Співробітник ЧК. "Тиха" Одеса
Шрифт:
В Олексія пересохло в роті. Він спитав байдуже:
— Як це так?
Шаворський поблажливо опустив повіки. Він дістав з кишені коробку цигарок — таких самих, які були в Микоші («Сальве», десять штук, тютюнової фабрики братів Попових), закурив і, вицідивши дим крізь зуби, неголосно сказав:
— Невже ви, Сивий, гадаєте, що ми могли б триматися стільки часу, не маючи джерела інформації в самісінькій чекістській утробі? Гм… Принаймні вже два чи три рази Чека могла стерти нас на порошок. Давно б ми з вами гнили десь у яру з кулею в потилиці. А, як бачите, живемо. Більше того, зараз для нас навіть не дуже страшні агенти, яких засилає Немцов. Та от хоч би й з елеватором: адже хтось пронюхав про підпал і стукнув у Чека… Так, так, був донос! І що ж? Всевидющий Немцов дізнався про нього тільки через добу. А ми тим часом встигли ліквідувати єдиного свідка, що міг навести чекістів на слід! Ось як треба працювати, шановний!.. — Він зробив кілька затяжок, устромив цигарку в рожеву морську раковину і покликав хазяйку. — Сивий тут переночує, — сказав він їй, — споруди йому ложе. — І Олексієві: — Завтра зустрічати цього «щирого» хохла Нечипоренка…
Нечипоренко прибув до нерубайського попа Никодима в точно визначений термін, переодягнутий в селянський одяг — сіряк, вицвілий синій картуз і вимазані дьогтем чоботи з укороченими халявами, на яких шаром лежала брунатна дорожня пилюка. Супроводжував його здоровенний бородатий галичанин, одягнений в скуфію і чернецьку рясу.
Галичанин був надзвичайно мовчазний. За весь вечір він вимовив не більше трьох слів. Та зате його маленькі, глибоко заховані очиці невідступно, по-собачому ловили кожен рух отамана.
Охороняти будинок Дяглов виділив двох бандитів, командувати якими доручили Олексієві.
Для обробки отамана зібралася вся «трійка».
Нечипоренка провели в чисту горницю, де пахло лампадним маслом, як дорогого гостя посадили під іконами. Розкішно вдягнена пишнотіла попадя поставила на стіл «що бог послав». А послано нерубайському попові було чимало: самогон-первак, наваристу юшку з риби, піджарку з свинини, оладки, пшеничний хліб, яйця, редьку в сметані, — все це в кількох верстах від змученої голодом Одеси…
Після трапези панотець з дружиною покинули горницю, і Шаворський відкрив нараду. Він урочисто привітав Нечипоренка як «одного з перших вождів українського національного руху, що усвідомили необхідність об'єднання з російськими антибільшовицькими силами…»
— За півверсти звідси, — сказав він, — пан полковник може в тому сьогодні пересвідчитися, — розташовано в катакомбах близько тисячі переконаних противників більшовизму, готових у будь-яку хвилину пліч-о-пліч виступити із своїми українськими однодумцями. І це головне! Перед фактом такого палкого прагнення єдності будь-які спірні питання здаються легко розв'язними…
Отаман щось промимрив у відповідь, що тепер, мовляв, не до суперечок, «більшовиків треба знищити». З цим усі згодилися. Потім Нечипоренко розповів про парканську організацію, про те, скільки в нього людей у загоні зараз і скільки приєднається опісля, коли почнеться повстання. Нічого нового до того, що вже знав Олексій, — він не сказав.
Перейшли до обговорення плану спільних дій. І тут розмова точилася не так гладко. Суперечка виникла по питанню, кому раніше починати. Нечипоренко вимагав, щоб в Одесі піднялися принаймні за два дні до того, як він з загоном, сформованим у Бендерах, перейде кордон. Це, мовляв, приверне увагу червоних і дасть йому можливість у короткий строк захопити весь Тираспольський повіт.
Йому відповідав Дяглов — спеціаліст у військових справах.
— Дивні у вас міркування, пане полковнику, — рипучим голосом прошипів він, вирячивши на Нечипоренка каламутні випуклі очі, — може, ви вважаєте, що Тирасполь важливіший від Одеси? Та я не віддам її за сорок таких повітів, як ваш! Це ж порт, морські ворота…
— А там — кордон з Румунією, — заперечив Нечипоренко.
— Кордон є і з Польщею, а допомогло це вашим землякам? Доки пан Петлюра лагодився в похід, у Києві ліквідували «Всеукраїнський повстанком»! Ви того ж хочете? Щоб нас тут стукнули, а потім за вас узялися?..
Мабуть, чутки про розгром «Всеукраїнського повстанкому» ще не дійшли до Нечипоренка. В отамана витягнулося обличчя.
— Звідки ви взяли, добродію, про «Всеукраїнський повстанком»?
— Злапали ваш повстанком, — кинув Сієвич, смикаючи борідку. — Самостійно хотіли більшовиків здолати! Вояки…
Шаворський поклав руку на плече Нечипоренка.
— На жаль, це справді так, Степане Онисимовичу. Ми всіма силами намагались об'єднатися з ними, діяти спільно. Приїжджав їхній представник. Я вже його і так і сяк уламував, доводив — нічого не вийшло. І от наслідок! У Києві Чека захопила майже всю організацію, в тому числі Шпака, Гайового і Лозовика — найвидніших керівників руху.
Він сказав це таким тоном, що можна було зробити висновок: невдача підстерегла київський повстанком тільки тому, що петлюрівці відкинули його, Шаворського, участь і керівництво.
— Лозовика взяли? — промимрив Нечипоренко.
Його лисина вкрилася потом.
— Усіх! Сподіваюсь, ви розумієте, що безглуздо повторювати їхні помилки? Саме тому ми й прагнемо об'єднати повстанський рух, створити могутній кулак, який вдарить нищівно по більшовиках. Ми зв'язалися з усіма отаманами, що діють у губернії. Через кілька днів вони зберуться в Одесі, приїдуть Палій, Гуляй-Біда, Заболотний…
— Заболотний приїде? — усумнився Нечипоренко.
— В усякому разі, він не відмовився.
Нечипоренко посмикав вуса і буркотливо спитав:
— А на якого біса здався вам Гуляй-Біда? Хіба він людина? То ж бродяга: і Григор'єву і Махнові служив. Наволоч збираєте!
— Особисті стосунки доведеться на деякий час відкинути, Степане Онисимовичу. Тепер важливий кожен, хто підтримує нас.
— У Гуляй-Біди три сотні шабель, а це не хвіст собачий! — зауважив Дяглов.
З виразу обличчя Нечипоренка було видно, що компанія Гуляй-Біди йому не до вподоби, але від суперечки він і на цей раз утримався.
Шаворський вів далі:
— На нараду по координації наших дій приїде з-за кордону представник вищого командування. Ми хочемо запропонувати такий план. Отамани почнуть активні дії одночасно, того самого дня, коли ви поведете через кордон полк, сформований у Бендерах. — Бажаючи, мабуть, полестити Нечипоренку, Шаворський підкреслив слово «полк». — А вслід за цим ми захопимо Одесу зсередини…
— Е-е, добродію! — перебив його Нечипоренко. — Що ж виходить? Значить, перший удар усе-таки по нас? Де ж тут одночасність?