Співробітник ЧК. "Тиха" Одеса
Шрифт:
— Хто ви такий? — спитав Попов.
— Я економ консульства… — Голос дідугана тремтів від переляку. — Ви ж напевно знаєте, що цей будинок не належить Росії? Тут іноземна територія…
— Нам треба бачити пана Бодуена, — замість відповіді сказав Попов.
— Це неможливо, панове. Віце-консул спить…
— Розбудіть його!
— Що ви, що ви!.. — замахав рукою старий. — Пан Бодуен — представник європейської держави. Ви не маєте права… тобто ви не повинні вриватися сюди! Це дипломатичний скандал!
Тут, не витримавши, гаркнув Ващенко:
— Що ти крутиш! Буди, коли тобі наказують!
Від його громового голосу старий весь зіщулився і став схожим на худий зморщений кулачок. Свічки в його руці задрижали, відкидаючи на стіни короткі відблиски.
— Панове, панове… Ви не розумієте, що робите!..
— Не галасуй, Ващенко, — сказав Попов. — А ви йдіть до свого хазяїна і скажіть, що його викликають представники Ради п'яти. Про скандал не турбуйтесь: це наша відповідальність.
— Як завгодно, як завгодно… — розводячи руками, забурмотів старий і квапливо зачовгав по сходах.
Свічник він поставив на широку балюстраду площадки сходів і зник за високими дубовими дверима з крученими блискучими ручками.
Альошка ніколи ще не бував у такому будинку. Тут і стіни, і навіть підлога з різнобарвних квадратиків були мармурові. По обидва боки дверей височіли якісь статуї, вкриті чохлами. Велике опудало ведмедя тримало на витягнутих лапах широке блюдо з чашею із зеленого каменю. Голі малята з крильцями літали по стелі…
І серед всієї цієї пишноти мовчки стояли люди в пропахлих потом, махоркою ї димом шинелях, суворі люди з натрудженими руками, які тримали владу в місті.
— Даремно ми його самого відпустили, — несподівано промовив Силін. — Одразу треба було йти, і квит!
— Не можна, Петре, — урезонював його Попов. — Як-не-як дипломатична особа!
— Плював я на цю особу! — сказав Ващенко і справді плюнув у куток. — Злидень, і все!
— Ну, ну!..
Дубові двері відчинились, і з них вийшов високий на зріст чоловік у довгому, до п'ят, шовковому стьобаному халаті. Він схрестив руки на грудях. Китиці плетеного пояса звисали до самих його колін. Обличчя у чоловіка було гладеньке, нерухоме, з безгубим ротом, який Альошка так добре запам'ятав. За ним показався дідуган.
— Пан Бодуен вас слухає, — промовив він.
Попов повернувся до Альошки.
— Це той самий?
Альошка кивнув головою.
— Він…
Бодуен теж глянув на Альошку і трохи примружився, ніби пригадуючи, де він його бачив.
Попов підійшов до іноземця, тримаючи наган в опущеній руці.
— Я член Ради п'яти, — сказав він. — Ми повинні оглянути ваш будинок.
Економ швидко забелькотів не по-російськи, перекладаючи його слова.
Бодуен щось уривчасто промовив, і старий переклав:
— Пан Бодуен висловлює протест проти ваших дій. Він питає пана, — не маю честі знати прізвище, — чи відомо йому, що таке екстериторіальність?
Незнайоме слово збентежило всіх, крім Попова, який в минулому був студентом.
— Пан Бодуен, — насмішкувато сказав він, — очевидно, недавно розучився говорити по-російськи? А втім, це не має значення. Так, ми маємо уявлення… Екстериторіальність забезпечує недоторканність дипломатичному представникові, але не тим злочинцям, яких він переховує… Щойно ми схопили німецького шпигуна, який вийшов з вашого будинку…
Пантюшка смикнув Альошку за рукав: що він каже?.. Альошка стиснув зуби і відштовхнув його ліктем. Це не пройшло поза увагою Бодуена. Тонка пряма щілина його рота ледве-ледве розтяглася.
— У нас є підстави вважати, — говорив далі Попов, — що тут переховується ще хтось. В зв'язку з тим, що Херсон на обложному стані, ми повинні обшукати будинок.
Старий швидко переклав. Вислухавши відповідь свого хазяїна, він сказав:
— Пан Бодуен попереджає вас: якщо буде порушена недоторканність дипломатичного житла, він звернеться до свого уряду.
Попов нетерпляче труснув головою:
— Це його право! — І він сказав до своїх: — Ващенко, ти побудь тут, а ви, Петре і Зуєв, ходімо зі мною!
Бодуен швидко щось сказав економові, і той шмигнув у двері. Сам він лишився на місці, заступаючи вхід. Попов підійшов до нього впритул.
— Дозвольте пройти!
Той не поворухнувся.
— Дозвольте пройти, кажу! — повторив Попов, і голос його пролунав погрозливо.
Як і раніш, тримаючи руки на грудях, Бодуен відступив на крок до дверей і раптом заговорив по-російськи, повільно, чітко, карбуючи кожен склад.
— Ім'ям великої держави, яку я маю честь тут представляти, я категорично заперечую проти вторгнення в будинок, що їй належить!
— Ага! — посміхнувся Попов. — Ви згадали російську мову! Ви, очевидно, добре знаєте і німецьку, якщо так легко розумієте німецьких шпигунів… Досить базікати: постороніться, добродію!
— Я ще раз повторюю… — почав був Бодуен.
Він не встиг договорити. На вулиці знявся галас, тупіт, пролунали постріли. Попов різко повернувся:
— Що там таке?
Силін зробив йому знак лишитися на місці і вийшов на ганок. Альошка й Пантюшка вискочили теж.
У темряві недалеко від будинку лежала людина. Інша нахилилася над нею.
— Що трапилось? — вигукнув Силін.
— Товаришу Силін, — випрямившись, сказав фронтовик, що лишився біля будинку на варті, — цей з вікна вистрибнув. Я гукнув: стій! А він стріляти. Довелося й мені.
— Убив?
— Здається, є трохи!..
Силін підійшов ближче і запалив сірника. На бруківці, відкинувши руку з пістолетом, лежав чоловік у короткій порваній чумарці. Вогник сірника відбився в його відкритих очах. Плоска кепочка відлетіла вбік, оголивши лисий череп. Силін розстебнув чумарку, під нею був німецький френч. Ретельно обшукавши вбитого, Силін з допомогою хлопців стягнув з нього чоботи і обшарив ноги. В шерстяній шкарпетці він знайшов пачку папірців…