж кількох інженерів. Один з них був членом організації Шаворського, діяв у складі п'ятірки.
Увечері того ж дня на квартирі у вдови якогось видавця, де іноді Шаворський ночував, він сказав Олексієві:
— Уся справа в системі. Вона проста й логічна. Це — ланцюг, міцний, як залізо, й еластичний, мов гума. Більшовики вже обплутані ним з ніг до голови, але поки що не відчувають цього. Відчують, як затягнеться в них на шиї!
Розмова велася у великій кімнаті з ліпними карнизами, портретами на стінах і розкішними меблями кольору «пташине око». Шаворський був у стьобаній блузі з галунами і в хатніх туфлях покійного видавця. Від нього знову несло спиртом. Час від часу в кімнату заглядала хазяйка дому, плоска блондинка з восковим обличчям і неприродно білим носом.
— Тобі нічого не треба, Вікі? — питала вона фальцетом, гордовито обминаючи поглядом Олексія.
— Дякую, нічого, — холодно відповідав Шаворський.
Коли жінка зникала, він мерзлякувато пересмикував плечима, зітхав, ніби шукаючи співчуття.
— Ось вона, головна незручність конспірації!.. — і повертався до перерваної розмови. — Розірвати цей ланцюг більшовики не зможуть. За прикладами далеко ходити не треба. Сьогодні Чека заграбастала одного нашого. Ну й що ж? Чого вони добилися? П'ятірка, в якій він був, не потерпить. Порішать одного, на тому й облизнуться.
— Чому одного? А де решта?
— Решти їм не знайти: члени п'ятірок знають тільки свого керівника, а того ще за добу попередили про арешт.