Співробітник ЧК. "Тиха" Одеса
Шрифт:
— Чому набридло! На мені хіба написано? Ці ж німці нічого не запідозрили.
Силін промовчав.
— То як же, товаришу Силін?
— Ось що, Олексію, — сказав Силін, — я б тебе зараз не посилав, але коли ти сам… Словом, слухай. Дам тобі адресу. Це те місце, куди я спочатку хотів піти. Скажеш, що ти прийшов від Петра Павловича привітати з визволенням. Запам'ятав? Від Петра Павловича привітати з визволенням, — так і треба сказати.
— Ясно, — відповів Альошка.
Справа була знайома.
— Розповіси їм, де я, і взагалі про все. Там люди вірні, допоможуть вибратися з Херсона. Адреса така: Купецька вулиця… — Силін назвав адресу і звелів Альошці повторити. — Пам'ятай, Олексію, якщо попадешся, краще мене викажи, а цю адресу забудь!
— Та ви що! — образився Альошка.
— Слухай, не перебивай, по місту ходи обережно, дивися, щоб не вистежили тебе. На рожен не лізь, пам'ятай, що ти не один. Та що говорити, сам повинен розуміти. Тепер іди… Щасти тобі, і обережніше!..
Альошка старанно зсунув дошки і нагріб на них сміття.
— Тут, може, Глущенко вештатиметься, сестрин чоловік, так ви мовчіть, — попередив він. — Я прийду — стукну тричі, ось так.
— Добре.
Сорочка вже була готова. Вмитий, у свіжовипрасуваній формі, Альошка мав вигляд цілком благонравного старшокласника.
— Може не підеш, Альошенько? — ладна знову заплакати, спитала Катерина. — Знають же, що ти у фронтовиків був. Братіку, не йди!..
Але Альошка вже не слухав її.
НІМЦІ В ХЕРСОНІ
Калюжа підсохлої крові на тротуарі біля сусіднього будинку — ось що насамперед побачив Альошка на вулиці. Але це був тільки початок.
Він вийшов на Суворовську і не впізнав її. Ще вчора тут було порожньо і непривітно. Сліпими здавалися будинки з зачиненими віконницями. Покинуто чорніли ліхтарі, яких давно ніхто не засвічував. Здавалось якимсь чудом, коли з'являвся перехожий у цивільному одязі…
Сьогодні все змінилося, наче за помахом чарівної палички. Розчинилися навстіж вікна. Зникли чорні пластирі гофрованих щитів з магазинних вітрин, і в тіні парусинових тентів відкрилися холодні глиби масла, піраміди ковбасних кілець, гостроверхі голови цукру.
У місті, де на робітничих околицях люди з ранку до вечора простоювали в чергах, щоб одержати пайковий фунт невипеченото хліба, виявилися запаси борошна, м'яса, крупи і найрізноманітніших продуктів.
Добропристойні херсонські обивателі заповнили тротуари. Деякі вийшли цілими сім'ями, ведучи за руки вичепурених дітей. Настрій був святковий.
У натовпі неквапливо розгулювали головні винуватці торжества — німецькі та австрійські офіцери. Перед ними шанобливо розступалися, чоловіки знімали котелки.
Навпроти кондитерської Голубєва бівуаком розташувався німецький батальйон. Чекаючи, коли їх розмістять на постій, солдати грілися на сонці, ліниво перемовляючись, курили, з цікавістю розглядали зівак, які оточили їх щільним кільцем. Перед ними з'явився сам хазяїн кондитерської, відомий в усьому місті багач Голубєв, присадкуватий, пузатий чоловічок у довгому сюртуку.
— Дорогим визволителям! — вигукнув він і широким жестом розчинив двері магазина.
Напомаджені прикажчики у білосніжних фартухах мочали витягати просто на панель великі фанерні ящики, вщерть наповнені рум'яними, тільки-но з печі булками, які в Херсоні називали «франзолями». У повітрі гаряче і солодко запахло здобою.
— Від вдячного російського купецтва! — оголосив Голубєв. — Уклінно прошу!
Солдати з'юрмилися навколо ящиків. Нарядні дами зааплодували Голубєву. Якийсь пан і розчесаною надвоє борідкою вигукнув:
— Браво!
Альошка згадав слова Силіна: «Тепер вони повилазять, покажуть себе…»
Тримаючись ближче до підворіть, він дивився широко відкритими очима… Контрреволюція «показувала» себе в повній мірі. Добре одягнені, радісно збуджені обивателі рухалися по Суворовській, затираючи добротними черевиками свіжі сліди крові, ще тільки ранком пролитої на цих тротуарах.
Кого тільки тут не було! Крамарі, благообразні діячі з міської думи, гімназичні вчителі…
Альошка побачив тут і Глущенка у фетровому м'якому капелюсі з задраними вгору крисами, що його він надівав в особливо урочистих випадках. Один раз промайнула кремезна постать Маркова…
Сьогодні був їхній день. Сьогодні для них світило сонце.
На ліхтарних стовпах уже біліли «Звернення німецького командування до всіх жителів міста Херсона». Доводилося до відома, що голова новоствореного міського самоврядування представник партії соціалістів-революціонерів пан К. дав командуванню доблесних німців запевнення у цілковитому спокої жителів міста на весь час перебування в ньому австро-німецьких військ. Далі говорилося, що німці прийшли сюди як друзі, і тому у своєму прагненні навести порядок вони не зупиняться ні перед чим. Насамперед жителям Херсона належало протягом доби здати всю зброю, яку вони мають. Крім того, заборонялося ходити по вулицях пізніше дев'ятої години вечора. За порушення будь-якої з цих умов — розстріл.
Біля листівок збиралися купки обивателів. Біля однієї з них розливався співучим південним голоском худенький, строкато одягнений чоловічок у плоскому солом'яному капелюсі канотьє:
— Я вам скажу, що це цілком логічно, панове! Вони визволили нас від гнобителів, так вони хочуть, щоб їм було спокійно. Вони вам зроблять порядок, будьте певні!
— Окупаційний порядок! — зауважив хтось.
Худенький панок замахав у повітрі руками в кремових рукавичках.
— Ай-ай, як ми любимо красиві слова! Окупаційний порядок, окупація!.. Киньте говорити дурниці! В німецькій окупації для інтелігентної людини більше свободи, ніж в усьому вашому більшовицькому раю!..
Альошці не вдалося дослухати цю суперечку, тому що в кінці вулиці несподівано пролунали крики. Згори, з висячого балкона будинку, радісно повідомили:
— Спіймали! Більшовиків спіймали!
Хлопчисько, що стояв на балконі, заскиглив, тупаючи ногами від захоплення і нетерпіння:
— Ой, хай їх приведуть сюди! Ой, я хочу подивитися!..
Дебела дама спиняла його:
— Не стрибай, впадеш униз! Їх приведуть, приведуть, ти все побачиш!..
Натовп повалив назустріч арештованим, і Альошка побіг разом з усіма.