Ставка більша за життя. Частина 2
Шрифт:
Але, на щастя, ніхто за ними не стежить, а коли б навіть і стежив, то важко було б здогадатися, що цих двох людей щось єднає.
Клосс наддав ходи, ніби тільки зараз пригадавши, що на нього чекають службові справи. Йому треба допитати кількох солдатів, які, напившись, проклинали війну, народний соціалізм і улюбленого вождя. Але чим він допоможе цим бідним обдуреним хлопцям, котрі тільки зараз — на жаль, дуже пізно — починають прозрівати? Він може тільки часом знищити якесь надто тяжке обвинувачення ревного сищика, пом’якшивши його в протоколі допиту. Та це не дуже допоможе тим солдатам, бо відомо, що на них чекає — військово-польовий суд і штрафний батальйон на Східному фронті.
Він подумав, що Подлясінський вже, напевно, дійшов до облупленої сецесійної кам’яниці на Мокотовській вулиці, висипав на кухонний стіл пригорщ недокурків, серед яких важливий тільки один, кинутий Клоссом, а решта служить для маскування, обережно розрізає цигарковий папір, виймає шматочок тоненького паперу і схиляється над списаними дрібним почерком повідомленнями. Перше з них стосується підводного човна У-265, якому вдалося проникнути в Північне море.
А може, Подлясінський байдуже минув наріжний будинок на Мокотовській вулиці, повернув на Вільчу і саме зараз ступив на сходи, щоб одним з чотирьох ключів відчинити двері, до яких пригвинчена красива латунна табличка з прізвищем Фелікса Житогнєвського?
“Подлясінський? Чому, власне, Подлясінський? — подумав Клосс. — Хіба це його справжнє прізвище?” Скільки він собі пригадує, завжди називав його Подлясінським. Інколи Юзефом. А цей чоловік, цей непоказний дідусь з Алей Уяздовських, що збирає недокурки, кинуті німецькими офіцерами, має аж чотири прізвища — і це в той час, коли дістати фальшиві документи стало для багатьох людей справою життя. Подлясінський бідний пенсіонер, людина, яка користується допомогою RGO, [13] віруючий, маленький екс-чиновник, котрий регулярно — ця звичка б нього залишилася ще відтоді, як він працював молодшим референтом у магістраті,— приходить щодня на ранкову відправу в костьол Спасителя.
13
Організація громадської допомоги польському населенню, що мешкало на території Генерал-губернаторства. Засновано 1940 року.
Зовсім інший Фелікс Житогнєвський, котрий наймає квартиру на Вільчій вулиці (ніхто й не знав, що між квартирами Подлясінського і Житогнєвського є замаскований шафою перехід). Це легковажний землевласник, якому живеться зовсім непогано, який не гребує торгівлею з німецькими інтендантами і щоразу, приїхавши до Варшави, заходить в казино, відкрите німцями для таких, як він.
Житогнєвський у свою чергу є повною протилежністю Францішеку Булі, власникові парокінних підвід, які гучно називає експедицією.
Щодня від десятої до шістнадцятої Юзеф сидить у конторці коло телефону і приймає замовлення на перевезення меблів або обов’язкових поставок картоплі, І як не дивно, ці замовлення його “підприємство”, а певніше, четверо п’яниць-возіїв, виконувало справно. Чи міг цей поважний дрібний буржуа, можливо, патріот, але в такому ж дрібнобуржуазному дусі, що ненавидів німців, але багатів на них, бо в Варшаві, крім кінного, іншого транспорту не було, чи міг цей чоловік, що гордовито вихвалявся набитим валютою бумажником, який виглядав із кишеньки жилетки, мати щось спільного зі зрадником і ренегатом Віталісом Казимирусом?
Колись поляк — він став тепер запеклим литовським націоналістом і служить у німців консультантом головного управління безпеки рейху у справах окупованих литовських земель. Принаймні так можна прочитати в його документах. А документи справжніші, мабуть, від справжніх, бо виготовлені найкращими фахівцями в цій справі, які визнали, що призначити Казимируса на посаду, котра головному управлінню безпеки рейху і не снилася, буде безпечніше, ніж видати йому документи якоїсь існуючої німецької установи. Складна машина гітлерівської бюрократії губить самих німців.
Після кожної зустрічі з Подлясінським Клосс дедалі дужче дивувався цим чоловіком. Щоправда, він і сам перетворився на німця, успішно грав цю роль уже кілька років, міцно зжився з нею…
Але Подлясінський грає чотири ролі відразу, і в кожній він неповторний.
Вартовий заступив Клоссові шлях.
— Даруйте, пане обер-лейтенант, покажіть перепустку.
Заглиблений у думки, Клосс не помітив, що дійшов до будинку комендатури варшавського гарнізону. Солдат козирнув і відчинив йому двері.
Все сталося так, як Клосс передбачав. Юзеф Подлясінський зайшов до брудного під’їзду облупленої кам’яниці на Мокотовській вулиці, минув перший і другий двір і тільки в третьому, побалакавши спершу з двірником, глянув на вікна своєї квартири. Фіранка була завішена — все мало бути гаразд.
На сьогоднішню зустріч з Клоссом Юзеф не взяв Мундека, вісімнадцятилітнього битого жака з Людної вулиці, який завше супроводжував його, крокуючи метрів за тридцять, і ладний був щомиті захистити, вихопивши схований у кишені штанів парабелум. Річ у тому, що до обіду не прийшов Адам, хоч вони достеменно і не домовились про зустріч. Боячись, що той, прийшовши після обіду, не застане його вдома, — а це ускладнить передачу одержаної від Клосса інформації,— Юзеф залишив Мундека, щоб він затримав Адама. Тому перед тим, як зайти в квартиру, Юзеф мимоволі глянув у вікно на фіранку — якби сталася небезпека, Мундек попередив би про неї.
У маленькій кухні, куди Юзеф зайшов просто з коридора, Мундека не було. Він всунув у двері свою розпатлану голову, тільки тоді, коли Подлясінський, знайшовши в купі потрібний недокурок, витяг з кухонної шафи стару німецьку рацію й заходився передавати одержану інформацію про рух підводного човна, а також ряд цифр, серед яких переважали одиниці, трійки й сімки.
— Адам не приходив? — запитав Юзеф.
— Приходив, — відповів Мундек. — Через півгодини він буде у графа Житогнєвського.
— Гаразд. Спи собі.
Він вирядив хлопця в кімнату, бо хоч і знав його добре й щодня довіряв йому своє життя, все ж не хотів, аби хлопчина помітив, що книжка, яку Подлясінський розгорнув на столі обіч списаної дрібним почерком цидулки Клосса, найденої в недокурку, зветься “Прокурор Аліція Горн”. Цей популярний напередодні війни роман був цього місяця ключем шифру всього варшавського підпілля. Що менше хлопець знатиме, то краще. Він уже й так знає надто багато, хоча б те, що Подлясінський і Житогнєвський — це одна й та сама особа. Цього від нього не вдалося приховати.